на головну

                     
                       
                     
                     
                             
 

 

 

Ізяславська

райдержадміністрація

 

               30300, Хмельницька обл.,

             Ізяславський р-н., м.Ізяслав,

                вул.Незалежності, буд. 2

 

тел/факс: (03852) 4-20-61

e-mail: izyaslav_rda@izadm.gov.ua

 

Заходи,

які заплановано

провести в

Ізяславському районі

протягом тижня

 

 

    

 

 

 

 

 

 

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Погода в Ізяславі

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

Голодомор 1932-1933 років –
геноцид українського народу
 


Пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні

  У той рік заніміли зозулі,
Накувавши знедолений вік,
Наші ноги розпухлі узули
В кирзами-різаки у той рік.
У той рік мати рідну дитину
Клала в яму, копнувши під бік,
Без труни, загорнувши в ряднину...
А на ранок — помер чоловік.
У
той рік і гілля, і коріння —
Вс
e трощив буревій навкруги...
І стоїть ще й тепер Україна,
Як скорботна німа край могил.
 
 

Д. Головко

 
 

 Закон України "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні"
 

Указ Президента України "Про заходи у зв'язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні"
 

Розпорядження голови облдержадміністрації від 01.02.2017 р. № 28/2017-р "Про обласний план заходів у зв’язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років – геноциду Українського народу"

 

Розпорядження голови райдержадміністрації від 09.02.2017 р. № 81/2017-р "Про районний план заходів у зв’язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років – геноциду Українського народу"

 

 

 

Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932-33 років  в Ізяславському районі  Хмельницької  області
 

Списки громадян Ізяславського району  постраждалих від Голодомору 1932-33 років
 

Свідчення очевидців Голодомору 1932-1933 років
 

Пам’ятники та пам’ятні знаки жертвам голодоморів та політичних репресій
 

Друковані видання, присвячені темі голодоморів в Україні
 

Всеукраїнська акція «Людяність у нелюдяний час»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
                                                                             
                                                                             
                                                                             
                                                                             
                                                                             
                                                                             
                                                                             
                                                                             
                                                                             
                                                                           
                                                                             
                                                                             
                                                                             
                                                                             
                                                                       
                                                                           
                                                                             
                                                                             
                                                                         
                                                                           
                                                                             
                                                                             
                                                                           
                                                                         
                                                                             
                                                                             
                                                                             
                                                                         
                                                                             
                                                                           
                                                                             
                                                                           
                                         

 

                                 
                                                                             
                                                                             
                                                                             
                                                                             
                                                                             
                                                                             

ГРАФІК

проведення заходів районної естафети-акції «СВІЧКА ПАМЯТІ»

Загальнорайонна акція «СВІЧКА ПАМЯТІ»

 

 

 

 

По   БІЛІВСЬКІЙ

СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

  встановлено імена 231 жертви ГОЛОДОМОРУ

с. Білеве – 139 осіб

с. Припутні – 62 особи

с. Кіндратка – 30 осіб

 

 

По  ВЕЛИКОПУЗИРКІВСЬКІЙ

СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

встановлено імена 67 жертв ГОЛОДОМОРУ

с.Великі  Пузирки – 48 осіб

с. Мала Медведівка – 19 осіб

 

 

По   РІПКІВСЬКІЙ

СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

  встановлено імена 2 жертви ГОЛОДОМОРУ

с. Ріпки – 2 особи

 

 

По   БІЛОТИНСЬКІЙ

СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

  встановлено імена 46 жертви ГОЛОДОМОРУ

с. Білотин – 35 осіб

с.Комини - 11 осіб

 

 

 

По   САХНОВЕЦЬКІЙ

СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

  встановити імена жертв ГОЛОДОМОРУ

не вдалось

 

 

По  БІЛОГОРОДСЬКІЙ

СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

встановити імена жертв
ГОЛОДОМОРУ

не вдалось

 

  

По   БОРИСІВСЬКІЙ

СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

  встановлено імена 3 жертви ГОЛОДОМОРУ

с. Борисів – 3 особи

 

 

По   ШЕКЕРИНЕЦЬКІЙ

СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

  встановлено імена 4 жертви ГОЛОДОМОРУ

с. Шекеринці – 4 особи

ЗВІТ

 

 

По  ТОПОРІВСЬКІЙ

СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

встановлено імена 51 жертви ГОЛОДОМОРУ

с.Топори – 50 осіб

с.Топірчики – 1 особа

 

 

 

По   КЛУБІВСЬКІЙ

СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

  встановлено імена 21 жертви ГОЛОДОМОРУ

с. Васьківці– 21 особа

 ЗВІТ

 

По  ПЛУЖНЕНСЬКІЙ

СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

встановлено імена 3 жертв ГОЛОДОМОРУ

с.Плужне – 1 особа

с. Хотень Перший– 1 особа

с. Хотень Другий– 1 особа

 ЗВІТ

 

 

По  СОШНЕНСЬКІЙ

СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

встановити імена жертв
 ГОЛОДОМОРУ

не вдалося

 

 

По   МЯКІТСЬКІЙ

СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

  встановлено імя  1 жертви ГОЛОДОМОРУ

с. Мякоти – 1 особа

ЗВІТ

 

 

По  ДЕРТКІВСЬКІЙ

СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

встановити імена жертв

ГОЛОДОМОРУ

не вдалось

ЗВІТ

 

 

По   ДВІРЕЦЬКІЙ

СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

  встановлено імена 75 жертв ГОЛОДОМОРУ

с. Двірець – 43 особи

с. Белижинці – 32 особи

ЗВІТ

 

 

По  ЩУРОВЕЦЬКІЙ

СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

встановлено імена 136 жертв ГОЛОДОМОРУ

с.Щурівці – 96 осіб

с. Щурівчики  – 2 особи

с. Підлісці  – 38 осіб

 

 

По  ЛІЩАНСЬКІЙ

СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

встановлено імена 32 жертв ГОЛОДОМОРУ

с.Ліщана – 32 особи

ЗВІТ

 

 

По   ЗАВАДИНЕЦЬКІЙ СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

  встановлено імена 3 жертв ГОЛОДОМОРУ

с. Дібровка – 3 особи

ЗВІТ

 

 

По  МИСЛЯТИНСЬКІЙ СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

встановлено імена 7 жертв ГОЛОДОМОРУ

с.Більчин – 5 осіб

с. Більчинка – 2 особи

ЗВІТ

 

 

По  ПОЛІСЬКІЙ СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

встановлено імя 1 жертви ГОЛОДОМОРУ

с.Поліське – 1 особа

ЗВІТ

 

 

По   ТЕЛІЖИНЕЦЬКІЙ СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

  встановлено імена 113 жертв

ГОЛОДОМОРУ

с. Теліженці – 65 осіб

с. Пильки – 13 осіб

с. Мирне – 11 осіб

 с. Чижівка – 15 осіб

с. Калинівка – 6 осіб

ЗВІТ

 

 

По  ЛЮТАРСЬКІЙ СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

встановлено імена 167 постраждалих
від ГОЛОДОМОРУ

с.Лютарка – 30 осіб

с.Михля – 76 осіб

с.Новостав - 15 осіб

с.Мокрець – 46 осіб

ЗВІТ

 

По  ХРИСТІВСЬКІЙ СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

встановлено імена 72 постраждалих
від ГОЛОДОМОРУ

с.Христівка – 46 осіб

с.Сморшки – 26 осіб

ЗВІТ

 

По   МИХНІВСЬКІЙ СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

  встановлено імена 113 жертв ГОЛОДОМОРУ

с. Михнів – 100 осіб

с. Покощівка – 38 осіб

с. Закружці– 23 особи

ЗВІТ

 

По   ТЕРНАВСЬКІЙ СІЛЬСЬКІЙ РАДІ

  встановлено імена 84 жертв ГОЛОДОМОРУ

с. Тернавка – 55 осіб

с. Сохужинці – 29 осіб

ЗВІТ

 

 

 

 

 

 

 

 

БРОШУРА «УКРАЇНА 1932-1933. ГЕНОЦИД ГОЛОДОМ»

 

Український інститут національної пам’яті підготував до 85-тих роковин Голодомору інформаційну брошуру «Україна 1932-1933. Геноцид голодом».

Видання знайомить читачів із історією Голодомору 1932-1933 років, яку мають знати не лише в Україні, а й у всьому світі, та пояснює, чому Голодомор є геноцидом і чому таким його має визнати світове співтовариство.

 Брошура апелює до українців і світової спільноти, змушуючи замислитися про причини і наслідки трагедії українського народу, спричиненої тоталітарним більшовицьким режимом.

Завантажити брошуру українською, англійською, іспанською, французькою та німецькою мовами у якості для перегляду або друку можна за посиланням:

Щоб безоплатно отримати інформаційні брошури у друкованому вигляді для шкіл, музеїв, закладів вищої освіти, військових частин тощо, потрібно виконати кілька простих кроків.

 Над виданням працювали Український інститут національної пам’яті, Національний музей «Меморіал жертв Голодомору», Міністерство закордонних справ України та Міністерство інформаційної політики України.

08.11.2018 р.

За матеріалами Українського інституту національної пам'яті  http://www.memory.gov.ua/

 

На Ізяславщині стартувала загальнорайонна естафета – акція «СВІЧКА ПАМ’ЯТІ»

 

З метою забезпечення належного виконання в Ізяславському районі  Указу Президента України від 26 листопада 2016 року № 523/2016 «Про заходи у зв’язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років  - геноциду Українського народу», розпорядження голови обласної державної адміністрації від 01 лютого 2017 року № 28/2017-р «Про обласний  план заходів у зв’язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років - геноциду  Українського народу», розпорядження голови районної державної адміністрації «Про районний план заходів у зв’язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років – геноциду Українського народу» від 09 лютого 2017 року № 81/2017-р  та у зв’язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років – геноциду Українського народу в Ізяславському районі 5 листопада стартувала загальнорайонна естафета – акція «СВІЧКА ПАМ’ЯТІ». Заходи естафети пройдуть у населених пунктах району  у період із 05 по 24 листопада поточного року.

У рамках акції у місті Ізяслав, селах району, у закладах освіти та культури району будуть проведені різноманітні тематичні меморіальні заходи за участю закладів освіти та культури, керівників місцевих громад, депутатів місцевих рад, широких груп населення, тощо.

Естафета стартувала на заході біля Меморіалу пам’яті в селі Михнів (Михнівська сільська рада). Участь у даному зібранні взяли: завідувач сектору інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю апарату райдержадміністрації Віктор Кучерук, Михнівський сільський голова Валерій Романюк, директор Михнівської ЗОШ І-ІІІ ст. Василь Миронов, настоятель місцевого храму о.Григорій Паляниця, учні місцевого закладу освіти, жителі села, тощо.

Звертаючись до присутніх, Віктор Кучерук сказав: «Слово  «Голодомор»  означає  масове  вбивство  голодом, від якого не було порятунку. Цим словом українці називають Національну Катастрофу 1932 – 1933 рр. Ми  вважаємо,  що  унікальну  історію  Голодомору  мають  знати  не  тільки  в  Україні,  але  й  в  усьому  світі.  Ми пояснюємо, чому Голодомор є геноцидом та просимо світове співтовариство визнати його таким.

Ми  виходимо  з  того,  що  Голодомор  є  однією  із  найважливіших  подій  не  тільки  української,  а  й  світової  історії  ХХ  ст.,  без  розуміння  якої  годі  зрозуміти природу тоталітаризму та злочини, здійснені і радянським, і нацистським режимами».

Михнівський сільський голова Валерій Романюк наголосив: «Ми  вважаємо,  що  розповідати  цю  історію  важливо, адже навіть зараз немає впевненості, що новітній Голодомор не повториться. Навпаки, ознаки геноцидів бачимо дедалі частіше у сучасному світі. Свідки злочину та історія  Голодомору  вчать  нас,  як  уникнути  подібних  злочинів  та  протистояти  тим,  хто  їх  планує й організовує.

Директор Михнівської ЗОШ І-ІІІ ст. Василь Миронов зазначив, що ніколи не буде зайвим звернутися до уроків минулого,  щоб  побачити  симптоми  зла  в  майбутньому.  «Воно  може  мати  різні  прояви,  але  його  природа  завжди  одна:  призвідники  геноциду  розколюють  суспільства,  сіють  ворожнечу  засобами  пропаганди,  забирають  права,  масово  карають  жертв  на  смерть,  а  потім вдають, що нічого страшного не сталося та брешуть  усьому  світові.  Вони  прагнуть  підкорити  волю  жертв,  повністю  «змінити»  їхню  природу  та  ментальність шляхом повного або часткового фізичного й морального  знищення.  В  основі  геноциду  завжди  лежить ненависть та презирство», - сказав Василь Анатолійович.

Саме тому ці злочини залишають глибокі рани не лише на тілі народу, який їх пережив, а й усього людства. Щоб загоїти їх та протистояти новітнім сталінам та гітлерам, треба називати речі своїми іменами, говорити про них на повен голос.

За підсумками проведення різних заходів акції в кожній сільській раді, закладі освіти та культури будуть підготовлені, із використанням відповідних фотоматеріалів, сторінки Літопису проходження акції «Свічка пам’яті».

По завершенню акції  Літопис буде передано до Ізяславського районного історико-краєзнавчого музею під час районного меморіального заходу 24 листопада поточного року в місті Ізяслав.

 У вестибюлі першого поверху центральної адміністративної будівлі Ізяславської районної державної адміністрації вже розміщено велику карту-схему Ізяславського району, на якій щоденно відзначатиметься хід проведення акції по громадам району. Біля карти вже розміщено теку Літопису акції «СВІЧКА ПАМ’ЯТІ».

На сайті районної державної адміністрації створено закладку «85.ГОЛОДОМОР/HOLODOMOR». На ній розміщено інтерактивну карту проходження естафети пам’яті на Ізяславщині. Тут же будуть розміщенні сторінки Літопису естафети, підготовлені в громадах.

ФОТОКОЛАЖ

05.11.2018 р.

Сектор інформаційної діяльності та комунікацій

з громадськістю апарату райдержадміністрації

УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ ЗБИРАЄ СВІТЛИНИ ТА ІСТОРІЇ РОДИН, ЯКІ ПЕРЕЖИЛИ ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКІВ

На жаль, час невблаганний, і з кожним роком усе меншає живих свідків Великого Голоду. Але спогади про те лихоліття зберігають їхні діти та онуки, передаючи їх з покоління до покоління як пам’ять роду. А ще – родинні фотографії. Особливо ті, які були зроблені до 1932-го. Ті, на яких ще усі живі, здорові і впевнені в тому, що, тримаючись купи, родиною, вдасться подолати будь-яке лихо. Ці фото теж є мовчазними свідками жахливого злочину більшовицької влади.

Український інститут національної пам’яті започатковує Всеукраїнську акцію «Пам’ять роду», метою якої є пошук і збір спогадів нащадків тих, хто пережив Голодомор, та родинних світлин періоду до Великого Голоду.

Поділіться Вашими історіями, віднайдіть старі фотографії рідних людей, що пережили Великий голод.

Згадаймо всіх і кожного поіменно.

Зібрані свідчення будуть опубліковані на розробленій Інститутом веб-сторінці «85-ті роковини Голодомору» та поширюватимуться на офіційних сторінках у соціальних мережах. Ці оповідання і фотокартки увійдуть до окремого збірника, видання якого ініціює Інститут. Також на основі цих матеріалів Інститут має на меті зробити виставку спільно з Національним музеєм «Меморіал жертв Голодомору». І саме до цього Музею будуть передані на зберігання усі отримані спогади та світлини.

 Родинні фото часів до Голодомору та власні історії просимо надсилати на електронну (uinp@memory.gov.ua) та поштову (01021, м. Київ, вул. Липська, 16) адреси Українського інституту національної пам’яті з позначкою «Пам’ять роду».

02.10.2018 р.

За матеріалами Українського інституту національної пам'яті  http://www.memory.gov.ua/

 

Сьогодні - День пам’яті жертв Бабиного Яру

 

Бабин Яр став символом Голокосту в Україні та братською могилою для понад ста тисяч цивільних громадян і військовополонених. З вересня 1941 року до кінця вересня 1943-го він був місцем регулярних розстрілів і захоронень, які проводили органи нацистської поліції безпеки та айзантцгрупи СД разом із військовою та цивільною владою Києва.

Жертвами нацистів стали євреї, роми, українські націоналісти, радянські військовополонені, пацієнти київської психіатричної лікарні та інші національні чи соціальні групи, яких окупанти вважали ворогами або ж "просто зайвими".

"Дорога смерті", якою пройшли десятки тисяч євреїв 29 вересня 1941 року, пролягала від Лук’янівської площі по вул.Мельникова до перших воріт Єврейського кладовища, далі – на вул. Кагатну (нині – сім’ї Хохлових), потім по вул.Табірній (нині – Дорогожицькій).

Біля входу до Братського кладовища у євреїв відбирали гроші, коштовності, документи, а також наказували залишати речі й верхній одяг. У кінці Братського (Воїнського) кладовища (нині – територія телевежі) люди повертали у прохід між огорожею кладовища та краєм яру.

Розстріл відбувався на майже півкілометровому відтинку яру, який починався біля пам’ятника 1976 р., а закінчувався за теперішньою станцією метро "Дорогожичі". Упродовж 29-30 вересня 1941 року тут загинула 33 771 особа. Станом на 12 жовтня загальна кількість страчених перевищила 51 тисячу.

Із середини жовтня у Бабиному Яру та його околицях розстрілюють комуністів-підпільників, ромів, душевнохворих, заручників, моряків Дніпровської флотилії.

Взимку 1941-1942-го у Бабиному Яру загинули члени Організації українських націоналістів. Із кінця зими 1942-го до вересня 1943-го Бабин Яр заповнюють своїми тілами в основному в'язні Сирецького концтабору, здебільшого підпільники – українські націоналісти й радянські партизани.

29.09.2018 р.

За матеріалами джерел мережі Інтернет

 

ВІДТЕПЕР ДОСТУПНІ ОНЛАЙН СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ БАБИНОГО ЯРУ

 

Зібрані КҐБ 36 свідчень киян про 29-30 вересня 1941 року сьогодні оприлюднили Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ.

«…На цьому майданчику гітлерівці зривали з людей одяг і напівроздягнених гнали до місця страти. Люди кидалися із одного місця на друге, як божевільні, в загальний гул зливалися крики і автоматні черги. На землі я побачила немовля і на моїх очах гітлерівець палкою розтрощив йому голову…».

До річниці розстрілів євреїв у Бабиному Яру Центр досліджень визвольного руху спільно із Галузевим державним архівом СБУ публікує свідчення очевидців та тих, кому вдалось дивом врятуватись в ті страшні вересневі дні 1941-го.

У вересні 1941 року на вулицях Києва розклеїли оголошення, що пропонували всім євреям з'явитися до 8 ранку 29 числа на перетин Мельникової і Доктерівської (насправді Дехтярівської, але назва подана з помилкою) вулиць.

На це перехрестя з раннього ранку потоками йшли люди, там з'єднувалися і вирушали повз будівлю заводу "Артем" і сучасну станцію метро "Лук'янівська" вулицею Мельникова у напрямку єврейського кладовища.

Перші страшні здогади з'являлися на підході до повороту на вулицю Дорогожицьку, де починалось оточення військовими. Тут стояли дротяні загородження, протитанкові "їжаки", мішки з піском та озброєні люди. Далі киян, які проводжали своїх єврейських друзів, чи сусідів – не пускали.

«Протягом цього дня я бачила страшні картини: люди на моїх очах сходили з розуму, ставали сивими, навколо були крики і стогони, цілий день стріляли з кулеметів. Я бачила як німці відбирали у матерів їх дітей і кидали вниз яру…» - згадувала Діна Пронічева.

«Оприлюднена колекція документів – це важлива частина справи №48 з матеріалами про розслідування масових знищень людей в Бабиному Яру у дні нацистської окупації в місті Києві, яка була сформована у 1980 році та зберігається зараз в Архіві СБУ», - розповідає директор Архіву Андрій Когут.

«Опубліковані матеріали унікальні тим, що свідки та очевидці подій розповідають про про вересневі дні 1941 року. Також подано копії свідчень про Сирецький концтабір СД, що знаходився неподалік Бабиного Яру та про те, як у 1943 році нацисти намагалися приховати свій злочин — почали викопувати останки розстріляних та спалювати їх» - резюмує Андрій Когут.

У 1943 р. нацисти програвали битву за битвою і, відступаючи, хотіли знищити сліди своїх злочинів. Таких як Давид Будник (червоноармієць, що потрапив в полон при обороні Києва 21 вересня 1941 р. Перебував у різних таборах для військовополонених на території міста, а восени 1942 р. був переведений до Сирецького табору) залучали до викопування трупів розстріляних у Бабиному Яру та спалювання їх в печах.

«Такі печі нас змушували будувати в різних місцях. В одну піч ми укладали до 2 000 трупів. Після згоряння, ми спеціальними трамбівками розбивали обвуглені кістки, просівали їх через сита. При цьому виявлені золоті речі і, зокрема, золоті зубні коронки підбирали гітлерівці. Попіл розсипали по дну яру. У період спалення трупів, не рідше двох разів на тиждень, німці привозили в душогубках (по 8 – 9 ходок в день) живих в'язнів і тут же, в автомашинах, отруювали їх вихлопним газом, а нас змушували укладати трупи в печі» - згадував у 1967 р. Будник.

З колекцією документів КҐБ про розстріли у Бабиному Яру можна ознайомитися за адресою – http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1328&pc=100&sort=1&fd=date&pv=1

Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є сервісом відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Проект реалізується Центром досліджень визвольного руху спільно з Львівським національним університетом імені Івана Франка та Національним музеєм "Тюрма на Лонцького" за участі Архіву СБУ, Українського інституту національної пам’яті та Національного університету "Києво-Могилянська академія". Сьогодні в Е-архіві доступні копії понад 24 500 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.

Підготовка та публікація онлайн-колекції «Бабин Яр у свідченнях очевидців» з Галузевого державного архіву СБУ стала можливою завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні, програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.

Нагадуємо, що в рамках реформи декомунізації, Україна надає вільний для кожного доступ до документів колишньої радянської спецслужби — ЧК-НКВД-КҐБ. Звернутися до архіву можна особисто або написати електронного листа. Це право передбачено Законом України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років". Для детального ознайомлення з рекомендаціями щодо пошуку та відповідями на поширені питання рекомендуємо порадник як шукати в архівах "Право на правду".

Також, цьогоріч Центр досліджень визвольного руху спільно із Українським інститутом національної пам’яті підготували фотодокументальну виставку "Тріумф людини. Мешканці України, що пройшли нацистські концтабори", яка відкрилася 8 травня 2018 року в День пам'яті і примирення біля Головного поштамту в Києві і працювала до 23 серпня. Наукові співробітники ЦДВР у співпраці з партнерами зібрали унікальні матеріали про людей, які пройшли важкі випробування, але не втратили людської гідності, про небайдужість, розділений окраєць хліба, про силу волі, віри і любові, про перемогу надії.

Детальніше із інформацією виставки можна ознайомитись на сторінці ТСН.

29.09.2018 р.

За матеріалами Українського інституту національної пам'яті  http://www.memory.gov.ua/

 

5 вересня – День пам’яті з нагоди 100 років з дня початку «червоного терору»

 

5 вересня в Україні відповідно до постанови Верховної Ради України від 08.02.2018 № 2287-VІІІ вшановується День пам’яті – 100 років з дня початку «червоного терору» – злочинної репресивної політики комуністичного режиму. 

5 вересня 1918 року радянський уряд ухвалив Декрет про червоний терор, який ставив завдання боротьби з контрреволюцією, спекуляцією й злочинами за посадою шляхом ізолювання «класових ворогів» у концентраційних таборах і фізичного знищення «всіх осіб, причетних до білогвардійських організацій, змов і заколотів». Цей документ лише закріпив політику, до якої з самого початку вдавалася більшовицька влада. Були створені робочі й селянські революційні трибунали, Надзвичайна комісія із боротьби з контрреволюцією й саботажем. Вони наділялися широкими повноваженнями для боротьби з «контрреволюціонерами». Із вуст керівництва держави звучали постійні заклики щодо необхідності посилити терор і вбивства «підлих змовників проти влади робітничого класу й найбіднішого селянства».

Упродовж десятиліть радянська історіографія культивувала лише одну версію: «червоний терор» більшовики запровадили у відповідь на «білий терор». Мовляв, легітимація державного насилля була цілком обґрунтованою – 30 серпня 1918 року було скоєно замах на Леніна і вбито голову Петроградської ЧК Моїсея Урицького. Але насправді цей документ лише формально закріпив політику, до якої від самого початку вдавалися більшовики. Терор був закладений у підвалини Радянської держави. Ще задовго до встановлення більшовицького режиму, лідери цієї партії сповідували ідеї насилля і терору.   Саме терор, прикритий фіговим листом утопічної ідеї «рівності та братерства», якою спокусились народні маси, став тією цементуючою основою, без якої комуністичний режим не протримався б і дня. Мета терористичної держави – придушення, залякування і деморалізація; становище, коли кожен член суспільства стає заручником держави. Перший нарком юстиції Радянської Росії Ісаак Штейнберг у розмові з Ульяновим-Леніним якось зауважив: «Навіщо вам народний комісаріат юстиції? Ліпше назвіть його наркоматом соціального винищення…» На що Ленін жваво відповів: «Чудово! Але ж ми не можемо сказати про це відкрито…» Той самий Ісаак Штейнберг характеризував «червоний терор» як «…атмосферу невимовного жаху, розлитого навіть у трамваї».

Жертвами політики «червоного терору» ставали не тільки люди, які обіймали більш-менш високе становище у суспільстві – професори, лікарі, інженери, партійні лідери, колишні високі чиновники, генерали, найвищі духовні особи, представники купецтва й аристократії, а й прості ремісники і селяни.

За різними даними, упродовж 1918 – 1919 років було знищено від кількох тисяч до понад  півтора мільйона осіб.

Спочатку «червоний терор» був випробуваний у Москві та Пітері, а потім, подібно чумі чи холері, поширився й на «братні» республіки, зокрема й на Україну. На території України «червоний терор» розпочався у січні 1918 року із вторгнення загонів Муравйова. Кількатижневе перше перебування більшовиків в столиці України навело на киян жах. Нова влада одразу ж продемонструвала, чого від неї варто чекати. У місті розпочались розправи над офіцерами, юнкерами, гайдамаками та всіма іншими, кого більшовики записали до «ворогів революції». За перші дні хазяйнування в місті більшовиків було розстріляно від 3 до 5 тисяч чоловік, переважно російських офіцерів та українських старшин, а також тих, хто мав посвідчення Центральної Ради, представників духівництва (зокрема, було по-звірячому вбито митрополита Київського Володимира).

Офіційно «червоний терор» був припинений 6 листопада 1918 року, однак насправді тривав і надалі, сягнувши свого апогею в 30-их роках, за що й отримав назву «Великого». Однак насправді терор проти власного народу тривав і надалі – після проголошення НЕПу, у 30-і, 40-і, 60-і й навіть недалекі 80-і роки, тільки його методи ставали більш селективними і рафінованими порівняно з попередніми часами.

Пам’ятаймо про невинно загублені життя і звірства проти людяності, продиктовані ідеєю диктатури пролетаріату.

05.09.2018 р.

За матеріалами джерел мережі Інтернет

«УКРАЇНА ПАМ’ЯТАЄ – СВІТ ВИЗНАЄ!»: стартувала міжнародна акція

 

1 вересня 2018 року у Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору» стартувала Міжнародна акція «Запали свічку пам’яті», присвячена 85-тим роковинам Голодомору.

Захід відбувся за участі Міністра культури України Євгена Нищука, представників Українського інституту національної пам’яті, Національного музею «Меморіал жертв Голодомору», Міністерства закордонних справ України,  ВО «Меморіал» ім. Василя Стуса, Світового Конгресу Українців, Київської духовної семінарії УГКЦ, народних депутатів, відомих науковців та громадських діячів, школярів та студентської молоді.

Міжнародна акція символічно бере свій відлік від 1 вересня. Адже відсьогодні і до 24 листопада українці відраховують 85 днів до 85-тих роковин Голодомору.

Інформаційна кампанія, розроблена Українським інститутом національної пам'яті, передбачає всеукраїнські та міжнародні заходи:

- відкриття виставки «Україна 1932-1933. Геноцид голодом» (яка демонструватиметься в усіх областях України та багатьох країнах світу),

- проведення Міжнародного форуму «Україна пам’ятає, світ визнає!» у столиці в листопаді 2018 року,

- поширення соціальної реклами та брошур про Голодомор.

 Першу акцію у столиці України присвячено пам’яті дітей, яких вбив злочинний сталінський режим страшною зброєю – голодом.

«Цей день ми вирішили присвятити дітям, які були вбиті в роки Голодомору і тим дітям, які не народилися у роки Голодомору-геноциду» –зауважила під час виступу Олеся Стасюк, Генеральний директор Національного музею «Меморіал жертв Голодомору».

Перший заступник голови Українського Інституту національної пам’яті Аліна Шпак наголосила на тому, що перед українцями сьогодні стоїть велика відповідальність за те, щоб «у майбутньому ніколи і ніхто не міг уявити, що таке не мати можливості дати їсти своїй дитині, ніколи не міг уявити, що таке, коли одна людина може принижувати іншу, коли людина позбавлена прав, тому що хтось інший так вирішив».

«Правда – це те, що робить нас невразливими і сильними. Саме тому ми сьогодні і починаємо інформаційну кампанію із донесення правди про Голодомор, адже Голодомор – це не лише правда про трагедію, це також правда про великий злочин, велику ницість, а з іншого боку – про велику жертовність і велику боротьбу. Про це треба говорити і про це треба пам’ятати», – підсумувала Аліна Шпак.

Опісля всі учасники запалили свічки пам’яті, а представники УГКЦ та УПЦ КП відслужили Панахиду за невинно убитими українцями в роки Великого голоду.

На завершення учасники Акції поклали квіти до скульптури «Гірка пам'ять дитинства» й ознайомилися із фотодокументальною виставкою «Вкрадене дитинство: діти в роки Голодомору 1932-1933 років».

Опісля всі учасники запалили свічки пам’яті, а представники УГКЦ та УПЦ КП відслужили Панахиду за невинно убитими українцями в роки Великого голоду.

На завершення учасники Акції поклали квіти до скульптури «Гірка пам'ять дитинства» й ознайомилися із фотодокументальною виставкою «Вкрадене дитинство: діти в роки Голодомору 1932-1933 років».

За перебігом акції протягом 85-ти днів можна стежити на веб-сторінці «85-ті роковини Голодомору», розробленій Українським інститутом національної пам'яті. Тут на інтерактивній мапі світу будуть марковані свічками-позначками міста, де відбулися міжнародні вшанування пам’яті жертв геноциду.

Також на веб-сторінці «85-ті роковини Голодомору» будуть опубліковані матеріали, що стосуються теми Великого голоду: статті, ґрунтовні дослідження, наукові праці, фотографії, документи та інше.

Окрім того, на офіційних сторінках Українського інституту національної пам’яті у соціальних мережах (facebooktwitter) із 1 вересня по 24 листопада, щоденно оприлюднюватимуться матеріали, в рамках інформаційної кампанії «85 фактів, історій та свідчень про Голодомор»: факти про Голодомор 1932-1933 рр., спогади свідків, уривки зі щоденників очевидців Голоду, статті істориків, добірки художніх та документальних фільмів, прози та поезії, зразки народної творчості, створені у ті часи, фотохроніка, документи, а також історії людей, які не боялися говорити правду, допомагали тим, хто потребував шматка хліба, рятували інших ціною власного життя, повставали, боролися і перемагали, попри тиск нещадного більшовицького режиму.

Інформаційна кампанія має хештеги: #Голодомор85, #Holodomor85, просимо використовувати їх для дописів, що стосуються річниці трагічних подій.

Гасла цьогорічної інформаційної кампанії:

«Ми пам’ятаємо! Ми – сильні!» – для України.

«Україна пам’ятає! Світ визнає!»/«Ukraine remembers, the World acknowledges!» – для світу.

День пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. у 2018 році припадає на 24 листопада.

ФОТОКОЛАЖ

03.09.2018 р.

За матеріалами сайту УІНП

 

У районі відзначено День пам’яті жертв політичних репресій

 

Щороку в третю неділю травня ми в жалобі схиляємо голови перед нашими співвітчизниками, що стали жертвами кривавого тоталітарного режиму. Намагаючись позбавити наш народ його національної свідомості, історичної пам’яті та прагнення до свободи мільйони українців, зокрема і наших земляків, було закатовано у застінках НКВС, розстріляно, відправлено у табори, тюрми, висилки. Їм було винесено смертний вирок лише за те, що були українцями і мали сміливість говорити про це вголос.

У зв'язку із 80-ми роковинами Великого терору - масових політичних репресій 1937-1938 років у закладах освіти та культури  району було проведено ряд тематичних заходів з метою  привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням національної пам’яті, утвердження насильства проти людства, виховання нацiональної свiдомостi учнівської молоді та людської гiдностi, вiдродження паросткiв духовностi, формування рис громадянина Української держави, поваги до історичного минулого Батьківщини.

До цієї трагічної події у центральній районній бібліотеці було організовано та проведено книжкову виставку літератури на тему: «Стежками принижень, поневірянь, переслідувань». Матеріали в книгах та архівні документи несуть інформацію про злочини, вчинені у ХХ столітті комуністичним тоталітарним режимом на території України. Із виставкою мали нагоду ознайомитись школярам Ізяславського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. ім.О.Онищука № 5, гімназія». 

Аналогічний захід проведено у Білівській сільській бібліотеці під назвою «Репресовані безвинно».  

У Михлянському сільському будинку культури проведено тематичний вечір «Трагічні сторінки історії мого народу», спрямований на виховання поваги до нашої історії, утвердження загальнолюдських цінностей, толерантності, розуміння важливості цього пам’ятного дня.

В Ізяславському районному історико-краєзнавчому музеї проведено виховну бесіду «Свіча у кам’яній пітьмі» із школярами Михнівської ЗОШ І-ІІІ ст.

Спливають роки, поступово спадає завіса засекреченості жорстоких справ радянської влади. Тому так важливо донести до молодого покоління ті уроки історії України, щоб не допустити повторення таких кривавих злочинів у майбутній українській історії.

ФОТОКОЛАЖ

21.05.2018 р.

На Ізяславщині вшановано пам'ять жертв політичних репресій

 

Щороку у третю неділю травня в Україні відзначається День пам'яті жертв політичних репресій - щорічний національний пам'ятний день в Україні, день глибокої скорботи і туги за мільйонами обірваних життів наших земляків.

За даними Українського інституту національної пам’яті державний терор та репресивні заходи за політичною ознакою в Україні тривали з 1918 до середини 1980-х років. Найжорстокішою репресивна політика була протягом початку 1930-1953 рр., коли керівництво нею здійснював безпосередньо Й.Сталін.

Сталінська верхівка боялася й ненавиділа кожен народ. Та найбільший страх вона відчувала перед Україною. Знищенню підлягав кожен підозрюваний у найтяжчому зі злочинів – любові до України.

У наш час знову запанували репресії на окупованих українських територіях проти тих, хто вважає Україну своєю Вітчизною. Український народ ціною життя тисяч патріотів знову змушений відстоювати шанс на своє мирне майбутнє, і тому солідарний з усіма народами, які постраждали від тоталітарних режимів, зокрема, кремлівського.

З нагоди Дня пам'яті жертв політичних репресій біля меморіалу жертвам голодоморів та політичних репресій м.Ізяслав зібралися небайдужі люди для того, щоб вшанувати пам’ять жертв репресій, згадати тих, хто постраждав та загинув унаслідок злочинних дій жорстокого тоталітарного режиму.

Заступник голови райдержадміністрації Володимир Левченко та голова районної ради Сергій Шлегель у своїх виступах зазначили, що відновлення правди про політичні репресії і гідне вшанування їхніх жертв – це не просто символ. Це – головна ознака того, що наша душа жива, що наше життя не знищене, що наш народ перемагає  і зло, і смерть. Драматичні події, які пережив і переживає сьогодні український народ, у черговий раз доводять, що насильство і тоталітаризм ніколи не приносили добра. У пам’ять про всіх невинно загиблих жертв репресій нам тепер треба жити так, щоб смерть мільйонів наших людей була виправдана щасливою долею нинішніх і майбутніх українців. «Єдине наше бажання сьогодні – жити в єдиній і вільній Україні», – підкреслили посадовці.

У знак шани усім, хто постраждав від політичних репресій, учасники заходу поклали квіти та вінки до меморіальної стели. 

Ті страшні репресійні трагедії, які спіткали український народ, назавжди залишиться в пам’яті нащадків, у серцях усіх поколінь.

21.05.2018 р.

Сектор інформаційної діяльності та комунікацій

з громадськістю апарату райдержадміністрації

 

До 80-х роковин «Великого терору» в Україні

 

Великий терор – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 рр. з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Наслідками комуністичного терору в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація

За період Великого терору на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %).

Масові репресивні операції у 1937–1938 рр., за задумом Й.Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу із «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію». Підставою для розгортання терору була теза Й.Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва.

Офіційно початком Великого терору став оперативний наказ НКВД СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 р., затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 р. Проте наявні документи НКВД (накази, листування, телеграфи) свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь, а наказом їх лише формалізували.

Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главное управление лагерей) НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 р. він був збільшений до 83122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

Ще до початку дії оперативного наказу № 00447 особливу увагу було звернено на «чистку» партійних лав та органів безпеки, що мало забезпечити надалі беззастережне виконання репресивних директив центру. А вже у червні 1937 р. розпочались масові арешти. 10 липня 1937 р. політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу – обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження. До складу трійки зазвичай входили начальник обласного НКВД (голова), обласний прокурор та перший секретар обласного або республіканського комітету ВКП(б). Існування «трійок» та інших позасудових репресивних органів повністю суперечило радянському законодавству, у тому числі Конституції 1936 р.

Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами «вибивали» з арештованих потрібні зізнання. В 1937 р. дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б). Випадки неправомірного засудження вважались цілком припустимими і виправдовувалась прислів’ям «ліс рубають – тріски летять».

Часи Великого терору у масовій свідомості населення СРСР позначені тотальним страхом та недовірою. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, острах доносів та обов’язок публічно таврувати ворогів народу були повсякденними. Особа могла написати донос на колег, остерігаючись, що ті донесуть на неї першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів із керівництвом, викладачами, родичами тощо.

Розіграні за сценарієм показові процеси проти керівників/очільників партійних та державних осередків у 1937-1938 рр. передбачали не лише усунення чи маргіналізацію рештків старої еліти, але також здійснення впливу на нових висуванців та суспільство загалом. Участь у цих показових процесах мала засвідчити політичну й ідеологічну лояльність, послух волі вождя, визнання терористичних методів державного керівництва.

Великий терор згорнули за вказівкою вищого партійно-радянського  керівництва. 17 листопада 1938 р. ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності. Наступним кроком стала фізична ліквідація безпосередніх організаторів і виконавців Великого терору.

Незаконність Великого терору визнали ще за часів СРСР після смерті Й.Сталіна, коли в роки «відлиги» провели часткову реабілітацію репресованих. Реабілітаційні процеси другої половини 1950-х – початку 1960-х років мали обмежений характер. Більшість громадян, засуджених за політичними звинуваченнями, не отримали повної реабілітації, а їхні права не були повністю відновлені.

У 1991 році, в останні місяці існування УРСР, було ухвалено Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». У ньому вперше в Україні законодавчо засудили і відмежувалися від політичних репресій як методу керування суспільством. Але оскільки цей закон ухвалювався ще в УРСР, то певна частина цих репресій, навіть вчинених позасудовими органами, все ще визначалася «обґрунтованими». Відповідно до вимог Закону органами прокуратури та судами впродовж 1991–2001 років було реабілітовано 248 тис. 810 громадян, відмовлено в реабілітації — 117 тисячам 243 особам.

20.05.2018 р.

За матеріалами сайту Українського інституту національної пам’яті

Виступ Президента у зв’язку з Днем боротьби за права кримськотатарського народу та Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу

 

Шановні пані та панове!

Дорогі співвітчизники!

Кожен народ має певні дати, навколо яких він – народ, об’єднується. Часом вони радісні, часом – скорботні. Для кримськотатарського народу таким вікопомним днем стало 18 травня.

Без року три чверті століття відділяють нас від тієї трагічної події. Йдуть з життя свідки, але спогади про влаштований Москвою геноцид кримськотатарського народу залишаються в історичній пам’яті кримських татар – і у пам’яті усього українського народу! Те примусове виселення було однією з найбільш злочинних і брутальних операцій тоталітарного комуно-московського режиму.

Післязавтра, у третю неділю травня за традицією ми вшануємо пам’ять жертв політичних репресій. Цього року цей день взагалі дуже особливий, бо виповнюються вісімдесят п’яті роковини Голодомору і минає вісімдесят років від Великого терору. І ми, українці, як ніхто інший знаємо що таке потрапити під смертельний каток кремлівської імперії. Врешті-решт сам Хрущов переповідав про мрії Сталіна вивезти усіх українців до Сибіру. І нас, український народ, врятувала лише кількість - нас українців виявилося достатньо багато.

Хочу наголосити, що біль кримських татар – це біль усіх українців. Трагедія сорок четвертого була лише прелюдією, початком багатолітньої політики  гонінь.

Цілий народ обмовили, пограбували його, по-звірячому вигнали зі своєї Батьківщини, винищивши при цьому майже половину його складу… І поселили тих, хто залишився в живих, у напівпустельних територіях Середньої Азії, Уралу та Сибіру. Так писав великий українець Петро Григоренко.

А в 1948 році Президія Верховної Ради СРСР встановила довічний термін депортації і запровадила кримінальну відповідальність за втечу з місць обов’язкового примусового поселення. Таке драконівське обмеження, яке правозахисник Григоренко називав «десятилітнім тримання в резерваціях», було знято лише у 1956 році, але й після того Крим був закритою зоною для його корінного населення.

Цілі десятиліття кримськотатарський народ вів сміливу і наполегливу боротьбу з радянським режимом за повернення на рідну землю. В середині вісімдесятих ви першими серед поневолених народів вийшли на Красну площу Москви вимагати своїх національних прав.

Епоха незалежності України стала часом ренесансу, розквіту, відродження.

Але, втім, я маю визнати, що державна влада попередніх років недооцінила не лише роль Збройних Сил, але й проукраїнський потенціал кримськотатарського народу. Неврегульованість статусу кримськотатарського народу, недостатнє забезпечення його культурних, політичних й економічних прав на батьківщині, яке десятиліттями відбувалося на догоду кримінальним елітам в Криму, було безумовною помилкою. І ці прорахунки врешті-решт і призвели до російської анексії та окупації Криму.

Клуб шанувальників Сталіна, який нині верховодить за кремлівською стіною, відновив політику переслідування кримських татар. «Русский мир» в Криму досить яскраво забарвлений ксенофобським антикримськотатарським характером. Тисячі наших співвітчизників – кримських татар і етнічних українців через безпосередню загрозу їхньому життю мусили покинути рідні домівки.

Окупанти, порушуючи міжнародне право, змінюють демографічну ситуацію на окупованій українській території, витискаючи кримських татар та етнічних українців, наводнюючи півострів мігрантами із російської глибинки. Етноцид, заборона Меджлісу, який ми примусили Російську Федерацію рішенням Міжнародного суду ООН відновити діяльність Меджлісу на території окупованого Криму, яке вони поки що не збираються виконувати… Арешти, утиски свідомих українців і кримських татар, постійні обшуки, залякування, фізичний та психологічний тиск, безслідне зникнення людей – все це сучасні будні російської окупації Криму.

І бойкот кримськими татарами нелегітимних виборів президента Росії в тимчасово окупованому Криму став приводом для нового розгортання витка репресій.

Дякуючи солідарності з Україною і з кримським татарами світ не визнав виборчого фарсу. Не визнав, наголошую. Ані Велика сімка, ані Сполучені Штати, ані Європейський Союз та багато інших країн. І ними ж впроваджено санкції, разом з українськими санкціями, які сьогодні вступили в дію, проти низки осіб відповідальних за незаконне проведення голосування. Покарання за будь-які незаконні дії проти суверенітету та територіальної цілісності України є неминучим, як Страшний суд.  Це очевидно… Єдине, нам, грішним, не дано знати часи і строки.

Впевнений, агресор понесе відповідальність і за незаконне будівництво Керченського моста і за інші злочини. Росіянам цей міст згодиться як дорога для відступу. А Україна після відновлення свого суверенітету в Криму використає його для зв’язків з Кубанню, де, до речі, живе також велика кількість українців. І з іншою Росією – не агресором.

 

Шановні пані та панове!

Право кримських татар вільно жити на своїй рідній землі буде обов’язково відновлено. Я переконаний в неминучості торжества історичної справедливості.

Ми до цього дуже відповідально готуємося. За рік робоча група, створена Конституційною комісією, напрацювала пропозиції щодо змін до розділу Х Конституції України. Вони мають закріпити невід’ємне право кримськотатарського народу як корінного народу України на самовизначення у складі незалежної Української держави. Саме таке право група пропонує визнати джерелом особливого статусу Кримської автономії як невіддільної складової частини єдиної України. 

Водночас, залучені експерти, науковці, представники громадськості наголошують, що їхні пропозиції спрямовані на забезпечення рівних прав та свобод всіх громадян України, незалежно від етнічного походження, які проживатимуть у звільненому від російських загарбників українському Криму. Всі разом вони обиратимуть представницький орган Кримської автономії, який робоча група пропонує назвати Кримською радою.

Особливості обрання депутатів – представників кримськотатарського народу група пропонує визначити окремим Законом України.

Впевнений, що в українському Криму пануватимуть мир та злагода між різними  етносами – українцями, кримськими татарами, росіянами та іншими. 

Але у разі виникнення в Криму ситуації, що становить реальну загрозу державному суверенітету чи територіальній цілісності України, члени робочої групи пропонують надати Президентові України право «запроваджувати в Криму особливий режим врядування шляхом призначення спеціального державного урядника з одночасним припиненням відповідних повноважень влади Кримської автономії».  Помилок минулого ми повторювати не будемо.

Я очікую, що робоча група остаточно схвалить ці пропозиції, часу було для цього достатньо, і передасть їх найближчим часом на розгляд Конституційної комісії.

Ми всі розуміємо, що дискусія буде непроста. Я не маю жодних ілюзій. Особливо, коли дійде до парламентської зали. Та маємо чітко вже сьогодні сформулювати свою позицію, свою візію на майбутнє, в якому Крим неодмінно повернеться до України.

Зміни до Конституції стосовно кримськотатарського народу потрібні Україні.

І для досягнення цієї мети Україною задіяні усі політико-правові дипломатичні механізми, щоб повернути Крим. І, до речі, із внесенням зазначених змін до Конституції України ми суттєво посилимося в наших зусиллях по відновленню державного суверенітету України над Кримським півостровом, спираючись, крім всього, на потужний пласт міжнародного права щодо прав корінних народів. Це додасть юридичній позиції України.

Ми продовжимо працювати і над якнайскорішим поверненням в Україну усіх українських заручників з окупованих Донбасу та Криму… І політичних в’язнів, які утримуються на території окупованого Криму, в російських тюрмах на території Російської Федерації.

Крим, Севастополь, Донеччина та Луганщина – це Україна!

І ніяк інакше.

Слава нескореному кримськотатарському народу!

Слава Україні!

 18.05.2018 р.

За матеріалами офіційного сайту  Президента України http://www.president.gov.ua/

18 ТРАВНЯ: ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГЕНОЦИДУ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ

 

18 травня 1944 року розпочалася операція з депортації кримських татар. У цей день вшановують пам'ять жертв цього злочину (під час головної хвилі депортації 18-20 травня було виселено 180 014 осіб), а також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу. Український інститут національної пам'яті підготував  матеріали та архівні фото, присвячені цій темі.

11 травня 1944 року було прийнято цілком таємну Постанову Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар». У ній наводилися претензії до кримськотатарського населення – начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм, які стали обґрунтуванням депортації. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не існує, а абсолютна більшість колабораціоністів загинула в боях чи була засуджена в індивідуальному порядку.

 Депортація кримськотатарського населення розпочалася о 3 годині ранку 18 травня 1944 року і завершилася, в основному, 20 травня. До операції було залучено 32 тис. співробітників НКВД. Депортованим давалося на збори від кількох хвилин до півгодини, дозволялося брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. У реальності ж вдавалося зібрати в середньому 20-30 кг речей та продуктів, абсолютна більшість майна залишалася і була конфіскована державою. Зафіксовано численні випадки мародерства. Протягом 2 днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід.

 Під час головної хвилі депортації (18-20 травня) виселено 180 014 осіб, для перевезення яких було використано 67 ешелонів. Крім того, 6 тис. мобілізованих військкоматами протягом квітня-травня кримськотатарських юнаків окремо відправлено на наряди Головного управління формування резервів до Гурьєва (Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська, а ще 5 тис. кримських татар заслано на роботи до таборів тресту «Московуголь». Разом вигнано з Криму за перші два дні 191 044 осіб. Окремо 5989 чоловік, звинувачених у співпраці з німцями, та іншого «антирадянського елементу» заарештовано під час депортації. Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не враховувалися в загальних зведеннях про вигнанців.

 Під час червневих депортацій болгар, вірмен, греків та «іноземних підданих» було додатково було виселено 3141 кримського татарина, яким пощастило врятуватися в травні. Таким чином, загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу склала: 183 тис. осіб на загальне спецпоселення, 6 тис. у табори управління резервів, 6 тис. до ГУЛАГу, 5 тис. спецконтингенту для Московського вугільного тресту, а разом 200 тисяч осіб. Серед дорослих спецпоселенців знаходилося також 2882 росіян, українців, циган, караїмів та представників інших національностей, яких було виселено через приналежність до змішаних шлюбів.

Відразу після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар з лав Радянської армії. Протягом 1945-1946 рр. в трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили возз’єднатися із родинами на засланні. Така сама доля спіткала і відзначених воїнів – навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму. В усіх спецпоселенців-військових вилучалися військові квитки, їм заборонялося носити зброю. При цьому старші офіцери залишалися на службі, тоді як старші офіцери-політпрацівники та співробітники карних органів відправлялися на спецпоселення.

 Постановою радянського уряду від 8 січня 1945 р. «Про правовий статус спецпоселенців» відзначалося, що спецпоселенці користуються всіма правами громадян СРСР, але при цьому вони не мали права самовільно залишати райони спецпоселення, визначені для них, голови родин повинні були щомісяця реєструватися у міліції, а всі зміни у сім’ях повинні були доповідатися міліції у триденний термін.

 Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.

 Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, а протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на стандартні радянські назви.

 З часу проголошення незалежності Україна взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації. 20 березня 2014 р. Верховна Рада України прийняла Постанову № 1140-18 «Про… гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України, а також 17 квітня 2014 року Закон України “Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою”.

 У 2016 році Верховною Радою України перейменовано 75 одиниць адміністративно-територіального устрою АР Крим та м. Севастополь, назви яких містили символіку комуністичного тоталітарного режиму. За рекомендацією Українського інституту національної пам’яті переважній більшості перейменованих населених пунктів повернуто історичні кримськотатарські назви, що стало практичною реалізацією передбаченого статтею 3 Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» забезпечення Державою права депортованих осіб на повернення історичних назв населених пунктів, що були перейменовані за часів СРСР у зв’язку із здійсненням депортації.

18.05.2018 р.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті

 

 

 

 

 

 

 

АКТУАЛЬНО

Е-послуги

Відкриті дані

Правова допомога 

Пенсійне забезпечення

Вибори

Міжнародна інтеграціяУкраїни

Запобігання корупції

Відзначення пам'ятних та ювілейних дат

Голодомор

       Актуальні питання   державної служби  

 

 

СОЦІАЛЬНА СФЕРА

 

Соціальний захист


Медицина

 

Культура

 

Сім'я і діти

 

Освіта

 

 

 

 

ЕКОНОМІЧНА СФЕРА

 

Містобудування та архітектура

Підприємництво

 Енергоефективність

 Регуляторна політика

 Агросектор

 Бюджет

 Державні закупівлі

 Державна реєстрація

Чисте довкілля

 ЦНАП 

 

 

ОРГАНИ ВЛАДИ

 

Районна рада

Міська рада

Сільські ради

ХАЕС

Податкова

Поліція

Районний сектор ГУ ДСУ з надзвичайних ситуацій 

 

 

 

 

Центральні 

 органи влади

 

 

 

 Обласні

 органи влади

 

 

 

 

 

 

 

 

 
 
 
 
 
 
 

 

 

 

_______________________________________________________________________________________
© Ізяславська районна державна адміністрація, 2003-2018 роки
   вул. Незалежності, буд.2, м.Ізяслав, 30300,
e-mail: izyaslav_rda@izadm.gov.ua
 
  Розробка та підтримка: Сектор інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю апарату Ізяславської районної державної адміністрації