на головну

                     
                       
                     
                     
                             
 

 

 

Ізяславська

райдержадміністрація

 

               30300, Хмельницька обл.,

             Ізяславський р-н., м.Ізяслав,

                вул.Незалежності, буд. 2

 

тел/факс: (03852) 4-20-61

e-mail: izyaslav_rda@izadm.gov.ua

 

Заходи,

які заплановано

провести в

Ізяславському районі

протягом тижня

 

 

    

 

 

 

 

 

 

 

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Погода в Ізяславі

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВІДЗНАЧЕННЯ ПАМ’ЯТНИХ ДАТ І ЮВІЛЕЇВ

 

 

 

   

 

 

 

 

 

110 років від дня народження відомого сценариста і кінорежисера Віктора Іванова

 

13 лютого 1909 року в Козятині народився відомий сценарист і кінорежисер, «батько» комедії «За двома зайцями» Віктор Іванов. Олександр Довженко назвав його особливим режисером, «одним на мільйон», а Сергій Ейзенштейн персонально взяв Іванова у свою творчу майстерню.

 Походив із простої родини. Батько, Михайло Спиридонович, був військовим фельдшером відділкової лікарні, мама, Тетяна Андріївна, займалася родиною. Під час епідемії холери у 1919 році батько, рятуючи хворих, сам захворів і помер, лишивши дружину з трьома дітьми. Щоб прогодуватися, Віктор у 13 років влаштовується працювати розсильним у відділі наросвіти.

Йому «світила» кар’єра залізничника. Закінчив Бердичівське ремісниче училище та Жмеринську профшколу. Пізніше у В’язьмі в Росії отримав спеціальність помічника машиніста. У 1932 році молодого перспективного працівника направляють до Московського інституту залізничного транспорту. Але юнак несподівано вирішує круто змінити свою долю і здає документи до Московського державного інституту кінематографії, вступивши  ре­жи­серсь­ке відділен­ня, на курс відо­мо­го кінорежисера Сергія Ейзенштейна, який першим розгледів у Вікторові талант комедіографа.

Першим місцем роботи стала Київська кіностудія імені Довженка, де Іванов до війни працював асистентом режисера. Просився на фронт, але йому казали, що кіно – це теж фронт боротьби з Гітлером. У 1942 році працівників кіностудії евакуювали до Ашхабаду.

 Відправки на фронт він таки добився, отримавши благословення від Олександра Довженка. Війну пройшов командиром взводу вогнеметників, воював під Сталінградом, форсував Дніпро, Букринський плацдарм, першим «розписався» кулеметною чергою на воротах кіностудії Довженка, коли звільняли Київ. Був двічі поранений, важко контужений, комісований за станом здоров’я.

Але в роботі, як інваліду, на Київській кіностудії йому було відмовлено, тому після закінчення війни продовжував свою режисерську діяльність на кіностудіях Свердловська, Вільнюса, Каунаса. Лише в 1950 році він повернувся до кіностудії Довженка, де пропрацював до самої смерті.

Саме тут було знято його найвідоміші стрічки:  «Шельменко-денщик» (1957), «Сто тисяч» (1959), «Олекса Довбуш» (1961), «Бджоли і люди» (1963), «Ключі від неба» (1965), «Непосиди» (1967), «Вулиця 13 тополь» (1970), «Веселі Жабокричі» (1975). І, звичайно, комедія «За двома зайцями» (1962), яка побила всі рекорди касовості і зробила зірками Маргариту Криніцину (Проня), Наталю Наум (Галя), Таїсію Литвиненко (Химка) та інших акторів. Також у фільмі знімалися відомі на той час актори Олег Борисов, Нонна Копержинська, Микола Яковченко. В оригіналі фільм було знято українською мовою.

Крім кінематографа, Віктор Іванов захоплювався літературою, особливо дитячою. З 1956 року – член Спілки письменників України. Автор збірок для дітей «Наша Наташа» (1954), «Доріжка» (1958), збірки віршів «Доделки-переделки», «Попади», «Сатирический патруль» (1960).

Попри безперечний талант, йому до кінця життя довелося боротися з чиновницькою бюрократією. Це позначалося на здоров’ї: переживши два інфаркти, Віктор Іванов помер у 1981 році. Офіційне визнання прийшло уже після смерті: у 1999 році режисерові було присвоєно Державну премію імені Довженка (посмертно). На одному із приміщень кіностудії колеги встановили бронзовий барельєф з портретом Іванова та його персонажами. У  2007 році в Козятині меморіальну дошку встановили і на будинку першого приміщення відділкової лікарні, в якому народився кінорежисер.

13.02.2019 р.

За матеріалами сайту Українського інституту національної пам’яті http://www.memory.gov.ua/

 

 

30 років тому було створено Товариство української мови ім. Тараса Шевченка

 

11–12 лютого 1989 року у Києві на Установчій конференції створено Товариство української мови ім. Тараса Шевченка – суспільно-громадську організацію, метою якої було після століть русифікації відродити та утвердити українську мову в Україні.

Цей форум увійшов в історію як перший легальний форум незалежної громадської організації у Києві. Очолив новостворене Товариство української мови імені Тараса Шевченка поет Дмитро Павличко. Учасники цієї організації були найактивнішими у всіх загальнополітичних заходах, які передували відновленню Української держави у 1991 році.

29-30 вересня 1990 року у Києві відбулася ІІ конференція. Після внесення змін до статуту Товариство очолив народний депутат України Павло Мовчан.

12 жовтня 1991 року на ІІІ-тій позачерговій конференції Товариство української мови імені Тараса Шевченка було реорганізоване у Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Завданнями цієї організації стали: розбудова і зміцнення Української держави, утвердження української мови як державної в усіх ділянках суспільного життя, поширення знань серед населення, формування національної свідомості.

 4-5 грудня 1993 року на IV з’їзді Всеукраїнського товариства «Просвіта» та ювілейному засіданні, присвяченому 125-літтю організації головою Товариства знову обрано народного депутата України Павла Мовчана.

 На сьогоднішній день Товариство «Просвіта» налічує понад 500 тисяч членів та прихильників і має широку мережу осередків в усіх областях, містах, районних центрах, селах, населених пунктах України. Просвітяни активно висвітлюють замовчувані раніше сторінки історії, працюють для відродження української національної культури через видавничу та лекційно-просвітницьку діяльність.

11.02.2019 р.

За матеріалами сайту Українського інституту національної пам’яті http://www.memory.gov.ua/

 

 

 

 

 

90 років ОУН: шлях звитяги

 

З 28 січня по 3 лютого 1929 року у Відні проходив Конгрес Українських Націоналістів, який став епохальною подією в українській історії. На ньому було створено Організацію Українських Націоналістів. Ядром якісно нової організації стала Українська Військова Організація, яку очолював полковник Євген Коновалець.

В єдиний моноліт злилися Українська Військова Організація, Легія Українських Націоналістів, Союз Української Націоналістичної Молоді. На чолі ОУН став полковник Євген Коновалець.

Європа 30-50-х років не знала таких прикладів героїзму та самопосвяти, які дала рішуча та героїчна боротьба ОУН. У часи, коли польські шовіністи дедалі  нахабнішали на західноукраїнських землях, а Східна Україна спливала кров'ю під чоботом червоної Москви, коли вільнолюбних українців намагалися перетворити на безправних і безмовних наймитів на своїй землі, постала потужна і безкомпромісна сила, яка поставила за мету здобуття Української Самостійної Соборної Держави.

 Зростаючий авторитет та посилення впливу ОУН в Україні й за кордоном викликають неабияку тривогу в Москві. 23 травня 1938 року радянський агент Павло Судоплатов підло вбив у Роттердамі полковника Євгена Коновальця, але план розвалу Організації не спрацював. ОУН не припиняє своєї діяльності.

Насувалася Друга світова війна, яка не могла оминути Україну. У цей відповідальний час загострилася внутріорганізаційна дискусія щодо подальшої стратегії Організації та методів діяльності. 10 лютого 1940 року було створено Революційний провід ОУН, на чолі якого став Степан Бандера.

30 червня 1941 року у Львові з ініціативи революційної ОУН явочним шляхом проголошено Акт відновлення Української Держави і створено Українське Державне Правління на чолі із Ярославом Стецьком. Реакція нацистів не забарилася. На категоричну відмову відкликати проголошення незалежності гітлерівці відповіли жорстокими репресіями. Провідників ОУН Степана Бандеру, Ярослава Стецька, Степана Ленкавського, Миколу Климишина, Володимира Горбового та сотні інших було ув'язнено до німецьких тюрем та концтаборів, тисячі націоналістів загинули в нерівній борні з німецькими окупантами.

Тільки революційна ОУН в часи війни змогла мобілізувати бездержавну націю на рішучу боротьбу з німецькими, московськими, польськими, румунськими та   угорськими окупантами. Під гаслом "Свобода народам! Свобода людині!" понад десять років вівся кривавий бій за волю і незалежність України, за новий справедливий світовий лад.

Восени 1942 року з ініціативи ОУН створюється Українська Повстанська Армія (УПА), на чолі якої незабаром стає Роман Шухевич. Боротьба УПА вписала золоті сторінки в історію України, а її воїни покрили свої імена вічною славою. Революційний рух ОУН-УПА породив велике число не лише воїнів, але й талановитих публіцистів, митців, поетів. Героїчна боротьба повстанців оспівана в народних піснях.

В листопаді 1943 року в Рівненських лісах підпільно проходить Перша конференція поневолених народів Європи та Азії, яка в післявоєнний час дала початок Антибільшовицькому   блоку   народів (АБН) і виробила концепцію спільного антиімперіалістичного фронту.

У липні 1944 року біля селища Сприня на Львівщині проходить Установчий Збір Української Головної Визвольної Ради - парламенту воюючої України. Президентом УГВР обрано Кирила Осьмака, головою секретаріату -Романа Шухевича.

Але сили були нерівні. 5 березня 1950 року в нерівному бою з енкаведистами в селі Білогорща біля Львова гине головний командир УПА генерал-хорунжий Роман Шухевич. На його місце стає полковник Василь Кук.

Після згортання збройної боротьби ОУН знайшла інші, адекватні ситуації, методи роботи. Перейшовши в Україні у глибоке підпілля, за кордоном ОУН розгорнула широку дипломатичну, просвітницьку, громадсько-політичну та виховну діяльність. З ініціативи ОУН було відновлено молодіжну виховну організацію Спілку Української Молоді (СУМ), засновано ряд громадських структур у різних країнах, які об'єдналися в Світовий Український Визвольний Фронт, що нині діє як Рада Українських Державницьких Організацій Світу.  

Активна діяльність ОУН не залишилася поза пильною увагою комуністичних спецслужб. 15 жовтня 1959 року в Мюнхені московський агент Богдан Сташинський підступно вбиває Провідника ОУН Степана Бандеру. На його місце головою Проводу обрано Степана Ленкавського.

Після Степана Ленкавського Провід ОУН очолив голова УДП, Президент АБН Ярослав Стецько, один із провідних ідеологів українського націоналізму.

Після смерті Ярослава Стецька у 1986 році на сьомому Великому Зборі ОУН лідером організації обрано багатолітнього члена Проводу ОУН Василя Олеськіва.

У кінці 80-х років минулого століття в Україні почали бурхливо розвиватися національно-революційні процеси і ОУН всі свої сили спрямовує в Україну.

Восьмим надзвичайним Збором ОУН Головою Проводу обрано подругу Славу Стецько, котра обіймала цей пост до 2000 року.

 На визвольних традиціях ОУН і УПА виховуються нові покоління молоді в молодіжних організаціях СУМ та Пласт.

ОУН активно включається в розбудову Української Державності на політичному, громадському, просвітницькому, виховному відтинках, налагоджує співпрацю з громадськими організаціями, серед яких варто виокремити "Меморіал" ім.Василя Стуса, "Просвіту", Спілку Офіцерів України.

На Десятому Великому Зборі ОУН восени 2000 року Головою Проводу обрано друга Андрія Гайдамаху, який був повторно обраний Головою Організації на XI Великому Зборі ОУН навесні 2005 року.

У 2009 році на ХII Великому Зборі ОУН Головою обрано Стефана Романіва, який був переобраний на цій посаді в 2013 році.

Сьогодні ОУН є загальносвітовою Організацією закритого типу, яка координує діяльність націоналістичних структур, змагає до скріплення Української держави та наповнення її українським змістом, а також виконує функції координуючого центру державницьких сил в Україні та за її межами.

28.01.2019 р.

 За матеріалами джерел мережі Інтернет

До 180-річчя від дна народження автора тексту Державного Гімну України «Ще не вмерла Україна» Павла Чубинського

 

Павло Платонович Чубинський - відомий вчений-етнограф, поет і журналіст, юрист, активний діяч українського національного руху на Правобережній Україні. Він народився 15 (27) січня 1839 року на хуторі поблизу Борисполя (нині ця територія у межах міста). П.Чубинський походив з української шляхти.

Батьки віддали Павла на навчання до Другої Київської гімназії. Нині на тому місці (бульвар Тараса Шевченка, 18) встановлено меморіальну дошку. По закінченні гімназії Чубинський вступив до Петербурзького університету, де здобув вищу юридичну освіту (1861), дістав ступінь кандидата юридичних наук.
         У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа». На зібраннях "основ'ян" він мав нагоду особисто познайомитись із світочами української культури Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем, а насамперед — Тарасом Шевченком, котрий назавжди залишився для нього духовним вчителем, провідником у житті й творчості.

20 жовтня  1862 року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» (за українську діяльність) на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Через рік він оселяється в Архангельську, де працює слідчим, потім секретарем статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі. У 1869 р. дістає дозвіл про повернення до України й очолює етнографічно-статистичну експедицію Російського географічного товариства в Південно-Західному краї.
Протягом двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії, частину Мінської, Гродненської, Люблінської, Седлецької губерній та Бессарабію, де проживали українці.

В основу тексту пісні  “Ще не вмерла Україна” на музику М.Вербицького, Павло Чубинський поклав мотиви з мазурки “Єще Польска нє зґінела” та пісні сербських повстанців, де були слова “Серце біє і кров ліє за нашу свободу”.

Існує декілька версій пісні.

Текст був написаній за півгодини у 1862 році в Києві на вулиці Великій Васильківській, 122, у домі купця Лазарєва, де автор квартирував.
Вперше вірш опублікували у четвертому номері часопису «Мета», який вийшов у грудні 1863-го року.

У Царській Росії пісня «Ще не вмерла Україна» вперше була опублікована 1908 р. в антології Украінська Муза.

Павло Чубинський працював у надзвичайно складних умовах переслідування царським урядом української культури і за своє недовге життя встиг зробити стільки, що, за висловом його друга і співробітника Федора Вовка, його заслуг вистачило б і на декількох професіональних учених.
Суспільна заангажованість Павла Чубинського, завдяки його різнобічній обдарованості та невичерпній енергії, виявлялася в найрізноманітніших сферах.
Саме Чубинський став головним ініціатором відкриття у 1873 році Київського Південно-Західного відділу Імператорського Російського Географічного Товариства, працював його діловодом, а з 1875 — заступником голови.
За задумом Чубинського і здебільшого під його енергійним керівництвом 2 березня 1874 року здійснено перший одноденний перепис мешканців Києва (подібний відбувся лише у Петербурзі 1869 року).

У квітні 1879 року Павло Чубинський  пішов у відставку и повертається на свій родинний хутір.

1880 року він важко нездужав, і він до кінця життя був прикутий до ліжка і 14 (26) січня 1884 року, лише за один день до власного 45-річчя, його не стало.
Внесок, зроблений Чубинським в народознавство, важко переоцінити. Його етнологічні і фольклористичні дослідження донині слугують важливим підґрунтям розвитку вітчизняної наукової думки.

Його вірш "Ще не вмерла Україна", цей концентрований вияв патріотичних почуттів, підкорив рідкісну для поезії вершину — став неперевершеним виразником загальнонаціональних устремлінь, символом нації.

27.01.2019 р.

За матеріалами джерел мережі Інтернет

 

 

   

 

 

 

 

 

 

 

АКТУАЛЬНО

Е-послуги

Відкриті дані

Правова допомога 

Пенсійне забезпечення

Вибори

Міжнародна інтеграціяУкраїни

Запобігання корупції

Відзначення пам'ятних та ювілейних дат

Голодомор

       Актуальні питання   державної служби  

 

 

СОЦІАЛЬНА СФЕРА

 

Соціальний захист


Медицина

 

Культура

 

Сім'я і діти

 

Освіта

 

 

 

 

ЕКОНОМІЧНА СФЕРА

 Містобудування та архітектура

Підприємництво

Транспорт

 Енергоефективність

 Регуляторна політика

 Агросектор

 Бюджет

 Державні закупівлі

 Державна реєстрація

Чисте довкілля

 ЦНАП 

 

 

ОРГАНИ ВЛАДИ

 

Районна рада

Міська рада

Сільські ради

ХАЕС

Податкова

Поліція

Районний сектор ГУ ДСУ з надзвичайних ситуацій 

 

 

 

 

Центральні 

 органи влади

 

 

 

 Обласні

 органи влади

 

 

 

 

 

 

 

 

 
 
 
 
 
 
 

 

 

 

_______________________________________________________________________________________

© Ізяславська районна державна адміністрація, 2003-2019 роки
   вул. Незалежності, буд.2, м.Ізяслав, 30300,
e-mail: izyaslav_rda@izadm.gov.ua
 
  Розробка та підтримка: Сектор інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю апарату Ізяславської районної державної адміністрації

   Використання будь-яких матеріалів, що опубліковані на цьому сайті, дозволяється при умові зазначення посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на офіційний веб-портал Ізяславської райдержадміністрації https://izadm.gov.ua/