на головну

                     
                       
                     
                     
                             
 

 

 

Ізяславська

райдержадміністрація

 

               30300, Хмельницька обл.,

             Ізяславський р-н., м.Ізяслав,

                вул.Незалежності, буд. 2

 

тел/факс: (03852) 4-20-61

e-mail: izyaslav_rda@izadm.gov.ua

 

Заходи,

які заплановано

провести в

Ізяславському районі

протягом тижня

 

 

    

 

 

 

 

 

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Погода в Ізяславі

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

Голодомор 1932-1933 років –
геноцид українського народу
 


Пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні

  У той рік заніміли зозулі,
Накувавши знедолений вік,
Наші ноги розпухлі узули
В кирзами-різаки у той рік.
У той рік мати рідну дитину
Клала в яму, копнувши під бік,
Без труни, загорнувши в ряднину...
А на ранок — помер чоловік.
У
той рік і гілля, і коріння —
Вс
e трощив буревій навкруги...
І стоїть ще й тепер Україна,
Як скорботна німа край могил.
 
 

Д. Головко

 
 

 Закон України "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні"
 

Указ Президента України "Про заходи у зв'язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні"
 

Розпорядження голови облдержадміністрації від 01.02.2017 р. № 28/2017-р "Про обласний план заходів у зв’язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років – геноциду Українського народу"

 

Розпорядження голови райдержадміністрації від 09.02.2017 р. № 81/2017-р "Про районний план заходів у зв’язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років – геноциду Українського народу"

 

 

 

Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932-33 років  в Ізяславському районі  Хмельницької  області
 

Списки громадян Ізяславського району  постраждалих від Голодомору 1932-33 років
 

Свідчення очевидців Голодомору 1932-1933 років
 

Пам’ятники та пам’ятні знаки жертвам голодоморів та політичних репресій
 

Друковані видання, присвячені темі голодоморів в Україні
 

Всеукраїнська акція «Людяність у нелюдяний час»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
                                                                             
                                                                             
                                                                             
                                                                             
                                                                             
                                                                             
                                                                             
                                                                             
                                                                         
                                                                           
                                                                             
                                                                             
                                                                             
                                                                       
                                                                       
                                                                             
                                                                             
                                                                         
                                                                     
                                                                             
                                                                             
                                                                           
                                                                     
                                                                         
                                                                             
                                                                         
                                                                           
                                                                         
                                                                             
                                                                         
                                                                             
                                                                           
                                         

 

                                 
                                                                             
                                                                             
                                                                             

 

 

 

 

До Дня пам’яті жертв голодоморів

Інформаційна кампанія «Пам’ять, що рятує: голоси правди»

 

Анатолій Дімаров

 

Анатолій Дімаров (1922-2014) народився на хуторі Гараськи на Полтавщині у заможній родині місцевого вчителя. Їх розкуркулили, батьки змушені були розлучитися. Щоб вберегти дітей від репресій, мати змінила їм прізвище.

Анатолій був одним із перших письменників у підрадянській Україні, хто почав писати про колективізацію, розкуркулення, Голодомор. За роман "Біль і гнів" удостоєний Шевченківської премії. 

Своє справжнє прізвище Гарасюта назвав тільки після відновлення незалежності України.

Згадує Анатолій Дімаров - письменник, мемуарист, Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка:

"Шкодую, що в такий страшний час жив, коли не можна було правду писати, що був оцим вовком поміж червоними прапорцями. Колись Григір Тютюнник сказав, що в нас уже всередині цензор сидить, і поки ми його не повісимо, справжніми письменниками не станемо...".

#ГолосиПравди   #Голодомор86  #Holodomor86

14.11.2019 р.

За матеріалами сайту Українського інституту національної пам’яті

 

 

 

До Дня пам’яті жертв голодоморів

Інформаційна кампанія «Пам’ять, що рятує: голоси правди»

 

Анастасія Лисивець

 

Згадує Анастасія Лисивець (1922-2011) - свідок Голодомору 1932-1933 років, авторка спогадів "Скажи про щасливе життя…".

Анастасія Лисивець народилася і пережила Голодомор в містечку Березань на Київщині. Десятирічною дівчинкою втратила майже всю родину від голоду. 

У своїх споминах "Скажи про щасливе життя…" описала своє дитинство під час Голодомору:

"Днi ставали все тяжчими й тяжчими. Хоч до жнив, до першого спiлого колоска, до першої паляниці час скорочувався, та сили ставало все менше й менше i ми всi вже думали, що помремо. 

Спочатку боялися, що не вистачить дощок у полику для трун на всіх, а потiм перестали й цього боятися, нам стало байдуже. Ми не боялися бiльше смертi, ми хотіли, страшенно хотiли їсти".

#ГолосиПравди   #Голодомор86  #Holodomor86

13.11.2019 р.

За матеріалами сайту Українського інституту національної пам’яті

 

 

До Дня пам’яті жертв голодоморів

Інформаційна кампанія «Пам’ять, що рятує: голоси правди»

 

Артур Кестлер

 

Артур Кестлер (1905-1983) – британський письменник і журналіст, уродженець Угорщини єврейського походження. Найбільш відомий його роман "Ніч ополудні" (1940) про епоху "великого терору" у СРСР 1930-х років.

Спогади Артура Кестлера, що увійшли до книги "Йог і комісар", 1945 р.

"Зиму 1932-33 років я прожив переважно в Харкові, тодішній столиці України. Це була катастрофічна зима після першої хвилі колективізації землі; селяни винищували свою худобу, палили або ховали хліб і вмирали з голоду і тифу.

Кожен ранок, читаючи харківський "Комуніст", я знаходив статистику виконаних і перевиконаних планів, зведення про змагання ударних бригад на заводах, про нагородження орденом  Червонoгo прапора, про грандіозні нові роботи на Уралі, фотографії показували або молодих людей, які завжди сміялися і завжди носили прапори, або мальовничих людей похилого віку з Узбекистану, що завжди сміються і завжди знають азбуку. Жодного слова про місцевий голод, епідемії, вимирання цілих сіл…".

#ГолосиПравди   #Голодомор86  #Holodomor86

12.11.2019 р.

За матеріалами сайту Українського інституту національної пам’яті

 

 

«Пам’ять, що рятує: голоси правди»

(Стартувала інформаційна кампанія до Дня пам’яті жертв Голодомору)

 

Український інститут національної пам’яті розпочав інформаційну кампанію до Дня пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. 

Цього року вона присвячена окремим історіям людей, які не мовчали про Голодомор. Гаслом кампанії є «Пам’ять, що рятує: голоси правди». 

Комуністичний режим робив все, щоб голоси правди про Голодомор-геноцид 1932-1933 років змовкли.

Втім голоси тих, хто доносив правду, не затихли. Спочатку вони зазвучали в західному світі, завдяки сподвижницькій праці української діаспори, небагатьох західних істориків та журналістів, а після здобуття Незалежності, і в Україні. 

«Проєкт «Пам’ять, що рятує: голоси правди» – це спроба почути ці голоси, власне, лише окремі голоси із мільйонів, що розкривають різні аспекти Голодомору, а разом створюють загальну картину цього злочину комуністичного режиму. Голоси про розкуркулення та колективізацію, стратегії виживання та людяність у нелюдяний час, про страждання та скорботу, страх та надію, про злочин і про боротьбу. Це голоси людей правди і тих хто вистояв, кого не зламав Голодомор. І сьогодні ці голоси правди нагадують нам, що народ який вистояв у Голодоморі уже ніщо і ніхто зламати не зможе», – пояснює заступник Голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак.

Інформаційна кампанія має хештеги: #ГолосиПравди,  #Голодомор86 , #Holodomor86.  

Довідка

Голодомор –  акт геноциду Українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932-1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що спричинив загибель мільйонів українців на території Української СРР та Кубані, де переважну більшість населення становили українці, з метою придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл та цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресії щодо незгодних тоталітарна система створила для українців життєві умови, розраховані на їхнє фізичне знищення. Така політика режиму – злочин проти людяності, який відповідає Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.

Визнання Голодомору 1932 –1933 років геноцидом Українського народу законодавчо закріплено Законом України “Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні”, ухваленим Верховною Радою України 28 листопада 2006 року.

Постановою Апеляційного суду Києва від 13 січня 2010 р. Й.Сталіна, В.Молотова, Л.Кагановича, П.Постишева, С.Косіора, В.Чубаря, М.Хатаєвича визнано винними в організації Голодомору.

12.11.2019 р.

За матеріалами Українського інституту  національної пам’яті

 

 

Звернення Президента України до Українського народу у зв’язку з 78-ми роковинами трагедії Бабиного Яру

 

Дорогі співвітчизники!

 

Сьогодні ми з глибоким сумом згадуємо одну з найтрагічніших сторінок нашого минулого - 78 років тому у київському урочищі Бабин Яр нацисти почали масові розстріли мирних громадян.

Неймовірна і страшна за своєю сутністю політика, породжена апологетами расової чистоти Третього рейху, вилилася у планове винищення представників єврейської національності на окупованих нацистами землях.

Усім євреям Києва було наказано вранці 29 вересня 1941 року з речами зібратися у визначеному місці на Лук’янівці. Дорога, якою вони вирушили звідти, виявилася занадто довгою - дорогою у вічність. Пізніше у Бабиному Яру було знищено ромів і караїмів. Також лише за те, що, на думку нацистських нелюдів, ці етноси не мали права на існування.

Урочище Бабин Яр стало місцем масових страт радянських військовополонених, учасників українського визвольного руху, так званих «порушників режиму». Усіх, хто заважав окупантам.

В Україні сотні скорботних місць, де у роки Другої світової війни лютував Голокост і проходили масові страти. Це і Богданівка на Миколаївщині, і Вінниця, це і Одеса та Житомир, це і Харків та Закарпаття.

У роки війни, коли здавалося б усе навколо дихало жорстокістю і смертю, проявилися найкращі якості нашого народу: милосердя, співчуття і жертовність. З великою вдячністю ми пам’ятаємо про вчинки простих людей, які, ризикуючи життям, рятували співвітчизників від неминучої загибелі.

Трагічні сторінки історії слід пам’ятати не тільки, щоб шанувати пам’ять про загиблих, а й для того, щоб зробити висновки з минулого та не допустити помилок у майбутньому. Пам'ять Бабиного Яру, Голокосту - це попередження для всього людства про те, що ідеологія нетерпимості та насильства може повернути нас у страшне минуле, коли найдорожче - людське життя - ставало лише розмінною монетою у руках диктаторів.

Переконаний, Український народ завжди буде єдиним у прагненні ніколи не допускати будь-яких проявів ворожнечі на расовому чи національному ґрунті.

Вічна пам'ять загиблим у Бабиному Яру та усім жертвам Другої світової війни.

 

Володимир ЗЕЛЕНСЬКИЙ

29.09.2019 р.

За матеріалами офіційного сайту  Президента України http://www.president.gov.ua/

78-мі роковини трагедії Бабиного Яру: одного з найбільших злочинів Голокосту у світі

 

29 вересня — день пам’яті жертв Бабиного Ярого — одного з найбільших злочинів Голокосту у світі. Бабин Яр — це непроговорена травма про вбивство двічі — фізичне нацистами, а згодом вбивство пам’яті комуністами.

В 1941 році, тут, на розі вулиць Дегтярівська та Мельникова (нинішня – ім.Юрія Іллєнка) окупаційна німецька влада наказала зібратися євреям міста Києва. 29-30 вересня 1941 року понад 33 тис. євреїв було розстріляно нацистами у Бабиному Яру. Всього жертв Голокосту було понад 120 тис. – масові розстріли євреїв тривали до визволення Києва.

Мешканці міста не знали, що там відбувається. Бабин Яр – це околиці міста. Причому така околиця, що там дуже сильно посічена місцевість. Там пагорби. Тобто, навіть мешкаючи поряд, не завжди будеш чути навіть постріли. Плюс, свідчення говорять, що там голосно грала музика, аероплан літав. Там були сотні солдатів, які щось робили. Плюс, був периметр оточений. І в цьому оточенні стояли сотні солдатів, тримали периметр, щоб ніхто не знав, що там відбувається. Після першої ночі розстрілів, 29 вересня, декільком людям вдалось втекти. Але навіть ті, хто втекли, вони не ходили по місту і не розказували, що їх там розстрілювали. Вони ховалися і нікому нічого не говорили. Відповідно, інформації було обмаль.

 

Факти про трагедію

1. Перший розстріл у Бабиному Яру відбувся 27 вересня 1941 року, коли було вбито 752 пацієнта психіатричної лікарні ім. Івана Павлова. Вона була безпосередньо біля Яру. Точне місце розстрілу невідомо.

2. 27-28 вересня на стінах будинків, огорожах і стовпах з’явилися оголошення з текстом українською, російською і німецькою мовами. В оголошенні йшлося, що всі євреї Києва і його околиць повинні з’явитися 29 вересня до 8 години ранку на ріг Мельникова і Дегтярівської вулиць. Люди повинні були взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг, білизну тощо. “Хто з євреїв не виконає цього розпорядження і буде знайдений в іншому місці, буде розстріляний”, – було сказано в оголошенні.

3. Масові розстріли тривали 5 днів, з 29 вересня до 3 жовтня 1941 року. Потім, протягом двох років окупації у Бабиному Ярі розстрілювали та ховали інших жертв гітлерівського терору, серед яких були українські націоналісти, роми та радянські військовополонені.

4. Точне число жертв залишається невідомим. У 1946 році на Нюрнберзькому процесі наводилася оцінка – близько 100 тисяч загиблих. Такі дані були у звіті радянської комісії розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва. За німецькими документами (звіти каральних підрозділів), у перші два дні масових розстрілів було вбито 33 тисячі євреїв.

5. Розстріли 29 та 30 вересня в Бабиному Яру виконувала зондеркоманда 4а айзнатцгрупи С під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля за підтримки 45-го і 303-го батальйонів німецької поліції. Зондеркомандами називалися каральні підрозділи гітлерівців, яким було доручено знищення євреїв, ромів та радянських військових комісарів.

6. У деяких публіцистичних статтях є поширеною міфологема про те, що трагедія Бабиного Яру була спровокована вибухами на Хрещатику, які сталися у перші дні окупації. Дійсно, радянськими диверсантами 24 вересня 1941 року на Хрещатику були підірвані будинки, в яких розташовувалися представники окупаційної адміністрації. Вибухи і пожежі продовжилися в наступні дні, було знищено близько 940 житлових і адміністративних будівель. У звіті представника імперського міністерства окупованих східних областей від 5 жовтня 1941 року говорилося, що без даху над головою залишилися десятки тисяч осіб. Вибухи на Хрещатику були проявом сталінської тактики “випаленої землі”. Однак, вони не могли спровокувати гітлерівську акцію знищення. Бо такі саме акції відбувалися ще з червня 1941 року в сотнях інших українських, білоруських, литовських чи латвійських міст. Акція у Бабиному Ярі стала однією з найбільших у етапі геноциду, який отримав назву “Голокост від куль”. Якщо на заході та в центрі Європи гітлерівці знищували євреїв у гетто та концтаборах, то на сході Європи була інша тактика — масові розстріли.

7. Розстріли продовжувалися і після жовтня 1941 року. Загалом у Бабиному Яру загинув 621 український націоналіст. Тут обірвалося життя української поетеси, члена Організації українських націоналістів (мельниківці) Олени Теліги та її чоловіка Михайла.

Бабин Яр – це символ світового значення. Це місце, в якому було найбільше одномоментно розстріляно людей, бо, наприклад, в Аушвіці значно більше, але це протягом довгого і тривалого часу. А так, щоб одномоментно розстріляти стільки людей, – це просто хрестоматійний злочин.

29.09.2019 р.

За матеріалами джерел мережі Інтернет

На Ізяславщині відкрито другий новий меморіальний знак пам’яті жертв Холокосту

 

 Друга світова війна, страшна війна минулого століття, пекуча рана, яка досі болить чи не у кожній родині в Україні та світі. Лилися сльози і кров,  палали села і міста.  У ті лиховісні часи гинули не лише воїни, а й  позбавлялись життя тисячі мирних жителів великих та малих міст, сіл та хуторів.

Чорною сторінкою вписано в історію єврейського народу період Холокосту.

З метою вшанування жертв Холокосту та забезпечення того, щоб його жахи  ніколи  не забувалися, розташований у Сполучених Штатах Америки Фонд Цаля Каплуна зініціював зведення у місцях масових поховань жертв Холокосту в Україні монументів пам’яті. Саме відкриття першого такого  монументу проекту, що відбулося 25 жовтня минулого року поблизу села Сошне на території Ізяславського району, започаткувало його практичну реалізацію.

У середу, 11 вересня цього року, в урочищі «Облоги» на південній околиці міста Ізяслав, де 30 серпня 1941 року в роки окупації нацистськими загарбниками було закатовано понад тисячу громадян єврейської національності, відбулось відкриття другого пам’ятного знаку.

На меморіальний захід зібралося чимало представників єврейських громад із Ізяслава, Хмельницького, Києва, Сполучених Штатів Америки, представників місцевої влади та районної ветеранської організації, жителів та гостей району. 

На меморіальному заході було зазначено символічність часу відкриття цього монументу. Він припадає на місяць ЕЛУЛ, останній місяць єврейського календаря. Це час самоаналізу та підведення підсумків, час щоб осмислити зроблені вчинки та оцінити духовний ріст, що відбувся впродовж року, котрий завершується. Час для підготовки до прийдешніх  Днів трепету – Рош-Ашана (Новий рік) та  Йом-Кіпур (День спокути).

У своєму зверненні до присутніх представник Фонду Іосиф Менакер сказав: «Сьогодні від імені TKF - благодійної організації, розташованої в Нью-Йорку, я маю честь відкрити монумент, присвячений понад тисячі євреїв, убитих в 1941 році на цьому місці.  Цих людей  було убито тільки через те, що вони були євреями. Важливість цього монумента і багатьох інших монументів Холокосту, які були і будуть зведені на місці більш ніж 1000 місць розстрілів євреїв на Україні, полягає не лише в увічненні пам'яті загиблих, але і в недопущенні повторення подібної жахливої трагедії в майбутньому. Причому не лише відносно євреїв, але і будь-якої іншої нації, народності або індивідуальної приналежності. Робота із створення і втілення цього монумента стала реальністю завдяки численним пожертвуванням і самовідданій роботі багатьох волонтерів». 

До учасників медіального зібрання звернувся перший заступник голови Хмельницької обласної ради Валерій Лєсков. Зокрема він передав щирі слова подяки представникам Фонду Цаля Каплуна від керівництва Хмельницької області та запевнив усіх у тому, що влада України буде робити все, щоб жахливі страхіття воєн, Холокосту ніколи не повторились в історії будь-якого народу у світі. Також  на меморіальному заходу виступили  заступник голови Ізяславської районної державної адміністрації Володимир Левченко, голова Ізяславської районної ради Сергій Шлегель, Ізяславський міський голова Валентина Корнійчук.

Також до присутніх звернувся керівник Українського центру вивчення історії Холокосту (м.Київ), кандидат історичних наук Анатолій Подольський. Зокрема він наголосив: «Надзвичайно важливо публічно вшановувати пам'ять Холокосту, для того щоб навчати майбутнє покоління. Це особливо важливо в Україні, в тій державі, на території якої під час Другої світової війни було вбито більше мільйона невинних».

Звертаючись до присутніх, латвійський скульптор, автор пам’ятного знаку Глєб Пантєлєєв описав свій підхід до дизайну монументу: "Скульптура є спробою висловити конфлікт хаосу та гармонії, зрозуміти того, що гармонія - це праця та зусилля. Нижча, грубо просвердлена частина обеліску розташована у зоні хаосу. Верхня ж символізує гармонію та перемогу розуму".

Право відкрити меморіальний знак на місці розстрілу євреїв було надано представникам Фонду Цаля Каплуна (США) Іосифу Менакеру та Леоніду Вейну, заступнику голови Хмельницької обласної ради Валерію Лєскову, заступнику голови Ізяславської районної державної адміністрації Володимиру Левченку, голові Ізяславської районної ради Сергію Шлегелю, Ізяславському міському голові Валентині Корнійчук, керівнику Українського центру вивчення історії Холокосту Анатолію Подольському.

Від імені єврейських громад України до учасників меморіального заходу звернулась менеджер Хмельницького благодійного фонду ХЕСЕД-БЕШТ Галина Скрипник.

Під час меморіального заходу його учасники згадали тих, хто рятував євреїв від нацистів. Це окремою сторінкою записано в історії Холокосту.   Національний інститут пам’яті Катастрофи і Героїзму "Яд Вашем" у 1953 році затвердив критерії для отримання почесного звання «Праведник народів світу». Як правило, це цивільні беззбройні жителі окупованих територій: люди похилого віку, діти, жінки. Часто євреїв переховували великі сім’ї. Серед тих, хто отримав звання «Праведник народів світу»  українці, росіяни, поляки, білоруси, татари, вірмени, греки й німці. Вшановуючи їх, мусимо пам’ятати, що, рятуючи інших, вони ризикували своїм життям.

У цьому переліку є і представники Ізяславщини: Фінкель (Якубовська) Марія, Кроповенський Михайло, Свешникова Євгенія, Корнелюк Іван, Корнелюк Ганна, Корнелюк Георгій, Радаєва (Корнелюк) Галина,  Моісєєв Іван, Зубрицька Наталія, Демус Броніслава, Никитенок (Демус) Галина, Соловйова Домінікія.

У народі кажуть – людина живе доти, доки про неї пам’ятають – нехай же наша пам'ять про жертв Другої світової війни, про жертви Холокосту буде вічною.

Усі присутні вшанувати їх світлу пам'ять ХВИЛИНОЮ МОВЧАННЯ.

 За   всіма відомими та невідомими безневинними жертвами Холокосту була виголошена поминальна молитва. Її здійснили головний раввин міста Хмельницький Йосиф Тейтельбаум.

На знак вшанування пам’яті усіх жертв Другої світової війни та жертв Холокосту до меморіалу було покладено квіти.   

Нехай наша пам'ять про подвиги та жертви  Другої світової війни буде найвищою даниною мертвим і живим, котрі все віддали на вівтар Перемоги!

Нехай ті страхітливі події вселенського масштабу не повторяться НІКОЛИ ЗНОВУ!

Бо як сказано в Книзі приповістей Соломонових (Притчі 31:8) «Будьте голосом тих, хто не може говорити за себе…».

Бо ж всі ми не вічні на цій землі, та кожен з нас є часткою народу, який вічний завжди!

ФОТОМАТЕРІАЛИ

11.09.2019 р.

Сектор інформаційної діяльності та комунікацій

з громадськістю апарату райдержадміністрації

1932 – вступив у дію Закон «про п’ять колосків»

 

1932, 7 серпня – з’явилася спільна постанова Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації за зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відомий у народі як Закон «про п’ять колосків». Авторство постанови приписують особисто Сталіну.

Внаслідок злочинної політики «колективізації», яка почалася ще в середині 20-х. людей позбавили права власності на землю. Паралельно розкручувався маховик так званого «розкуркулення», спрямованого на знищення всіх, хто саботував вступ до колгоспів. За кілька років колгоспників перетворили на рабів у найгірших традиціях кріпосного права, що, зрештою, завершилося Голодомором-геноцидом 1932-1933 років.

 

Постанова, надрукована в газеті "За соціалістичне постачання"

Сумнозвісний Закон «про п’ять колосків» став передвісником Голодомору. Він передбачав за розкрадання колгоспного майна (а таким вважалися навіть кілька колосків, які перезимували під снігом на полі) розстріл на місці та конфіскацію майна. За наявності пом’якшуючих обставин покарання передбачало 10 років ув’язнення в таборах. Амністія заборонялася. І це при тому, що за тодішнім законодавством навіть навмисне убивство каралося ув’язненням до 10 років. А за крадіжку чужого майна давали до трьох місяців примусових робіт.

Існувала також таємна інструкція (13 вересня 1932 р.) до постанови про порядок застосування положень. Зокрема, ставилося завдання щодо «куркулів» застосовувати лише розстрільні статті. Хоча аналіз кримінальних справ засвідчує, що 83% засуджених становила селянська біднота.

Закон «про п’ять колосків» не мав прецедентів у світовій історії. В тогочасних умовах він фактично забороняв людям розпоряджатися їжею. Українці опинилися у смертельній пастці: фантастичні плани хлібоздачі (а простіше – плани конфіскації зерна) прирікали селян на голодну смерть. Будь-які спроби врятуватися і приховати продукти загрожували конфіскацією всього їстівного (за невиконання хлібоздачі) або розстрілом.

 

"Продзагони" забирали у селян не лише хліб, але будь-які продукти

У містах заборонялося продавати хліб селянам. Їх не наймали на роботу на промислові підприємства, їм забороняли переходити або переїжджати в Росію. Загороджувальні загони на кордонах з Польщею та Румунією розстрілювали втікачів. Українські села наповнилися партійними активістами та «буксирними бригадами» для обшуків і конфіскації харчів. Почали з’являтися «чорні дошки». Так було запущено механізм масового вбивства українських селян штучно спланованим голодом. Водночас підрозділи ДПУ провели масштабну кампанію «очищення» України від «петлюрівців» і «українських націоналістів» – в Україні у 1933 р. було арештовано більше людей, ніж у часи Великого терору.

За інформацією, оприлюдненою в 1988 році радянською газетою «Правда», за неповні п’ять місяців після прийняття Закону «про п’ять колосків», за його статтями було засуджено 54 645 осіб. З них 2110 – до страти. Карали і дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу.

 

Будь-яка згадка про Голодомор знищувалася

Закон діяв до 1947-го, за ними засуджували людей також під час голоду 1946-1947 років. Хоча пік застосування кривавого закону припав саме на 1932-1933 роки.

Як наслідок, жертвами Голодомору-геноциду 1932-1933 років стали кілька мільйонів українців. Тоді як СРСР продовжував експортувати зерно за кордон (у 1932-му – 1,73 млн. тонн, у 1933-му – 1,68 млн. тонн; у наступні роки більший показник було досягнуто лише в 1938-му). Цього цілком би вистачило, аби нагодувати всіх голодуючих. До всього, купи зерна і картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, нерідко гнили просто неба.

ФОТОМАТЕРІАЛИ

07.08.2019 р.

За матеріалами сайту Українського інституту національної пам’яті http://www.memory.gov.ua/

 

Сьогодні по всьому світі читають імена жертв Сандармоху

 

5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від реальних та потенційних опонентів владі, від елементів, які «не годилися для будівництва комунізму». Теоретичне обґрунтування цих заходів здійснив новий нарком НКВД Ніколай Єжов, а вдосконалив особисто Сталін.

Ретельно проводилася «чистка» партійних лав та органів безпеки. Політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу – обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження.

Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главное управление лагерей) НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 р. він був збільшений до 83122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

За період «Великого терору» на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198 918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів.

Лише  в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорська в Карелії у період 27 жовтня – 4 листопада 1937 року з нагоди наближення 20-річчя Жовтневої революції було розстріляно 1111 осіб, із них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною. Серед них - Лесь Курбас, Микола Куліш, Марко Вороний, Микола Зеров, Валер'ян Підмогильний та інші яскраві постаті українського відродження 20-х років ХХ століття.

За відкритими даними, в Сандармосі було розстріляно 677 українців.

Сьогодні у багатьох містах світу відбудеться Міжнародна Акція – Реквієм «Читання імен. Сандормох». До акції долучилися Сандармох, Владивосток, Гельсінкі, Вашингтон, Прага, Берлін, Софія, Москва, Київ, Львів...

Відомий історик, автор книжки «Соловецький реквієм» Сергій Шевченко оприлюднив більше 200 імен українців, які знайшли вічний спокій у Карелії.

05.08.2019 р.

За матеріалами сайту Українського інституту національної пам’яті http://www.memory.gov.ua/

 

27 січня - Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

 

 Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, який відзначається 27-го січня, прийнятий на офіційному рівні Генеральною Асамблеєю ООН і метою запровадження цієї сумної пам’ятної дати є активна просвітницька робота та сприяння у запобіганні можливих майбутніх актів геноциду, а так само зневаги до цінності людського життя.

Міжнародне співтовариство "беззастережно засуджує всі прояви релігійної нетерпимості, підбурювання, переслідування або насильства щодо окремих осіб або громад, зумовлені етнічним походженням або релігійними віруваннями, де б вони не мали місце", - йдеться в тексті резолюції. Справжні і майбутні покоління не повинні забувати уроків наших загальнолюдських і настільки трагічних катастроф, інакше може виникнути дуже високий ризик повторення подібних моментів у майбутньому.

В Україні на державному рівні вперше цей день було відзначено у січні 2012 року. Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту (винищення євреїв та інших "неарійських" народів нацистами в роки Другої світової війни) в усьому світі офіційно відзначається 27 січня і приурочена до Дня визволення Червоною армією в'язнів табору смерті Освенцим у 1945 році.

Жалобні церемонії в останній тиждень січня проходять в багатьох країнах світу.

Для України печальним символом Голокосту є Історія  Бабиного Яру. Під час війни фашисти використовували це урочище в Києві як місце масових розстрілів, де було знищено близько ста тисяч людей.

27 січня – це день пам’яті про тих, хто загинув; день пам’яті про тих, хто рятував.

Це день глибоких роздумів і пошуку відповіді на здавалося б прості на перший погляд, але водночас й надзвичайно складні та завжди актуальні питання. Чому Голокост став можливим? Що до цього призвело і що цьому сприяло? Що треба зробити, аби нічого подібного не повторилося? І врешті, а як би я повів себе, якби жив у ті страшні часи?

"Для торжества зла потрібна лише одна умова – аби хороші люди сиділи, склавши руки".

У цей день, День скорботи і пам’яті, ми приєднуємося до загальної печалі і прагнемо співчувати всьому цьому болю та втраті, ім’я якої Голокост. Її ніяк не заповнити. Вже не запобігти. Але нехай живе надія, що подібного більше ніколи не повторитися! Будемо пам’ятати.

27.01.2019 р.


 

 

 

 

 

АКТУАЛЬНО

Е-послуги

Відкриті дані

Правова допомога 

Пенсійне забезпечення

Вибори

Міжнародна інтеграціяУкраїни

Запобігання корупції

Відзначення пам'ятних та ювілейних дат

Голодомор

       Актуальні питання   державної служби  

 

 

СОЦІАЛЬНА СФЕРА

 

Протидія домашньому насильству

 

Соціальний захист


Медицина

 

Культура

 

Сім'я і діти

 

Освіта

 

 

 

 

ЕКОНОМІЧНА СФЕРА

 Містобудування та архітектура

Підприємництво

Транспорт

 Енергоефективність

 Регуляторна політика

 Агросектор

 Бюджет

 Державні закупівлі

 Державна реєстрація

Чисте довкілля

 ЦНАП 

 

 

ОРГАНИ ВЛАДИ

 

Районна рада

Міська рада

Сільські ради

ХАЕС

Податкова

Поліція

Районний сектор ГУ ДСУ з надзвичайних ситуацій 

 

 

 

 

Центральні 

 органи влади

 

 

 

 

 

 Обласні

 органи влади

 

 

 

 

 

 

 

 

 
 
 
 
 
 
 

 

 

 

_______________________________________________________________________________________

© Ізяславська районна державна адміністрація, 2003-2019 роки
   вул. Незалежності, буд.2, м.Ізяслав, 30300,
e-mail: izyaslav_rda@izadm.gov.ua
 
  Розробка та підтримка: Сектор інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю апарату Ізяславської районної державної адміністрації

   Використання будь-яких матеріалів, що опубліковані на цьому сайті, дозволяється при умові зазначення посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на офіційний веб-портал Ізяславської райдержадміністрації https://izadm.gov.ua/