головна

          

 

   
 

 

 

Ізяславська

райдержадміністрація

 

               30300, Хмельницька обл.,

             Ізяславський р-н., м.Ізяслав,

                вул.Незалежності, буд. 2

 

тел/факс: (03852) 4-20-61

e-mail: izyaslav_rda@izadm.gov.ua

 

Заходи,

які заплановано

провести в

Ізяславському районі

протягом тижня

 

 

    

 

 

 

 

 

 

 

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Погода в Ізяславі

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 


 

 
           

 

         
    

 

 

 

 

23 травня - День героїв

 

Що це за свято і чому його святкують у травні

 

23 травня в Україні святкують День героїв, присвячений різним сторінкам національно-визвольної боротьби.

Це свято відносно нещодавно стало поширеним в різних українських регіонах, хоча існує вже довгий час. У цій статті ми розкажемо, як це свято виникло і чому його відзначають саме у травні.

Отже, у 1941 році Другий великий збір Організації українських націоналістів постановив відзначити 23 травня як День Героїв.

Свято покликане підкреслити історичний зв'язок між лицарями Київської Русі, козаками Гетьманщини, січовими стрільцями та вояками армій УНР та УПА.

Зазначимо, що Другий великий збір відбувся 1-4 квітня 1941 року в Кракові після розколу ОУН в лютому 1940 року. Головною метою збору було утвердження ідей українського націоналізму та постанов, що стосувалися політичного, військового, економічного та соціального життя на українських землях.

Чому саме травень було обрано для цього свята? Це пов’язано з тим, що саме в травні пішли з життя лідери та ідеологи українського націоналістичного руху.

З травня 1924 року помер один із співавторів ідейних засад українського націоналізму Микола Міхновський. 25 травня 1926 року в Парижі загинув один з лідерів української революції 1917-21 років Симон Петлюра. 23 травня 1938 року в Ротердамі вибух бомби обірвав життя організатора українського націоналістичного руху Євгена Коновальця.

Якщо у випадках Петлюри та Коновальця є інформація про деталі їхньої загибелі та практично відомі замовники вбивств, то щодо смерті Міхновського питання залишається відкритим. Хоча в будь-якому разі йдеться про смерть на тлі тиску радянських силових структур.

У 1924 році Микола Міхновський повернувся до Києва, де був практично одразу заарештований працівниками Державного політичного управління (потім воно називалось НКВС та КДБ). До цього часу він намагався вирватися з Радянського Союзу, але спроба втечі за кордон виявилася невдалою.

Після кількох днів допитів у ДПУ він опинився на волі. Вже наступного дня, 3 травня 1924 року Міхновського було знайдено повішеним у садку в садибі Володимира Шемета, де він квартирував. Серед української громадськості довгий час йшла дискусія щодо причин смерті Міхновського. Так і не зрозуміло, що це було: самогубство чи вбивство.

Колишній лідер Директорії Симон Петлюра був убитий у Парижі 25 травня 1926 року Самуїлом Шварцбардом. Шварцбард потім заявив, що скоїв вбивство як помсту за єврейські погроми в Україні у період 1918-1920 років.

Різні дослідники вважають, що Шварцбард був агентом ДПУ, а помста за єврейські погроми була лише приводом для операції радянських спецслужб. Відомо, що у січні 1919 року в Одесі Шварцбард вступив в Червону Армію і до середини 1920 року в рядах бригади Котовського брав участь у бойових діях в Україні. Після придушення більшовиками політичної опозиції, він розчарувався в радянській владі і знову поїхав в Париж, де відкрив майстерню з ремонту годинників.

Також протягом 1920-х років відбулося декілька замахів на голову Проводу українських націоналістів (з 1927 року) та першого голову ОУН (з 1929 року) Євгена Коновальця. Їх намагалися здійснити різні агенти радянських спецслужб. У 1933 році розпочалася реалізація операції під кодовою назвою "Ставка", яку розробляли у Москві під наглядом Сталіна.

Виконавцем замаху став агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов. Він зумів увійти в довіру до Коновальця, який вірив в існування в СРСР міцного антирадянського підпілля. Це "нелегальне угруповання" й презентував, згідно з отриманою "легендою", Судоплатов під псевдонімом "Павлусь Валюх".

Судоплатов передав у Роттердамі в кафе готелю "Атланта" вибухівку, яка була замаскована під коробку цукерок з українським орнаментом. Це був нібито подарунок від друзів з антирадянського підпілля. Після того як коробка була перевернута у горизонтальне положення, вона вибухнула.

Традиція святкувати День героїв у незалежній Україні започаткована за ініціативою Львівського обласного об’єднання "Просвіта", Конгресу українських націоналістів й підтримана Львівською обласною і міською радами та низкою інших громадських організацій.

Зараз День героїв не є офіційним державним святом, але відзначається органами місцевої влади. Його широко святкують у Галичині. З 2014 року, після початку війни з Росією відбулось поширення святкувань в центральні та східні регіони країни. Окремі громадські організації вимагають визнання Дня героїв офіційним державним святом.

23.05.2020 р.

За матеріалами джерел мережі Інтернет

 

До Всесвітнього дня вишиванки Володимир та Олена Зеленські подарували вишиті сорочки лідерам світових держав

 

До Всесвітнього дня вишиванки Президент і перша леді України відправили у подарунок лідерам країн світу традиційні українські вишиті сорочки. Символічні подарунки, які несуть у собі частину української історії та культури, отримали президенти та перші леді Сполучених Штатів Америки, Федеративної Республіки Німеччина, Французької Республіки, Канади, Республіки Польща, Турецької Республіки та інших країн.

«21 травня Україна відзначає День вишиванки – свято, покликане берегти та шанувати давні традиції нашого народу. Вишиванка – самобутній код нашого етносу із зашифрованими в оригінальних орнаментах оберегами та символами. Зі щирим серцем хочемо поділитися з вами частинкою української історії та автентики», – написали Володимир та Олена Зеленські в супровідному листі.

21.05.2020 р.

За матеріалами офіційного сайту  Президента України http://www.president.gov.ua/

 

 

ВДЯГНИ СВОЮ ЧУДОВУ ВИШИВАНКУ

 

21.05.2020 р.

За матеріалами Хмельницької облдержадміністрації

 

ДЕНЬ ВИШИВАНКИ - ДЕНЬ РОДОВОДУ


          День Вишиванки завжди був яскравим, життєдайним та улюбленим святом мільйонів українців.

Сподіваємося, і цього року разом з вами ми зможемо зберегти красиву традицію, відповідальну місію великим українством одягати вишиті сорочки третього четверга травня в знак єдності та підтримки одне одного.

Щороку цього дня вся Україна, а також кожен куток планети, де живуть українці, перетворювались на фантастичну красу. Згадаймо школярів у вишиванках, підприємства та офісах - океан радісних фото. Згадаймо наших захисників, які одягають вишиті сорочки і вірять, що вони захистять від куль. Згадаймо себе і той піднесений внутрішній стан, коли йдеш вулицею і тобі посміхаються незнайомі люди лишень тому, що вони теж у вишитих сорочках.

День Вишиванки - це унікальний, потужний, колективний нАстрій і настрІй.

Цього року все буде по-іншому. Засновники свята цього року  не проводитимуть масових заходів, а також рекомендують українцям дотримуватись всіх медичних рекомендацій на період пандемії. Разом з тим вважаємо, що українцям у такий кризовий період особливо потрібні позитивні емоції, натхнення, налаштування на добрі думки.

Закликаємо одягнути вишиванки 21 травня  за будь-яких умов

День Вишиванки-2020 присвячується українській родині та родоводу. Пандемія дала можливість зупинитись та осмислити, що насправді важливо - турбота про старше покоління та виховання освіченого, гуманного наступного.

Бережімо Україну і себе.

 

СТОРІНКА "ДЕНЬ ВИШИВАНКИ НА ІЗЯСЛАВЩИНІ"

 

21.05.2020 р.

За матеріалами офіційної сторінки Всесвітнього дня вишиванки

у мережі Фейсбук https://www.facebook.com/vsesvitniydenvyshyvanky/

 

ДЕНЬ ВИШИВАНКИ-2020

 

21.05.2020 р.

Цікаві факти про вишиванку

 

Українська культура — це плід талановитого народу, який несе по життю традиції і духовні цінності нашої країни. Історія українського народу нерозривно пов’язана з певними цінностями і традиціями. Однією з таких цінностей і є вишита українська сорочка — по-народному вишиванка. Українська вишиванка має давню історію, про що свідчать ще перші розкопки трипільської культури (елементи орнаментів української вишиванки прикрашали посуд цього часу), а пізніше було встановлено, що вишитий одяг носили скіфи.

Традиційно найпоширеніший колір тканини в української сорочки вишиванки — це білий, який символізує чистоту, ніжність і первозданність. Чорний же цвіт української вишиванки традиційно був кольором незадоволеності і печалі. У нинішній час вишиванка переживає еру певного відродження, адже останніми роками країну охопило прекрасне почуття патріотизму, наслідком чого стала підтримка національних традицій. Елементи української вишивки все частіше використовуються в дизайні одягу. Тепер носити вишиванку стало не тільки патріотично, а й модно і навіть ексклюзивно.

Цікаві факти про вишиванку. У всі часи цінувалася ручна робота, тому вишиванки ручної роботи — це дорогоцінний труд, який вносить майстер, вишиваючи орнамент. Орнамент вишивок ділиться на три основні групи: Абстрактний (геометричний) орнамент; Рослинний орнамент; Тваринний орнамент.

Рослинний орнамент тепер можна зустріти не тільки в вишиванках, а і в колекціях іменитих дизайнерів, натхнених культурою і традиційним костюмом українського народу.

Особливо приємно бачити, що навіть іноземні знаменитості носять блузи в стилі української вишивки.

 

Цікаві факти про вишиванку з погляду колірної гамми, то класична вишиванка — білого кольору, але також можна розділити види вишиванок на три групи: одноколірні, двоколірні і багатоколірні.

Одноколірні вишиванки виглядають дуже незвично, найчастіше виконані в світлій гаммі — білій або кремовій. Візерунок переважно вишитий шовковими нитками. Такі вишиванки популярні на Чернігівщині та Полтавщині.

Двоколірні вишиванки найчастіше зустрічалися раніше на Київщині та Вінниччині. Використовувалися переважно червоні нитки для вишивки орнаменту, які зрідка доповнювалися чорною ниткою для виділення візерунка.

Багатобарвні вишиванки характерні для Карпат, Закарпаття та Гуцульщини. Тут найчастіше використовувався рослинний орнамент.

Кожен колір має своє значення, адже вишиванка традиційно вважається оберегом для свого володаря. Свою першу вишиванку немовля отримувало з тканини, обробленої свічками хресних при хрещенні. Така вишиванка охороняла дитину від негараздів і всього поганого, в деяких регіонах навіть вишивали на непомітній частині цієї вишиванки червоний хрест.

 

Цікаві факти про вишиванку

Кольори візерунків несуть в собі такий таємний сенс:

Білий колір — служив захистом від злих сил. Таку вишиванку вибирали молоді дівчата для підкреслення своєї природної краси.

Чорний колір — колір печалі і песимізму, найчастіше його вибирали для покійних і скорботних.

Червоний колір — цей колір несе удачу і захист.

Жовтий колір — багатство і благополуччя, символізує сонце, як енергію для всього живого.

Зелений колір — колір народження і зростання.

У наш час вишиванки виготовляються з різних тканин і в різній техніці виконання. Крім вишивки хрестиком або гладдю, візерунки на вишиванках розшиваються бісером. Такий варіант підходить в-першу чергу для жіночої вишиванки. Візерунок виглядає об’ємним.

 

СТОРІНКА "ДЕНЬ ВИШИВАНКИ НА ІЗЯСЛАВЩИНІ"

 

21.05.2020 р.

За матеріалами джерел мережі Інтернет

 

 

 

 

День вишиванки – як створити свій образ у цей день

 

Традиції - це те, що пов'язує минуле і сьогодення. У кожного народу є свій національний одяг. Для українців це вишиванки. У давнину наші предки носили вишиті сорочки як кожен день так і на великі свята. Все залежало від типу вишиванки. Пройшли століття, і ми не забули своє коріння. І сьогодні на вулицях можна часто зустріти людей, одягнених у різноманітні за фасоном та кольором вишиванки. Їх носять не тільки в українські національні свята, але і як повсякденний одяг.

Сьогодні ця тема особливо актуальна, адже наближається Всесвітній день вишиванки. І користуючись нагодою, хочемо вам розповісти кілька цікавих фактів про вишиванки. Святкувати Всесвітній день вишиванки почали із 2006 року, і святкується кожного третього четверга травня. В 2020 році цей день припадає на 21 травня.

Вишиванка - древній елемент одягу. Геродот в своїх працях згадував, що скіфи були одягнені у вишиті сорочки. А знайдені історичні артефакти свідчать про те, що в 6 столітті люди вже носили вишиванки.

Вишиванка була повсякденним одягом для українців. Вона мала релігійний характер. Наносити кольорові візерунки було прийнято на ті місця, де тіло було відкрито і відповідно вразливе перед темними силами. Так найчастіше вишивкою прикрашалися рукави, низ сукні і комір та груди

Виготовлення вишиванок - виключно жіночих рук справа. Вважалося, що завдаючи візерунки на тканині, жінка заряджала цей одяг на добро і благополуччя. Це було не просто рукоділля, в вишиванку вкладається частинка душі. Час не стоїть на місці, багато чого змінюється і сьогодні вишивати сорочки можуть так само чоловіки. Інколи це роблять більш майстерно аніж жінки

Винайшов такий модний фьюжн сьогодні Іван франко. Саме цей письменник і культурний діяч першим поєднав в один образ вишиту сорочку і костюм.

Не дивлячись на національний характер вишиванок, кожен регіон мав відмінності в орнаментах, крої самої сорочки і навіть кольорах ниток для вишивання. Наприклад, закарпатські майстрині надавали перевагу зображувати геометричні орнаменти червоним кольором, а в східних областях розповсюджено було вишивання білими нитками.

У сучасній моді на етнічний одяг нерідко можна зустріти вишиті маки. Але мало хто знає, що в давнину цю квітка не вишивали на сорочках, так як вона вважався символом скорботи і смерті.       

Так як наближається день Вишиванки, ми вирішили вам підготувати ТОП образів, щоб провести цей день красиво. У порівнянні із чоловіками жінкам у своєму образі є де розгулятися. Із вишиванок дівчина може купити вишиту сукню, вишиту туніку або ж традиційну вишиту блузу. Жіночу вишиту блузку можна поєднати із джинсами. Тут підійде вишиванка як довга так і коротка. Якщо довга то вишиванку варто доповнити поясом. Головне у цьому поєднані це щоб вишиванка та джинси не було однакового кольору. Вишиту туніку теж можна поєднати із джинсами або віддати перевагу легінсами. В даному випадку пояс це обов’язково. Якщо ви дотримуєтесь ділового дрес-коду, або цього вимагають на роботі то тут варто обирати білу вишиту блузку з червоною вишивкою та пишними рукавами, яка красиво буде поєднуватися із темною спідницею з високою талією. Також можна вибрати пишну спідницю, або спідницю-сонце. Із взуття в такому образі варто зупинити свій вибір на босоніжки на каблуку, або на туфлі-лодочки.

Якщо у цей день буде дуже сонячна погода то можете обрати шорти. Тут свій вибір варто зупинити на джинсових шортах, але не надто короткі, вишиванку варто обрати теж не надто довгу, так як вона може закривати шорти. Якщо все правильно підібрати то вийде красивий стильний Look.

Чоловікам у цьому виборі простіше. Вишиванку та штани або ж джинси - варіант образу де не потрібен діловий стиль. У теплу погоду можна одягнути легкі літні штани із натуральних матеріалів, у більш холодну пору можна використати джинси. Потрібно визначитися із рукавом вишиванки (довгий, короткий чи із пат-манжетом). Вишиванку варто обирати вільного силуету, вона не повинна бути приталеною, і головна вимога це не заправляти вишиванку у штани, так як це буде виглядати некрасиво. Але наша вам порада створюйте свій образ так як вам радить і серце, і ви будете щасливі.

 

СТОРІНКА "ДЕНЬ ВИШИВАНКИ НА ІЗЯСЛАВЩИНІ"

20.05.2020 р.

За матеріалами джерел мережі Інтернет

СПОГАДИ ПРО ДЕНЬ ВИШИВАНКИ - 2019

 

 

 

 

 

 

 

 

 

День вишиванки 2020: історія та цікаві факти про свято

 

Гарна вишита сорочка з давніх-давен є ідентифікатором будь-якого українці, це наше ДНК нації. Її одягали як на свято, так і на кожен день, з нею вперше знайомились зі світом і з нею ж прощалися зі світом. Вона була і є завжди поряд. Вишиванка була і є ознакою вільного українського народу та великою частиною його культури та свідомості.

Але не завжди все було так гладко, коли ти можеш вільно носити вишиванку на вулиці. Був в нашій історії і період коли вишиванку ховали від злих очей, коли публічне носіння вишиванки було злочином та причиною гонінь з боку влади. Цей час, коли наш національний одяг зневажали, історики називають “шароварщиною”.  Але після здобуття Україною незалежності, коли народу та країні був потрібен символ, який об’єднав нас усіх, вишиванка постала як фенікс та отримала друге народження. Мати вишиванку у своєму гардеробі знову стало престижно та модно.

Сорочка із вишивкою стала складовою чоловіків та жінок із різних верств населення та навіть отримала своє власне свято, яке святкують у третій четвер травня.

Це свято започаткували студенти. Вшановувати вишиту сорочку запропонувала студентка Чернівецького університету Федьковича Олеся Воронюк у 2006 році, яку надихнув Ігор Житарюк викладач того ж самого університету, який часто приходив на пари у вишитій сорочці. Активна дівчина запропонувала своїм одногрупникам та іншим студентам вишу обрати день та усім разом прийти у вишиванках.

На перших порах однодумців флешмобу було близько десятка, але з кожним роком їх ставало все більше. Зараз це свято не тільки має всеукраїнський масштаб, в ньому активно беруть участь українці закордоном та просто прихильники нашого національного одягу, які з радістю хваляться фото- та відеоконтентом у соціальних мережах.

Цікавинки про День вишиванки

· Починаючи із 2008 року в багатьох українських містах проходять паради вишиванок, участь в яких може взяти кожен. Щороку у цей день можна зустріти людей, які, одягнені у вишиванках, демонструють її красу та розмаїття.

· Окрім традиційних парадів в цей день організовують флешмоби, майстер-класи народних мистецтв (вишивання, плетіння та інше).

· У 2011 році з нагоди п’ятої річниці святкування було встановлено рекорд за кількістю людей у вишиванках в одному місті. На центральній площі Чернівців, де зародилось свято, зібралось більше як 4000 людей у вишиванках. Цю подію внесено до книги рекордів Гінеса.

· Цього ж року центральний корпус Чернівецького університету одягнули у вишиванку, яку спеціально пошили до цієї дати.

· З 2012 року знову ж таки у Чернівцях взяли за традицію дарувати вишиванки немовлятам, які народилися у цей день.

· У 2013 році прийшла Доба вишиванки. Під час цього заходу був проведений благодійний ярмарок. Виручені кошти пішли хворим дітям.

· У 2014 році українська вишиванка вийшла на новий рівень і її можна зустріти у США, Канаді, Італії, Німеччині та на визначних особистостях.

· В цей же рік було проведено конкурс на сімейне фото у вишиванках та акцію виконання гімну у вишиванках, до якої долучились жителі всієї країни.

· У 2015 році свято проходило під гаслом єднання народу та поколінь.

· Також у цей же рік було започатковано акцію “Подаруй вишиванку захиснику” - мета якої було підняти бойовий дух захисників. На передову передавали вишиті сорочки, як нагадування про дім.

· У 2016 році у вишиванку одягнули засновників Києва та Либідь, а також показали перший повнометражний фільм про вишиті сорочки, який отримав назву “Спадок нації”.

· У 2018 році у Мистецькому арсеналі пройшов етнопоказ, моделями якого стали жінки, які захищають країну на Сході.

· У 2019 році свято пройшло під галом “Вишиванка - одяг вільних”. Таким чином організатори планують привернути увагу ще до однієї події, а саме Дня пам’яті жертв політичних репресій, і не лише радянських часів, але і сучасної країни, в’язнів, які перебувають у полоні РФ.

· Окрім цього у цей же рік організаційний комітет “Всесвітнього дня вишиванки” проводить акцію “День вишиванки - день солідарності з Україною”. Мета акції - одягнути впливових іноземців, які підтримують Україну.

· На даний момент географія свята - це 50 країн.

Цьогоріч гасло свята – "День ВИШИВАНКИ – ДЕНЬ РОДОВОДУ".

День вишиванки - це не просто свято, де ви можете похвалитися своєю вишиванкою - це свято єднання. Адже долучитися до свята просто, потрібно тільки одягнути вишиванку, і не важливо, яка погода буде у цей день, дощ не завадить вам посміхатися.

 

СТОРІНКА "ДЕНЬ ВИШИВАНКИ НА ІЗЯСЛАВЩИНІ"

19.05.2020 р.

За матеріалами джерел мережі Інтернет

 

СПОГАДИ ПРО ДЕНЬ ВИШИВАНКИ - 2018

 

 

 

 

 

 

 

 

18 травня -  День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу та День боротьби за права кримськотатарського народу

 

Сьогодні, 18 травня, відзначається День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу та День боротьби за права кримськотатарського народу.

Депортація кримських татар розпочалася 18 травня 1944 року о 3 годині ранку й тривала до початку червня. Проте, перша і найбільша хвиля завершилася 20 травня.

Офіційною підставою для депортації стала таємна постанова Державного комітету оборони № 5859 "Про кримських татар" від 11 травня 1944 року, в якій кримським татарам висувалися претензії у начебто масовій зраді та масовому колабораціонізмі за часів окупації Криму гітлерівськими військами. Без сумніву, тоді був здійснений акт гено- і етноциду, про що свідчать звинувачення цілого народу в державній зраді та застосування принципу колективної відповідальності.

За офіційними даними з Криму було депортовано 183 144 тисячі кримських татар; за татарськими джерелами - 228 500, з яких упродовж лише першого півтора року померло близько 110 тисяч осіб. В каральній операції брали участь 32 тисячі співробітників НКВС. Людям на збори давалося від декількох хвилин до півгодини, з собою дозволялося взяти особисті речі, провізію, посуд та побутовий інвентар. Зрозуміло, що більшість майна залишилася і була конфіскована державою.

Переважна частина депортованих була направлена на спецпоселення до Узбекистану, частина - до ГУЛАГу, а ще частина - для поповнення спецконтингенту для Московського вугільного басейну.

Варто додати, що депортація була одним із засобів "детатаризації" Криму. Іншими засобами було знищення культурних та історичних пам'яток, заміні історичних назв місцевостей новими на зразок "Совєтский", "Первомайск", "Красногвардейск" тощо. До Криму заселялися вихідці з Росії та інших республік. За повоєнний період кількість населення у Криму збільшилося майже в 10 разів. Але сталінська політика щодо кримських татар не була чимось новим.

Як відомо, захоплення 1783 року Криму Росією призвело до великого занепаду культурного життя на півострові: по-варварському було спалено багато давніх рукописів, зруйновано чимало архітектурних пам'яток. Саме тоді розпочалося перше заселення Криму росіянами, чужоземними колоністами, міцніла брутальна русифікаторська політика. Після переведення Криму до складу УРСР (1954) у 1956 році було видано указ (неопублікований) про реабілітацію кримських татар, але практично без права повернення на батьківщину до Криму.

Масове повернення на батьківщину кримських татар почалося лише наприкінці 80-х років. Здавалося, що нарешті, попри побутові труднощі, настав мир і можна спокійно і вільно жити на рідній землі, але знову кримська земля стала об'єктом зазіхань Росії, а кримські татари піддалися (і піддаються) нечуваним з часів Сталіна репресіям.

Враховуючи, що через сімдесят років після депортації внаслідок дій тоталітарного режиму колишнього СРСР кримськотатарський народ знову постав перед загрозою дискримінації на рідній землі, а також з метою підтримки боротьби громадян України - кримських татар за реалізацію своїх прав як представників корінного народу Указом Президента від 16 травня 2014 року, і був встановлений День боротьби за права кримськотатарського народу.

18.05.2020 р.

За матеріалами джерел мережі Інтернет

 

 

17 травня 2020 року в Україні відзначається День пам’яті жертв політичних репресій

 

День пам’яті жертв політичних репресій встановлено згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою належного вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства  до трагічних подій в історії України,викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам’яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства.

Точну кількість жертв тоталітарного режиму досі визначити неможливо. Деякі фахівці вважають, що за період від початку 20-х і до кінця 80-х років ХХ століття, тобто за час правління більшовицько-комуністичного режиму в Україні було заарештовано майже 1,5 мільйона осіб. Велику кількість із них було розстріляно, інші пройшли тюрми, заслання, вислання, каторгу, табори, примусово побували в психіатричних закладах. Терор і репресії зачепили майже всі верстви українського населення: науковців, політиків, військових, священиків, представників культури, селянство, тощо. Репресій зазнавали, як правило, найбільш обдаровані, працьовиті і соціально активні громадяни.

Щороку в третю неділю травня по всій Україні проводяться різноманітні заходи, присвячені пам’яті про ці страшні події.

Голова  районної державної адміністрації Іван Федорчук, Ізяславський міський голова Валентина Корнійчук, представник виконавчого апарату  районної ради Майя Коваль, керівниця апарату райдержадміністрації Ольга Манзюк, завідувач сектору організаційної та інформаційної діяльності, цифрового розвитку та захисту персональних даних апарату райдержадміністрації Віктор Кучерук  вшанували пам'ять жертв політичних репресій хвилиною мовчання та поклали квіти до меморіалу жертвам голодоморів та політичних репресій в місті Ізяслав. 

Наше спільне усвідомлення масштабів трагедії має стати запорукою торжества політики гуманізму, взаєморозуміння і миру. Наш обов’язок – пам’ятати, передавати нащадкам правду про минуле.

17.05.2020 р.

Сектор організаційної та інформаційної діяльності, цифрового розвитку та

 захисту персональних даних апарату райдержадміністрації

 

 

 

На Ізяславщині відзначили 75-ту річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні

 

9 травня Україна відзначає День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. 75 років відділяють нас від історичного травня 1945-го, коли закінчилася одна з найжорстокіших воєн в історії людства, яка забрала мільйони життів, знищила сотні тисяч сіл, міст, понівечила землю.

Це день радості й скорботи, пам'яті й безсмертя, це свято героїв, які в ім'я життя і майбутнього власною кров'ю захищали від ворога рідну землю.

Однак епідемія коронавірусної інфекції, що шириться зараз в Україні, внесла свої корективи  у цьогорічне відзначення Дня пам’яті та примирення та Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Саме тому масових заходів в районі не організовували, а самі покладання відбувалися із дотриманням   карантинних вимог. 

Тож з нагоди цієї пам’ятної дати м 9 травня  голова райдержадміністрації Іван Федорчук, голова районної ради Сергій Шлегель, Ізяславський міський голова Валентина Корнійчук, перший заступник голови райдержадміністрації Павло Ковальчук, секретар Ізяславської міської ради Наталія Попко та голова  районної ради Організації ветеранів України Лідія Загоруй  вшанували світлу пам’ять загиблих на фронтах Другої світової війни хвилиною мовчання та поклали квіти до підніжжя Меморіалу Слави  в місті Ізяслав.

Районною державною адміністрацією було організовано он-лайн трансляцію церемонії покладання до Меморіалу Слави на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук.

Покласти квіти до меморіалу із дотриманням карантинних вимог та правил, прийшли і жителі міста Ізяслав.

Відповідні пам’ятні заходи відбулись в селах району. У них взяли участь керівники органів місцевого самоврядування, представники депутатського корпусу рад різних рівнів, громадські активісти, жителі району.

Cвітла пам’ять про Другу світову війну залишається з нами як високий зразок мужності, сили духу, самопожертви, тяжкої ратної праці, а водночас вічної скорботи за тими, хто віддав життя за свободу Вітчизни.

У роки боротьби з нацизмом люди показали приклади масового героїзму та відданості своїй Батьківщині. Це було на фронті, коли воїни безстрашно йшли у бій і, не замислюючись, жертвували життям. Це було в тилу, коли жінки та підлітки, не зважаючи на труднощі, забезпечували фронт всім необхідним, зберігали економічну стабільність держави в неймовірно важких умовах. Подвиг військових років залишається вічним прикладом для всіх майбутніх поколінь.

У цей урочистий день схиляємо голови перед пам’яттю мільйонів загиблих на полі бою, розстріляних у каральних акціях, спалених у концтаборах, замучених у катівнях - тих, чиє життя забрала війна, хто після Перемоги помер від ран, хто не дожив свого віку, не долюбив, так і не побачив своїх ненароджених дітей.

Подвиг переможців у Другій світовій війні гідно продовжують українські воїни, які захищають незалежність та територіальну цілісність України на її східних рубежах. Сьогодні героями стають онуки та правнуки тих, хто в далекому 1945-му сподівався, що війна більше ніколи не прийде на нашу землю.

Перемога далась українському народу дорогою ціною. Ми повинні це завжди пам’ятати! Ми не маємо права забувати героїзм та подвиги солдатів і партизан, адже живемо на землі, яку вони захищали до останнього пострілу, не жаліючи свого здоров’я та життя.

Пам’ятаємо! Перемагаємо!

12.05.2020 р.

Сектор організаційної та інформаційної діяльності, цифрового розвитку та

захисту персональних даних апарату райдержадміністрації

Ізяславщина вшановує ветеранів Другої світової війни

 

Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства (загинуло від 50 до 85 мільйонів людей). Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також інших жертв війни. Та війна стала можливою через змову антигуманних режимів – нацистського і радянського, які ставили геополітичні інтереси вище прав і свобод людини. Крім того, слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів.

Українці воювали на боці антигітлерівської коаліції (Об’єднаних Націй) і зробили значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками гітлерівської Німеччини. Ціною цього стали надзвичайні втрати упродовж 1939–1945 років – українців та інших народів, які проживали на нашій землі й боролися проти тоталітарних режимів. Тоді загинуло понад вісім мільйонів осіб. Ми добре знаємо ціну війни, тому плекаємо мир.

Надзвичайно важливо для всіх нас  пам’ятати та вшановувати подвиг ветеранів, котрі боролися з нацизмом і перемогли його. Але не менше заслуговують на увагу та пам’ять інші, кого торкнулась війна – військовополонені, остарбайтери, підпільники, діти війни, цивільні, які постраждали від окупації і бойових дій, що прокотилися через їхні міста і села. Війна це не лише танки, гармати і видовищні бої – війна це мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками. 

Напередодні Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні голова районної державної адміністрації Іван Федорчук, голова районної ради Сергій Шлегель, голова Громадської ради при районній державній адміністрації Олександр Москаленко, заступник Ізяславського районного військового комісара Юрій Мізерний, голова районної ради Організації ветеранів України Лідія Загоруй, керівники органів місцевого самоврядування району привітали ветеранів Ізяславщини із Днем перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Також вони вручили ветеранам ювілейні відзнаки «75 років ПЕРЕМОГИ» та пам’ятні подарунки і квіти.

Жодна країна не може претендувати на визнання власної виняткової ролі у перемозі над нацизмом. Перемога – плід титанічних зусиль десятків держав та сотень народів. Так само неприпустимими є спроби прикриватися моральним авторитетом переможця у Другій світовій для ведення агресивної політики у наш час.

Історія нас вчить, що Український народ перемагає тоді, коли ми єдині, соборні, діємо разом і захищаємо те, що нам дороге. Коли ми разом, коли ми відчуваємо, що справедливість на нашому боці і стоїмо за свою землю, тоді ми непереможні.

08.05.2020 р.

Сектор організаційної та інформаційної діяльності, цифрового розвитку

 та захисту персональних даних апарату райдержадміністрації

1939-1945. Пам’ятаємо! Перемагаємо!

 

Ізяславщина відзначає День пам’яті та примирення

8 травня разом із європейськими країнами Україна відзначає День пам’яті та примирення. Час не владний над щирою вдячністю людських сердець, і скільки б не минуло років, пам’ять про величний подвиг воїнів-захисників житиме!

Сьогодні  ми згадуємо всіх, чиє життя забрала війна. Згадуємо воїнів, які загинули на фронтах війни, тих, хто воював в загонах руху Опору та в партизанських загонах і в підпіллі. Згадуємо полонених, яких винищували у таборах смерті. Згадуємо мирних жителів, які стали жертвами воєнного лихоліття. Згадуємо тих, хто був насильно вивезений на примусові роботи. Наш земний уклін усім, хто виніс роки окупації та пекло концтаборів, хто піднімав з руїн і відроджував рідний край.

Керівництвом району було ініційовано перед православними громадами району відправлення панахид за усіма жертвами Другої світової війни. Служби відбулись відповідно до карантинних обмежень, які діють сьогодні в Україні. У зв’язку з цим,  районною державною адміністрацією було організовано он-лайн трансляцію на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук https://www.facebook.com/izyaslav.rda/?fref=ts проведення такої панахиди у свято-Миколаївському храмі міста Ізяслав Православної Церкви України, яку відслужив настоятель храму, благочинний Ізяславського округу Хмельницької єпархії ПЦУ митрофорний протоієрей о.Володимир Ковальчук.

Стійкість, самовідданість, жертовність старшого покоління на полі бою та трудовому фронті в ім’я перемоги над фашизмом – істинний приклад патріотизму для нащадків. Адже сила волі та життєва мудрість у ці непрості для України дні безцінні для нас. Особливо сьогодні, коли на сході країни її цілісність та незалежність захищають вже онуки та правнуки воїнів-визволителів.

Саме тому ці травневі дні, в яких переплелися радість і туга, мають об’єднати усіх, для кого мир, незалежність та територіальна  цілісність держави є найвищими цінностями.

Будь-які силові сценарії не зламають нашої національної гідності та споконвічного прагнення жити у вільній, правовій і незалежній європейській державі.

Слова «Ніколи знову», «Пам’ятаємо! Перемагаємо!» звучать сьогодні особливо актуально, а перемога над нацизмом у Другій світовій війні завжди служитиме нагадуванням – немає більшої цінності на Землі, ніж радість життя!

08.05.2020 р.

Сектор організаційної та інформаційної діяльності, цифрового розвитку

 та захисту персональних даних апарату райдержадміністрації

 

Перший чорний тюльпан з Афганістану

 

Щорічно український народ віддає глибоку шану усім без винятку солдатам і офіцерам, рядовим і генералам, робітникам та службовцям, яким судилося пройти вогняне горнило бойових дій «гарячих» точках планети з метою врегулювання воєнних конфліктів за межами України. Зі всіх сучасних збройних конфліктів афганська війна -  так звана неоголошена, що тривала майже 10 років, була найкривавішою, її тінь торкнулась майже кожної української родини. Вона стала важким випробуванням і трагедією для сотень тисяч людей – тих, хто безпосередньо знаходився на Афганській землі, і тих, хто чекав повернення своїх синів, чоловіків, батьків та  друзів.

Визнано, що введення радянських військ в Афганістан було невиправданою помилкою, якої припустилося тодішнє політичне керівництво СРСР. Але, як відомо, військові не обговорюють накази, а виконують їх. На жаль, за рішення та дії партійно-радянського керівництва заплатили своїм життям солдати, офіцери та мирне населення.

Проте, безперечним є те, що воїни-«афганці» гідно виконали свій військовий інтернаціональний обов’язок, пройшовши страшні випробування, заплативши за це ціною свого здоров’я, а багато – віддавши життя.

Не обминула ця кривава війна й Ізяславщину. Для багатьох родин воно назавжди стало грізним знаменням біди, символом невгамовних душевних мук і невтішного горя.

Рівно сорок років тому, у 1980 році, у село Ліщана до сім´ї Лехів прилетів перший «чорний тюльпан»  з цинковою труною. У ній повернувся на рідну землю з афганського пекла Анатолій Лех.

04 травня виповнилась річниця загибелі молодого ізяславчанина. Він міг би стати чудовим батьком та чоловіком… Але чужа війна відібрала у нього таку можливість… Не повернувся він додому… А материнський біль… Хіба можна висловити словами материнське горе?! Цинкова труна, свіжа могила, фотографія із юним обличчям сина у чорній рамці… На долю цієї жінки випав тяжкий хрест, а втрата сина до скону буде ятрити душу.

З кожним роком все далі історія відділяє нас від вогняних років афганської війни, проте не заростає стежка до могили воїна-афганця, як і його загиблих товаришів, спогади про них живуть у пам’яті людей.

У цей трагічний день прийшли на місцеве кладовище, щоб покласти квіти та схилити голови перед світлою пам’яттю полеглого Анатолія, представники громадської організації «Рада ветеранів 8 окремої бригади спеціального призначення», Ізяславської районної Спілки ветеранів Афганістану та Ліщанський сільський голова Олександр Лех.

Також цього дня в місті Ізяслав до плити Анатолія Леха на меморіалі воїнів-афганів покладено квіти пам´яті представниками Ізяславської районної Спілки ветеранів Афганістану.

Час непідвладний викреслити з нашої пам’яті тисячі відданих синів і дочок України, котрим судилося пройти вогняне горнило бойових дій в Республіці Афганістан та інших «гарячих» точках планети.

05.05.2020 р.

За матеріалами Ліщанської сільської ради 

 

 

 

 

Відбулась робоча зустріч голови райдержадміністрації із благочинними храмів Ізяславського району ПЦУ та УПЦ

 

Голова районної державної адміністрації 13 квітня провів робочу зустріч із благочинним храмів Ізяславського округу Хмельницької єпархії Православної Церкви України митрофорним протоієреєм о.Володимиром (Ковальчуком) та благочинним храмів Ізяславського округу Шепетівської єпархії Української Православної Церкви (МП) митрофорним протоієреєм о. Федором (Пилипчуком).

У зустрічі також взяли участь: голова районної ради Сергій Шлегель, начальник Ізяславського районного відділення поліції Славутського відділку ГУ НП України в Хмельницькій області Леонід Михалко, заступник голови райдержадміністрації Павло Ковальчук, Ізяславський міський голова Валентина Корнійчук.

У ході  зустрічі було розглянуто питання забезпечення дотримання санітарних норм та правил під час свята Великодня. На початку заходу голова райдержадміністрації Іван Федорчук сказав: «Україна увійшла в передпасхальний та пасхальний період.  Цього року до традиційного почуття пасхальної радості додалося ще й відчуття особливої відповідальності та тривоги, зумовлені особливими умовами відзначення Пасхи – в умовах масового поширення епідемії коронавірусу». Також Іван Борисович наголосив, що від злагодженої позиції представників влади, духовенства та соціальної відповідальності  вірян, залежить епідемічна ситуація в районі та в країні в цілому. Тому, учасниками зустрічі  було наголошено на необхідності дотримуватися офіційно запроваджених Урядом України правил карантину, аби не наражати себе, своїх близьких та друзів, а також всіх віруючих на очевидну небезпеку.

Отець Володимир (Ковальчук) та отець Федір (Пилипчук) розповіли про вжиті православними громадами заходи: проведення богослужінь без присутності мирян, забезпечення соціальної дистанції під час освячення великодніх кошиків та верби, дотримання санітарного стану та інше.

Особливу увагу на зустрічі було звернуто  на освяченні великодніх кошиків. Усіма сторонами присутніми підтримано вимогу вжиття всіх заходів щодо недопущення скупчення вірян. Так, у сільській місцевості такі освячення можна організувати, запропонувавши священнослужителям освячувати пасхальні кошики при кожному подвір’ї: при цьому господарі мають знаходитися на безпечній відстані 1.5-2 м від особи, яка проводить обряд; у місті  убезпечення процесу освячень буде проводитись через налагодження процесу індивідуального освячення пасок біля храмів за умов, що віряни знаходитимуться на безпечній відстані один від одного. Для цього освячення проводитиметься протягом  двох днів – увечері суботу, напередодні Свята, та в неділю, безпосередньо у день Пасхи.

Було рекомендовано  кожній релігійній громаді визначити коло осіб з числа  активу, які будуть координувати із представниками поліції перебування вірян біля храмів.  

Підсумовуючи зустріч, Іван Федорчук наголосив: «Лише спільними зусиллями та системною працею ми зможемо зупинити поширення небезпечного вірусу, гарантуючи для всіх віросповідну свободу та створюючи умови, аби суспільство у якнайкоротшому часі повернулося до усталеного та звичного ритму життя». 

13.04.2020 р.

Сектор організаційної та інформаційної діяльності, цифрового

розвитку та захисту персональних даних апарату райдержадміністрації

 

Міністерство культури та інформаційної політики надало рекомендації щодо пасхальних богослужінь у період карантину

 

Україна увійшла в передпасхальний та пасхальний період. Це час, коли всі віруючі громади нашої Держави в винятковим піднесенням готуються відзначати та святкують Пасху – як за іудейською традицію, так і за григоріанським, новоюліанським та юліанським християнськими календарями.

Цього року до традиційного почуття пасхальної радості додалося ще й відчуття особливої відповідальності та тривоги, зумовлені особливими умовами відзначення Пасхи – в умовах масового поширення епідемії коронавірусу.

У цьому зв’язку Міністерство культури та інформаційної політики звертається до лідерів та всіх священнослужителів з проханням максимально дотримуватися офіційно запроваджених Урядом України правил карантину, аби не наражати себе, своїх близьких та друзів, а також всіх віруючих на очевидну небезпеку.

У зв’язку з цим МКІП нагадує основні з цих правил та надає деякі з рекомендації щодо організації пасхальних урочистостей та обрядів:

➡ у храмах, відповідно до затверджених Урядом рекомендацій, не може знаходитися більше, аніж 10 осіб: священнослужителів, які здійснюють священнодійство, та членів кліру та притчу, без яких це служіння не може відбутися;

➡ при здійсненні будь-якого священнодійства важливо, по можливості, слідкувати за дотриманням дистанції між особами, присутніми у храмі, намагатися уникати безпосереднього контакту між ними, виходячи з того, що на одну особу має припадати не менше 5 кв. м. площі церковної споруди;

➡ присутні у храмі, окрім тих, хто безпосередньо провадить службу чи співає на кліросі, повинні одягати маски;

➡ кожна релігійна громада мала б прагнути організувати, у т.ч. – за сприяння власних парафіян та ктиторів, онлайн трансляцію богослужінь, щоб кожен, хто хотів би слідкувати за перебігом пасхальних урочистостей, міг це зробити. Нагадаємо, що за безпосереднього сприяння МКІП та у взаємодії з Суспільним телебаченням на весь період дії карантину організовано телевізійні трансляції з головних святинь десяти релігійних організацій України. Безпосередньо у часі пасхальних відзначень буде інтенсифіковано і графік цих трансляцій, і розширено число релігійних організацій, з храмів яких буде організовано відповідні трансляції;

➡ з надзвичайною відповідальністю та застосуванням всіх засобів безпеки слід підійти до організації освячень пасок та інших продуктів пасхального кошика, що є обов’язковим елементом пасхальних урочистостей.

При цьому у всіх випадках слід уникати скупчення вірян:
– у сільській місцевості такі освячення можна організувати, запропонувавши священнослужителям освячувати пасхальні кошики при кожному подвір’ї: при цьому господарі мають знаходитися на безпечній відстані – 1.5-2 м. від особи, яка проводить обряд;
– у містах варто убезпечити процес освячень або через попереднє здійснення цього обряду у пекарнях (закладах торгівлі), або через налагодження процесу індивідуального освячення пасок (при храмі чи біля помешкань за умов, що віряни знаходитимуться на безпечній відстані один від одного) протягом щонайменше двох днів – у суботу, напередодні Свята, та протягом всієї неділі, безпосередньо у день Пасхи.

МКІП рекомендує кожній релігійній структурі утворити спеціальний підрозділ чи надати нових повноважень вже існуючим підрозділам, які будуть координувати протиепідеміологічні заходи та надавати відповідні та узгоджені з представниками влади рекомендації для священнослужителів та віруючих відповідної релігійної організації, що будуть базовані на вироблених проводом Церкви принципах організації богослужбової діяльності, у т.ч. й у передпасхальний та пасхальний період, за критичних умов поширення пандемії.

Лише спільними зусиллями та системною працею ми зможемо зупинити поширення небезпечного вірусу, гарантуючи для всіх віросповідну свободу та створюючи умови, аби суспільство у якнайкоротшому часі повернулося до усталеного та звичного ритму життя, наголошують у Міністерстві культури на інформаційної політики.

Жодна пандемія не зможе зменшити чи знівелювати тієї радості, які несе для кожного з нас величний день Господнього Воскресіння!

10.04.2020 р.

За матеріалами міністерства культури, молоді  та спорту України http://mkms.gov.ua/

 

 

Державна архівна служба України інформує: Унікальні архівні документи доступні онлайн

 

На вебпорталі Державної архівної служби України у спеціальній рубриці «Унікальні документи Національного архівного фонду» відтепер можна переглянути цифрові копії унікальних документів Національного архівного фонду (НАФ) за посиланням https://archives.gov.ua/?s=&uniq=1. Наразі до унікальних документів НАФ віднесено 435 архівних документів, які за рішенням Центральної експертно-перевірної комісії Укрдержархіву становлять виняткову культурну цінність, мають вагоме значення для формування національної самосвідомості українського народу та всесвітньої культурної спадщини.

Пріоритетними завданнями Державної архівної служби України є виявлення унікальних документів, опис, ґрунтовна експертиза їх цінності, внесення до Державного реєстру національного культурного надбання та належне збереження. Саме компетентні фахівці Укрдержархіву, послуговуючись такими критеріями, як походження, зміст та зовнішні ознаки документа, конкретизованими у відповідній Методиці, колегіально ухвалюють рішення про віднесення документів НАФ до унікальних.

На сьогодні найбільша кількість оригіналів унікальних документів (320), зокрема і найдавніша колекція берестяних грамот, які датуються ХІІ століттям, зберігається у Центральному державному історичному архіві України (м.Львів), решта – в інших центральних державних архівах та державних архівах областей.

Державна архівна служба України прагне забезпечити максимальну онлайн доступність архівних документів для широкого загалу. Завдяки поетапному впровадженню цифрових проєктів архіви стають ще ближчими до людей.

До уваги користувачів! Рубрика перебуває на стадії наповнення та працює у тестовому режимі. Ваші зауваження та пропозиції надсилайте на електронну скриньку i.palamarchuk@arch.gov.ua.

27.03.2020 р.

За матеріалами сайту державної архівної служби України https://archives.gov.ua

Володимир Зеленський закликав глав церков проводити богослужіння онлайн: Сьогодні людям потрібна віра, але не менше їм потрібна безпека

 

Президент України Володимир Зеленський закликав глав церков усіх конфесій проводити богослужіння без присутності вірян, аби не створювати скупчення людей і тим самим не сприяти поширенню коронавірусу.

«Дякую тим главам церков, які розуміють небезпеку та проводять богослужіння без людей, у режимі онлайн. Впевнений, що й інші глави (церков. – Ред.) доєднаються до такої вимушеної практики. Адже сьогодні людям справді дуже потрібна віра, але не менше їм потрібна елементарна безпека», – сказав Президент України у відеозверненні.

Глава держави вкотре закликав громадян залишатися вдома й не виходити на вулицю без зайвої потреби.

«Це стосується не тільки людей похилого віку, а й усіх громадян. Не створюйте ризик собі та оточенню», – зазначив він.

Володимир Зеленський зауважив, що навіть найбагатші країни світу відверто визнають неготовність своїх медичних систем витримати великі навантаження від кількості хворих на коронавірус.

«Тому завдання номер один – мінімізувати поширення вірусу», – наголосив Президент.

24.03.2020 р.

За матеріалами офіційного сайту  Президента України http://www.president.gov.ua/

 

 

 

Жительку села Нове Село, що на Ізяславщині, привітали із 100-річним ювілеєм

 

Кожний 100-річний ювілей є гордістю району, області, у кожного з них своя історія, свої секрети довголіття. Коли чуєш про те, що хтось відсвяткував сторічний ювілей, підсвідомо починаєш вірити, що чудеса існують.

Таку подію можна назвати найграндіознішою в житті не тільки ювіляра, але і всього  села. Ці люди є очевидцями багатьох історичних подій минулого століття, носіями наших традицій, глибокої життєвої мудрості.

14 березня  свій 100-й день народження відзначила жителька Нового Села, що на Ізяславщині, Євдокія Прохорівна Гладун.

Зі словами щирих привітань, побажань міцного здоров’я, радості та миру завітали до ювілярки чимала родина та  гості.

Вітаючи  Євгенію Прохорівну з особистим святом,  керівник апарату Ізяславської районної державної адміністрації Ольга Манзюк передала щирі слова привітання від голови райдержадміністрації Івана Федорчука та зазначила, що саме на таких людей потрібно рівнятися нинішньому поколінню, вчитися у них мудрості та гідності, бути такими ж чуйними та надійними. Прожити 100 років – значить прожити цілий вік. 

Також до святкових привітань приєдналися директор Ізяславського центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Наталія Павлюк, Новосільський сільський голова Олександр Шрейдер, голова Новосільської первинної ветеранської організації Валентин Воротило.

Народилася ювілярка в с.Нове Село Ізяславського району Хмельницької  області. Навчалася в місцевій школі. У роки Другої світової війни була насильно вивезена з тимчасово окупованої території України. З 1942 по 1945 рік перебувала на примусових роботах у Німеччині.

Після повернення з Німеччини пропрацювала все життя у рільничій бригаді до пенсійного віку. Разом з чоловіком Василем Васильовичем (помер в 1987 р.) народили та виховали 4 дочок.  Ювілярка має 7 онуків, 8 правнуків.

Дивлячись на цю життєрадісну, привітну жінку, важко повірити, що за її плечима вже сотня прожитих літ. За 100 років Євгенія Прохорівна  пройшла довгий тернистий та нелегкий життєвий шлях. Зараз ще й досі радує свою родину своїми здобутками  та користується заслуженою повагою серед односельчан.

Тож бажаємо ювілярці міцного здоров'я, гарного настрою, бадьорості духу та родинного тепла.

16.03.2020 р.

Сектор організаційної та інформаційної діяльності, цифрового розвитку

та захисту персональних даних апарату райдержадміністрації

 

 

 

 

 

 

Привітали працівників житлово-комунального господарства  із святом

 

13 березня заступник голови районної державної адміністрації Павло Ковальчук та Ізяславський міський голова Валентина Корнійчук привітали працівників комунальних підприємств міста з професійним святом – Днем працівника житлово-комунального господарства та побутового обслуговування населення.

У зв’язку з карантинними заходами цьогоріч в районі відмовились від проведення великих святкових заходів.  Керівники району та міста привітали працівників галузі у трудових колективах. У своїх вітаннях Павло Ковальчук та Валентина Корнійчук  відзначили вагомий внесок комунальників у розвиток і благоустрій міста та вручили кращим працівникам галузі відзнаки районної державної адміністрації, районної ради та Ізяславської міської ради.

"Своєю працею ви забезпечуєте життєдіяльність міста Ізяслав, надаєте різноманітні послуги нашим краянам, створюєте необхідні умови для стабільної роботи  підприємств. Ваш високий професіоналізм, відповідальне ставлення до справи – основа гарного настрою людей, гарантія соціальної стабільності та громадського спокою. Бажаємо вам та вашим сім'ям міцного здоров'я, родинного благополуччя, добробуту, святкового настрою та нових здобутків  у праці на благо рідної Ізяславщини", - наголосив Павло Ковальчук, вітаючи працівників галузі. 

13.03.2020 р.

Сектор організаційної та інформаційної діяльності, цифрового розвитку

та захисту персональних даних апарату райдержадміністрації

 

Президент на врученні Національної премії імені Тараса Шевченка: Культура – це і є держава, це і є народ

 

Президент України Володимир Зеленський взяв участь у церемонії вручення Національної премії імені Тараса Шевченка.

Глава держави подякував лауреатам та організаторам заходу.

«Для мене та моєї дружини велика честь бути присутніми на цій церемонії», – сказав Володимир Зеленський.

Президент нагадав слова Вінстона Черчилля, коли під час Другої світової війни один з міністрів запропонував збільшити видатки на оборону за рахунок фінансування культури.

«На це Вінстон Черчилль відповів: «А за що ми тоді воюємо?» Шановні українці, ми воюємо за нашу державу, за нашу культуру. Бо культура – це і є держава, це і є наш народ», – наголосив Володимир Зеленський.

Згідно з указом Глави держави, лауреатами премії стали виконавці гурту «ДахаБраха» Марко Галаневич, Ніна Гаренецька, Ірина Коваленко, Олена Цибульська за музичний альбом «Шлях».

Фотохудожник Олександр Глядєлов отримав премію за мистецький проект «Карусель», а поетеса Маріанна Кіяновська – за книгу поезій «Бабин Яр. Голосами».

Також премію присуджено журналістці Євгенії Подобній за книгу «Дівчата зрізають коси» та письменникові Тарасу Прохаську за книгу есеїв «Так, але...».

Премію також отримали режисер Владислав Троїцький, композитори Роман Григорів та Ілля Разумейко за оперу-реквієм «ЙОВ» («IYOV»).

10.03.2020 р.

За матеріалами офіційного сайту  Президента України http://www.president.gov.ua/

 

 Ізяславчани вшанували пам'ять Тараса Шевченка

 

Важко переоцінити постать Великого Кобзаря для розвитку нашої культури, духовного відродження суспільства. Творчість Тараса Шевченка стала прикладом для багатьох поколінь українців, працювала на пробудження національної свідомості та формування державницького духу нації. Безперечно, історія Української держави підтвердила погляди та переконання Великого Кобзаря. Українці постали як духовно багата, зріла європейська нація. Сьогодні через творчість Шевченка УКРАЇНУ пізнає світ, а його заклики до об’єднання досі працюють на консолідацію українського суспільства навколо найвищої цінності – вільної заможної України.

Гідно вшановувати  пам’ять українського пророка – почесний обов’язок кожного українця і перед власною совістю, і перед нащадками.  Всі разом ми робимо велику державну справу.  

9 березня на майданчику біля пам’ятного знаку  Тарасу Шевчену в місті Ізяслав працівниками центральної районної бібліотеки було проведено акцію «Ізяславщина читає Кобзаря». У виконанні її учасників пролунали безсмерні твори великого сина українського народу.

По завершенню мистецької акції заступник голови районної державної адміністрації Павло Ковальчук, голова районної ради Сергій Шлегель, Ізяславський міський голова Валентина Корнійчук спільно з усіма присутніми поклали квіти до пам’ятного знаку Тарасу Шевченку.

Завжди пам’ятаймо мудрий заповіт Шевченка: «Свою Україну любіть. Любіть її…  Во время люте, в остатню страшную минуту  за неї Господа моліть!». Все  починається з любові до Бога, поваги до себе і до Держави України, в якій ми всі незалежно від партійної приналежності, національності, конфесій, кольору шкіри, із Заходу чи Сходу, із Півдня чи  Півночі живемо і будемо жити за цим мудрим заповітом Шевченка.  

10.03.2020 р.

Сектор організаційної та інформаційної діяльності, цифрового розвитку

та захисту персональних даних апарату райдержадміністарції

 

Українські жінки ХХ століття

 

З нагоди відзначення Міжнародного жіночого дня проводиться інформаційно-просвітницька кампанія «Українські жінки ХХ століття» - видатні, але маловідомі українки. Ці жінки були винятковими в історії України. Кожна з них у різний спосіб вплинула на становлення та розвиток української держави, її культуру, освіту й науку наприкінці ХІХ – ХХ століттях.

 

Українська пам’ять з–за океану

 

Марія Кедюлич займала помітне місце в українському русі Закарпаття міжвоєнного часу. Вона очолювала дівоче крило «Пласту», була заступником коменданта жіночих структур «Карпатської Січі», організаторка курсів вишколу провідниць. У 1934 році одружилася з Юліаном Химинцем, молодим провідником ОУН на Закарпатті. У спогадах «Відлуння буремних років» описала боротьбу патріотів та патріоток Закарпаття за українську державність упродовж 1938-1939 років.

Народилась вона у 1915 р. 16 вересня в с. Перечин, що на Закарпатті. Ще у підлітковому віці в рідному селі Марія створила спортивне патріотичне товариство «Січовичок», згодом очолила дівоче крило «Пласту». Після проголошення автономії Карпатської Русі та утворення військової організації «Карпатська Січ» (листопад 1938 р.) Химинець, будучи на той час дружиною провідника ОУН на Закарпатті Юліана Химинця, активно включилась у роботу. У січні 1939 р. було створено жіночі відділи «Карпатської Січі» на чолі зі Стефанією Тисовською, а організаційним референтом Жіночої Січі стала Марія Химинець. Вона зорганізувала курси з підготовки провідниць жіночих відділів, де вивчали історію та географію України, літературу, здійснювали фізичний вишкіл та заняття з медицини.
Навесні 1939 р. Химинець разом зі своїми колежанками організовувала по містах Закарпаття мітинги, різноманітні святкові, тематичні заходи, вечори пам’яті за загиблими січовиками. Зокрема, 22 січня 1939 р. понад три тисячі членів Жіночої Січі брали участь у святі Соборності України.
Під час військового протистояння між українцями та угорськими військами у березні 1939 р., Марія Химинець сприяла організації санітарного пункту при українському штабі, кухні та налагодженню телефонного зв’язку. Разом з тим січовички шили для воїнів форму та національні прапори.
Після угорської окупації Закарпаття Марія з чоловіком емігрували спочатку до Австрії, а згодом до США. Там вони заснували земляцтво «Карпатський Союз». Також займалися благодійництвом, підтримували стосунки із діячами ОУН, зокрема породичалися із родиною провідника ОУН - УПА Олексою Гасином. На гроші, зібрані Марією, у її рідному с. Перечин було споруджено греко-католицьку церкву.

В еміграції вийшла книга спогадів Марії Кедюлич-Химинець «Відлуння буремних років». Зокрема, вона зазначає, що: «…в Америці я не почуваюсь самотньою, але й за рідним краєм тужить душа. Живу спогадами про Закарпаття… а як не доведеться зустрітись з рідним краєм, то бажаю усім жити щасливо на рідній землі, в незалежній Україні!».

06.03.2020 р.

За матеріалами джерел мережі Інтернет

 

 

Ізяславщина відзначила 76-ту річницю визволення міста Ізяслав та Ізяславського району від нацистських загарбників

 

Cьогодні минає 76  років від пам’ятного березня 1944 року, коли  війська Першого Українського фронту за участю партизанських загонів  визволили місто Ізяслав та Ізяславський район від нацистських загарбників.

Це для ізяславчан світла дата, яка ніколи не тьмяніє з часом. Вона щоразу допомагає глибше і повніше осягнути велич ратного подвигу нашого народу та усвідомити глобальне значення розгрому фашизму.

За два роки і 8 місяців окупації, фашисти завдали нашому району та місту  величезних людських втрат. У нашій пам’яті імена понад півтори тисячі воїнів Червоної Армії – синів різних народів, партизанів, підпільників, що стали синами Ізяславської землі, бо  вони навічно залишилися в ній та імена понад чотирьох тисяч ізяславчан, які віддали своє життя на різних фронтах війни в боротьбі з фашизмом. Пам’ятаємо про матеріальні  збитки, про спалені фашистами 12 сіл нашого району, про більше 2 тисяч наших земляків,  яких було вивезено на примусові роботи до Німеччини.

День визволення  Ізяслава  від  нацистських загарбників – це свято радості із сумом в очах, свято безмежної вдячності і вічної пам’яті тим, хто віддав в ім’я врятування нашого краю та України  найдорожче – власне життя,  увійшовши  у безсмертя.

Світла пам’ять про них назавжди залишиться в наших серцях. Важливо залишити для нащадків, для історії пам’ять про тих, хто воював, хто йшов крізь вогонь  і воду, крізь дощ і сніг, хто місив на тісто весняну чи осінню багнюку, хто мерз в окопах, знемагав від спраги під пекучим сонцем, хто не кланявся кулям, хто зневажав смерть і переміг її  своїм подвигом.    

 З нагоди цієї дати в Парку Слави відбувся меморіальний захід за участі голови районної державної адміністрації Івана Федорчука, голови районної ради Сергія Шлегеля, Ізяславського міського голови Валентини Корнійчук, голови районної ради Організації ветеранів України Лідії Загоруй, активу районної ветеранської організації, делегацій установ та організацій, громадських організацій та жителів міста і району.

Присутні на заході вшанували пам'ять загиблих в роки Другої світової війни хвилиною мовчання та поклали до братської могили та вогню пам’яті квіти.

05.03.2020 р.

Сектор організаційної та інформаційної діяльності, цифрового розвитку

 та захисту персональних даних апарату райдержадміністрації

 

Українські жінки ХХ століття

 

З нагоди відзначення Міжнародного жіночого дня проводиться інформаційно-просвітницька кампанія «Українські жінки ХХ століття» - видатні, але маловідомі українки. Ці жінки були винятковими в історії України. Кожна з них у різний спосіб вплинула на становлення та розвиток української держави, її культуру, освіту й науку наприкінці ХІХ – ХХ століттях.

 

Софія Окуневська - перша жінка-лікар в Австро-Угорщині та перша українка Галичини, що здобула університетську освіту

 

Ще в дитинстві у Софії була фантастична мрія - стати лікарем. Адже на початку ХХ століття - це було за межею реальності. Жінкам навіть не видавали атестат, а без нього і мови не могло бути про вищу освіту. Проте Окуневська своєї мрії не полишила: кілька років клопотала про допуск до іспитів, оббивала пороги і таки домоглася свого.

Львів. 1884 рік. У місті обговорюють неймовірну новину! Вперше дівчині вдалося отримати дозвіл на складання іспитів за гімназійний курс. І не просто отримати дозвіл, а блискуче скласти іспити при Львівській академічній гімназії. Так, Софія Окуневська стає справжньою сенсацією Галичини.

В ті часи медицина, як і більшість професій, належала чоловікам. Жінки могли хіба що бути повитухами чи медсестрами.

Пневмонія, туберкульоз, інфекції, венеричні захворювання - страшні хвороби початку ХХ століття, які тисячами губили людей. Софія хотіла боротися з цими недугами, але на шляху маленької жінки стояла ціла імперія і її безапеляційні закони.

Софія Окуневська була революціонером по життю. Вона не хотіла миритися з тим становищем жінки, яке було на той час, - кухня-дитина-церква. Вона пішла набагато далі. Жінка - доктор медицини в той час - це було щось неймовірне. Окуневська віддала всю себе практиці і своїм хворим.

В Австро-Угорщині, до якої в ті часи входив і Львів, медична освіта для жінок була неможливою.

Однак Софія знайшла спосіб втілити свою мрію в реальність - вона вирушила на навчання до Швейцарії, де жінки мали більше прав.

За два роки навчання в руках дівчини вже був диплом лікаря Цюрихського університету.

А ще в Швейцарії Окуневська зустрічає своє кохання Вацлава Морачевського.

Після повернення до Львова Софія Окуневська-Морачевська стала першою жінкою-лікарем Західної України. Але розпочати лікувати людей вона не могла - її швейцарський диплом на Батьківщині не визнавали.

Місця для жінки-лікаря не знайшлося ні у Львові, ні у Кракові. За право вести власну практику їй знову довелося боротися. Через це сім'я лікарів була вимушена переїхати до Чехії, у Карлові Вари. Там кожен з них відкрив свою окрему приватну практику.

Софія докладала нелюдських зусиль, щоб і виховувати власних дітей, і водночас працювати в Народній лічильниці. Окуневська-Морачевська стала першим лікарем на Західній Україні, хто почав використовувати променеву терапію в боротьбі з онкологією, в тому числі і з раком шийки матки.

Успішна в професії, вона терпить повне фіаско в особистому житті. Чоловік зраджує і переїздить до коханки, а за декілька місяців розпочалась війна.

Багато українців Галичини було відправлено в табори, однак Софія кидає виклик австрійському уряду і їде працювати туди добровільно.
Софія знала, що цим кроком вона ставить хрест і на науці, і на кар'єрі. Але совість не залишає їй іншого вибору. Бездіяти, коли з українців знущаються, для неї було ще страшніше.

Після концтаборів перша в Австрійській імперії жінка-лікар Софія Окуневська повернулася у Львів.

Вона офіційно розлучилася з чоловіком, продовжила приватну лікарську практику та викладала медицину.

Софія була дуже талановитою й ерудованою людиною, якою захоплювалися Іван Франко та Василь Стефаник.

Але через декілька місяців на неї чекав новий страшний удар. 19-річна донька Єва не змогла пережити офіційного розлучення батьків і наклала на себе руки. Життя Софії ніби зупинилося...

Лише за рік після трагічної загибелі доньки Окуневська знайшла в собі сили повернутися до громадської діяльності та лікування пацієнтів. Але відтоді жила вже сама.

Самотність, зрештою, і зіграла фатальну роль у її житті.

Перша в Україні жінка-лікар своїми руками врятувала тисячі життів, але, коли допомога знадобилась їй, поруч не було нікого. Софія Окуневська померла від гострого перитоніту.

Софія Окуневська створила цілу школу акушерів-гінекологів, вона відкрила перші у Західній Україні курси для систер-милосердя. А за співчуття до чужого болю пацієнти називали її «святою Софією».

05.03.2020 р.

За матеріалами джерел мережі Інтернет

 

Українські жінки ХХ століття

 

З нагоди відзначення Міжнародного жіночого дня проводиться інформаційно-просвітницька кампанія «Українські жінки ХХ століття» - видатні, але маловідомі українки. Ці жінки були винятковими в історії України. Кожна з них у різний спосіб вплинула на становлення та розвиток української держави, її культуру, освіту й науку наприкінці ХІХ – ХХ століттях.

 

Як українська художниця підкорила Венесуелу

 

Графік та українська художниця Галина Мазепа-Коваль, донька Ісаака Мазепи, прем’єр-міністра Української Народної Республіки, більшу частину свого життя провела у Венесуелі, яка стала “другим домом” цієї талановитої українки. Галина належала до покоління українських геніїв, які залишили свою країну й попрямували до Європи, аби врятуватися від загроз радянського комунізму.

Галина була молодшою ​​донькою молодої пари Мазеп, молодих студентів соціал-демократів. Її батько вчився на агронома, а матір – на медика-бактеоролога. Народилася ж Галина 1910 року в Санкт-Петербурзі, у п’ять років переїхала до Дніпра, проте вже 1920 року родина мала емігрувати до Львова, а 1923 року  – до Праги.

Проявивши ще з малечку хист до малювання, Галина знайомиться з багатьма українськими митцями, які обрали Чехословаччину в якості притулку після поразки 1-ої Української республіки. Після закінчення середньої школи, Галина Мазепа відвідує Українські студії пластичного мистецтва, після чого вивчає мистецтво в художньо-промисловому училищі та Академії мистецтв у Празі.

Мріючи про подорож до Парижу, молода художниця починає ілюструвати дитячі книги, співпрацює з гумористичними та жіночими журналами (“Praž а nka”, “List pani a dívek”, “Frauenfreude”, “Mädchenglück”). У той час Галина вивчає українське народне мистецтво й отримує замовлення на створення обкладинок для декількох українських журналів, розробляє ескізи театральних костюмів.

1933 року мрія дівчини здійснюється й Галина Мазепа відвідує Париж, де зустрічає свого майбутнього чоловіка Володимира Коваля.

Її роботи швидко стають впізнаваними завдяки власному сучасному стилю. Галина Мазепа успішно виставляється в галереях Львова, Праги, Риму.

1939 року Галина та Володимир придбали будинок в Празі. Він став роковим для їх дітей, Володимира та Юрія, які разом з матір’ю Галини Наталією Сингалевич-Мазепою загинули в ньому в лютому 1945 року під час бомбардування Праги союзними військами. Трагедія змусила сім’ю переїхати з Праги до Німеччини, покинувши усе, включно з творами Галини та документами. Подальша доля тих робіт невідома.

Наприкінці 1947 року родина Ковалів-Мазеп емігрувала до Венесуели, де оселилася в Каракасі. Володимир Коваль спочатку працює інженером-електриком на будівництві, а потім стає професором університету Каракаса. Вже 1948 року Галина починає працювати в кінокомпанії “Bolivar Films” в якості продюсера компанії “ARS Publicidad”, що спеціалізувалась на мультфільмах. 1948 року Галина Мазепа-Коваль, ставши популярною у Венесуелі, проводить свою першу персональну виставку в цій країні. Того ж року вона бере участь в IX Офіційному салоні.

Від 1956 року й протягом наступних 25 років Галина ілюструє популярний журнал для дітей початкового шкільного віку “Триколор”, який видавався Міністерством освіти Венесуели. За керамічну ікону “Покрова Богородиці (захисниця кораблів у великий шторм)” 1956 року Галина отримує нагороду від Міністерства освіти Венесуели – Національну премію прикладного мистецтва. Крім того, її запрошують до співпраці журнали “El Farol”, “Creole”, “Revista Shell” та “Tópicos Shell”. Вона ілюструє книги, видані Міністерством освіти Венесуели та Національним інститутом культури і мистецтв (INCIBA).

Мисткиня підтримувала постійний контакт з українськими художниками США та Канади, виставлялася на спільних та персональних виставках в Інституті України. Вона ілюструє журнали, дитячі книг та збірки поезій української діаспори. 1991 року японське видавництво “Kagyusha” опублікувало книгу для японських дітей з венесуельським корінням, проілюстровану українською художницею.

Окрім того, Галина працювала ще й з керамікою, яку вивчала іще у Празі – виробляє вдома посуд, тарілки, людські фігури. На гроші, отримані за ікону “Покрова Богородиці” вона купила фортепіано для своїх дітей, втішаючись новим материнським щастям: 1945 року в Німеччині вона народила Богдана, а вже у Венесуелі 1950 року Івана.

Пара Мазепа-Коваль багато подорожувала, відвідуючи Сполучені Штати, Канаду, Францію, Іспанію, Італію, Австрію, Німеччину, Нідерланди та Бельгію, де вони здобували нові контакти серед українських художників.

1986 року на V Міжнародному конкурсі ілюстрацій для книг в Номі, який відбувався двічі на рік під егідою ЮНЕСКО, робота Галини Мазепи-Коваль “Churun Meru” отримала спеціальну відзнаку журі.

Галина Мазепа завжди відчувала себе українкою, до останнього подиху вона працювала заради збагачення рідної культури. Вона малювала чорнилом, гуашшю, олією, темперою, але майже не користувалась аквареллю. Основною темою робіт Галини були сімейні традиції, історії, знайдені в народних піснях, легендах, казках, народному житті, біблійних притчах. Вона завжди зберігала свій унікальний стиль і не боялась експериментувати…

Художниця залишалась активною до останніх років життя. Її серце перестало битися 1995 року в Каракасі. Галині Мазепі-Коваль було 85 років.

04.03.2020 р.

За матеріалами джерел мережі Інтернет

 

 

«МИ - ПОЕТИ З ДАЛЕКИХ ПРОВІНЦІЙ, НАД ЗНАМЕНАМИ СОНЦЕ НЕСЕМ…»
(до 100-річчя Герася Соколенка)

 

Історія української літератури рясніє іменами загублених тоталітарною системою талановитих представників художньої інтелігенції, які мали  сміливість виступати проти насильства відкрито або ж з допомогою метафор, підтекстом викривали кривавий режим.

Багато десятиліть ці імена  замовчувалися аби їхнє  правдиве слово не доходило до широкого читацького загалу. Сьогодні в незалежну Україну повернено цілу плеяду талановитих поетів, таких як: Василь Стус, Василь Симоненко, Ліна Костенко. А серед них уродженець села Михля Лютарської сільської ради  Герась Соколенко (Герасим Шмигельський).

Останні роки відкривають чимало призабутих імен наших видатних земляків. Серед них – поет Герась Соколенко (справжнє прізвище – Шмигельський), 100-річний ювілей якого припадає на початок березня.

З нагоди 100-річчя з дня народження  геніального поета-романтика та земляка  Герася Соколенка 3 березня на його малій батьківщині в селі Михля  у Михлянській загальноосвітній школі І-ІІІ ст. відбулось літературно-мистецьке свято «МИ - ПОЕТИ З ДАЛЕКИХ ПРОВІНЦІЙ,  НАД ЗНАМЕНАМИ СОНЦЕ НЕСЕМ…». На святкове дійство завітали: Горбатюк Василь Іванович - український письменник, член Національної спілки письменників України, директор Хмельницького обласного літературного музею, лауреат Хмельницької міської премії імені Богдана Хмельницького, обласної премії імені Микити Годованця, премії імені Григорія Костюка, дипломант Всеукраїнського конкурсу на найкраще оповідання «Що записано в книгу життя», один з упорядників книги Герася Соколенка "Мечів ніжнотонних яса" Василь Горбатюк, завідувач сектору організаційної та інформаційної діяльності, цифрового розвитку та захисту персональних даних апарату райдержадміністрації Віктор Кучерук, завідувач сектору культури, молоді та спорту райдержадміністрації Марія Кучерук, директор Ізяславської центральної районної бібліотеки Ірина Кальніцька, директор Ізяславського районного будинку культури Ігор Костюк, поетеса з села Плужне Оксана Загаєвська, працівники ряду закладів культури Ізяславщини, педагоги та учні Михлянської ЗОШ І-ІІІ ст., жителі села.

У ході заходу, ведучими якого виступили учні школи Аліна Гончарук та Оксана Наталіч, присутні перегорнули сторінки життя та творчості Герася Соколенка. Бібліограф Ізяславської центральної районної бібліотеки Тетяна Гайдашук представила відеопрезентацію збірки творів Герася Соколенка та розповідей про нього «Мечів ніжнотонних яса».

До учасників зібрання із вітальним словом звернулись Віктор Кучерук та Василь Горбатюк. У своїх виступах вони щиро подякували жителям села Михля за збережену пам'ять про свого земляка. Було наголошено, що Герась Соколенко був відданим патріотом України, борцем за її волю, справжнім українцем. «Своїми поетичними творами він заспівав  щиро і невимушено, властивим українському народові голосом правди. Його світанкова поезія - це тривожний клич воюючої за свою волю нації», - зазначили виступаючі.

Щиро і правдиво прозвучали у виконанні учнів Михлянської школи Аліни Гончарук, Оксани, Наталіч, Софії Салманової, Юлії Калетюк, Мартіни Холодюк, Тетяни Матіяш, Лазаря Дукача, Катерини Николайчук   та поетеси Оксани Загаєцької з Плужного, ряд творів нашого земляка Герася Соколенка. Особливої окраси літературно-мистецькому святу надали пісні у виконанні учениць школи Аліни Гончарук, Надії Будішевської та працівника Ізяславської центральної районної бібліотеки Тетяни Федорчук.

Підводячи підсумки заходу, директор Ізяславської центральної районної бібліотеки Ірина Кальніцька та директор Михлянської ЗОШ І-ІІІ ст. Михайло Лисюк щиро подякували його організаторам, учасникам та гостям.

Завершилось свято пам’ятним фотографуванням.

Цього ж дня Василь Горбатюк, Ірина Кальніцька та Віктор Кучерук побували на місці садиби родини Шмигельських, де 100 років тому народився Герасим - відомий  загалу як Герась Соколенко.

 

ДОВІДКОВО

Герась побачив світ 3 березня 1920 року в селі Михля Ізяславського району в сім’ї Івана та Олександри Шмигельських. Батько сам був із Михлі, а мати із сусіднього села – Лютарки. Згодом з’явилися ще дві сестрички – спочатку Варвара, потім – Марія.  У 1937 році Герась закінчив семирічку і влаштувався на роботу до промлісгоспу. Його робота полягала у збиранні живиці та починалася у квітні і тривала до вересня.  Через два роки Герась вирішив продовжити навчання та пішов до Заславської вечірньої середньої школи. Влітку він і далі трудився у лісі, а інший час – у редакції газети «За соціалістичне село». Саме в шкільні роки, під час праці в лісі й творилися перші вірші юного Герася, який узяв собі псевдонім Соколенко. Поетичний талант юнака помітили в області – від 1939 року його перші вірші з’явилися на шпальтах Кам’янець-подільської обласної комсомольської газети «Сталінська молодь».

Справжнє поетичне народження Герася Соколенка розпочалося у 1941 році, коли у вирі Другої світової війни з’явилась надія на відродження незалежної України. Молодий поет стає активним діячем українського національного руху.

Восени 1941 року Герась через свого друга  Миколу Болкуна, що працював у редакції українського часопису «Заславський вісник», зблизився з ОУН. На той час у Заславлі був доволі значний осередок ОУН – на чолі похідної групи, яка прибула до міста слід-у-слід за німцями, стояв журналіст Павло Лібов.  У 1941 році відновило свою діяльність Заславське товариство «Просвіта», а згаданий «Заславський вісник» з грудня почав виходити саме як орган «Просвіти». Газета містила численні публікації з історії України, з проблемами й завданнями українського руху на тогочасний момент, вірші, оповідання, уривки з великих творів, – усе це виховувало читача справжнім українським патріотом. Знайшлося у часописі місце й віршам Герася Соколенка. Від зими 1942 року молодий поет був відряджений до Шепетівки, де жив і працював при редакції газети «Нова Шепетівщина», у виданні якої активну участь брав Заславський осередок ОУН. До того ж, на Герася було покладено небезпечну місію кур’єра – він підтримував постійний зв’язок між Заславом, Рівним і Шепетівкою, селами й лісами краю. Його вірші, пронизані високим національним духом і любов’ю до України, публікуються крім «Заславського вісника», в інших газетах краю – «Українському голосі» (Проскурів), «Подолянині» (Кам’янець-Подільський), «Світлому проміні» (Антоніни), а також у журналах і газетах, що видавалися у Львові, Рівному, Празі та інших містах, де сформувалися патріотичні українські осередки. Щоправда, починаючи десь із 1943 року, під тиском німецької цензури український дух у згаданих часописах почав згасати. Зникли з їхніх сторінок й вірші Соколенка. Потрапили під тиск та репресії окупаційної влади й самі українські націоналісти – почалися повальні арешти.

У березні 1943 року Герась Соколенко опинився у Шепетівській буцегарні, де чотири місяці провів на воді і хлібі, у постійних катуваннях і допитах. Лише завдяки клопотанню Уласа Самчука – відомого українського публіциста (працював у Рівному у видавництві «Волинь»), Герася відпустили з в’язниці. Але, не додому – силою посадили у вагон та відправили на роботу до Німеччини. Й хоча на станції Здолбунів Герась втік з потягу, його згодом знову заарештували і таки доправили до табору «остарбайтерів» у Сілезії. Там чекав 12-годинний робочий день, важка і брудна праця на копальні, нелюдські умови побуту і харчування. Тільки вночі, стомлений від важкої праці, Соколенко насолоджувався улюбленою самотою та продовжував писати вірші.

Наприкінці 1944 року Червона Армія відкинула німців зі своєї землі й почала визвольний похід на Європу. Йдучи на Захід, мобілізаційні радянські органи загрібали всіх, хто міг поповнити військові ряди. Така доля вже у Сілезії наздогнала українського поета Герася Соколенка – він потрапив у штрафний батальйон як той, що повинен спокутувати вину за перебування в рядах націоналістів. Щойно з-за колючого дроту, непридатний до війська, бо недочував від хвороби, він, однак, опинився в шеренгах червоного війська на передовій лінії вогню. І хоч потрапив туди не під своїм прізвищем, а під літературним псевдонімом, похоронка на нього таки дійшла до батьків. В ній значилося, що Герась Соколенко, рядовий штрафної роти, загинув у бою 20 лютого 1945 року. Похований в братській могилі у селі Маркт Борау (нині – Борув Нижньосілезького воєводства Польщі). 

Друге народження Герася Соколенка як поета відбулося у 1981 році, коли в Нью-Йорку побачила світ його збірка – тоді перша і єдина – “Твори поета невідомої долі”, упорядкована Леонідом Полтавою. До неї увійшли 19 віршів, дві невеличкі поеми, “Життєпис Герася Соколенка”. Книжка дісталась України з-за океану із запізненням, коли наша держава здобула незалежність та викликала нову хвилю відкриття поета вже на Батьківщині. 

03.03.2020 р.

Сектор організаційної та інформаційної діяльності, цифрового

 розвитку та захисту персональних даних апарату райдержадміністрації

 

Українські жінки ХХ століття

 

З нагоди відзначення Міжнародного жіночого дня проводиться інформаційно-просвітницька кампанія «Українські жінки ХХ століття» - видатні, але маловідомі українки. Ці жінки були винятковими в історії України. Кожна з них у різний спосіб вплинула на становлення та розвиток української держави, її культуру, освіту й науку наприкінці ХІХ – ХХ століттях.

 

Оксана Мешко – полтавка, яка стала легендою дисидентського руху в Україні

 

Оксана Мешко - мужня жінка - чинила спротив цілій імперії зла спочатку для самозахисту, а потім стала організаторкою цілеспрямованої боротьби за права людини і свого народу, відомої в нашій історії як Гельсинський рух. Пані Оксана – одна з найвизначніших діячок українського національно-визвольного руху 60-80-х років минулого століття.

Оксана Мешко, або як її ще називали «козацька матір», народилася 30 січня 1905 року в селі Старі Санжари на Полтавщині. Її батьки – малоземельні селяни – вихідці з козаків, які уникли покріпачення. У багатодітній родині панував козацький дух.

Дитинство Оксани Мешко припало на роки Першої світової війни, Української революції 1917-1920 років і встановлення більшовицького режиму в Україні. Батько – садовод Яков Мешко у 1920 році разом з іншими заручниками був розстріляний «червоними» за невиконання волостю продподатку на Холодній горі в Харкові.

Раніше загинув її 17-літній брат Євген, активіст «Просвіти», боєць повстанського загону. Хату конфіскували. Сестра Віра, брат Іван і мати Оксани розбрелися по світу.

Оксана ж була допитлива й уперта від народження. Їй вдалося у 1927 році вступити на хімічний факультет Інституту народної освіти в Дніпропетровську і навіть зуміти його закінчити, попри декілька виключень за «соцпоходження».

Мешко кожного разу добивалася відновлення, не маючи ні гуртожитку, ні стипендії, готувалася до екзаменів й складала їх майже екстерном, але так і не вступила в комсомол.

 

Звинуватили у підготовці замаху на Хрущова

У 1930 році Оксана вийшла заміж за інститутського викладача Федора Сергієнка, колишнього члена Української комуністичної партії. Її чоловіка двічі заарештовували: «Другий його арешт був стільки ж несподіваним, як і безпричинним», – писала Оксана.

Майже рік вона зверталася до різних установ. Дійшла навіть до генерального прокурора УРСР, після чого справу повернули на дорозслідування, і через 9 місяців Федора Сергієнка випустили з-за ґрат. Але після цього чоловік не міг влаштуватись у Дніпропетровську на роботу, а тому виїхав на Урал. Туди пізніше з дітьми перебирається й Оксана. Під час бомбардування гине старший син подружжя – одинадцятирічний Євген і в травні 1944-го родина повертається в Україну.

Коли родина Мешко-Сергієнко осідає у Києві, то у 1946 році з Волині туди приїжджає сестра Оксани Віра Худенко. Син Віри – Василь служив у Радянській армії, потрапив у німецький полон, утік і загинув у рядах Української повстанської армії. Сусіди донесли на Віру в НКВС, й коли сестру арештували, Оксана добивається її звільнення. Це закінчилося тим, що обом сестрам висувають звинувачення у «намірі вчинити замах на першого секретаря ЦК КП(б)У Микиту Хрущова».

Допитували і вдень, і вночі. Пізніше Оксана Мешко напише у своїй книзі спогадів «Між смертю і життям» про ці допити теж.

«Не призналась я і після 21 доби слідства без сну, що здійснювалося в такий спосіб: нічні допити починалися через 30-40 хвилин після «отбою», кінчалися за годину, часом менше, перед «підйомом» ... Вдень пильнував «вовчок», щоб бодрствувала і не дрімала. Можна було сидіти на ліжку, але не лежати. За «клювання носом» саджали до карцеру в холодний підвал і забирали верхній теплий одяг. Карцер без ліжка і «тюфляка», пайок – 300 грамів хліба і двічі окріп. Часом за дрімання саджали в бокс, де швидко бракло повітря, і я непритомніла...», – свідчить проти радянської системи Мешко.

 

У сталінських концтаборах – «між життям і смертю»

Через 7 місяців кожну з сестер заочно засудили до 10 років виправно-трудових таборів. Мешко працювала в «сільгоспзоні» на Ухті, била камінь під Іркутськом, була будівельником. Жахи сталінських концтаборів описала пізніше в книжці «Між смертю і життям».

«Це правдивий погляд українки на потворний світ, витворений чужинецьким духом, насильницькою, ворожою людині ідеологією. Шкода, що книжка швидко стала бібліографічним раритетом. Взимку 1978-1979 років цю книгу читали по Радіо Свобода», – писав Василь Овсієнко.

У 1954 році Мешко комісували як хвору, випустили на заслання і через 2 роки вона змогла отримати паспорт і повернутися в Україну – до сина Олеся, який жив у Києві у крихітному помешканні.

У липні 1956 року полковник юстиції Захарченко, вручаючи Мешко реабілітаційне посвідчення, з ноткою щирості сказав: «Родина просит извинения. Желаю вам счастья и будьте здоровы».

«Щастя» від КДБ полягало у тому, що у 1972 році ув’язнили сина Оксани Мешко – Олеся і вона почала виступати на його захист.

«Оце я вам буду друга» – про заснування УГГ
Коли Микола Руденко поділився з Мешко ідеєю про створення Української Гельсінської групи, вона беззастережно сказала: «Оце я вам буду друга».

За перші два роки діяльності УГГ у Мешко було 9 обшуків. У будинку навпроти влаштували спостережний пункт з апаратурою нічного бачення, а город біля будинку «специ» перекопували декілька разів, вишукуючи «крамолу». Щоб довести 75-річну жінку до інфаркту, на неї вчинили збройний напад.

«Залишившись на свободі одна після арештів 5 лютого 1977 року голови УГГ Миколи Руденка та члена-засновника Олекси Тихого, а невдовзі й усього первинного складу групи, відважна 72-річна жінка змушена була через перманентний характер репресій, застосованих КГБ до членів групи, постійно відтворювати УГГ і самовіддано скеровувати її діяльність, щоб не допустити згасання цього останнього вогнища опору колоніальному режиму, останнього вогника надії багатьох сотень українських політв’язнів, серед яких був і я, її син», – напише про свою матір політв’язень Олесь Сергієнко.

За безстрашність, затятість та сміливість Мешко стали називати «козацькою матір’ю».

Радянську владу не зупинив поважний вік Оксани Мешко і 1980 року її ув’язнюють по примусовій фальсифікованій експертизі у психлікарню. Суд відбувся 5-6 січня 1981 року, нікому з рідних не повідомили, і 76-річну Оксану Мешко приговорили на 6 місяців табору суворого режиму і 5 років заслання. «Я ще Брежнєва переживу!», – казала Оксана Мешко своїм переслідувачам. Так і сталося.

На місце заслання у поселення Аян Хабаровського краю на березі Охотського моря Оксану Мешко везли етапом через усю «імперію зла» 108 діб. В Аяні тоді досиджував останні три місяці заслання її син Олександр Сергієнко. Оксана Яківна ж перенесла етап, вижила, попри недуги, у занесеній снігом халупці і 1985 року її привезли до Києва.

 

Думали: «баба Оксана не повернеться»

КДБ вже не знав, що з робити з Мешко і булу ухвалено рішення відпустити дисидентку за кордон – на лікування. У лютому 1988 року на запрошення української діаспори Оксана виїхала до Австралії на операцію і виступила в парламенті Австралії з інформацією про становище в Україні.

Радянська влада сподівалася, що Мешко не повернеться, але Оксана Яківна взяла участь у роботі Світового конгресу вільних українців у США – і повернулася.

Незабаром Оксана Мешко увійшла до координаційної ради, створеної на основі УГГ у 1988 році – Української Гельсінської Спілки (УГС). У квітні 1990 року Мешко відкривала з’їзд УГС, де спілка трансформувалася у Українську республіканську партію і проголосила метою – поступ до незалежності України. У червні того ж року Оксана Мешко зініціювала поновлення діяльності правозахисного руху під назвою Український комітет «Гельсінкі-90», а також восени брала участь у студентському голодуванні.

До проголошення незалежності України Оксана Мешко не дожила трохи більше ніж півроку. На її спільній з матір’ю могилі – козацькі хрести.

03.03.2020 р.

За матеріалами джерел мережі Інтернет

 

«Тому, хто не збагнув науку добра, всяка інша наука приносить лише шкоду» (Мішель Монтень)

 

Навчання дітей у Ізяславській дитячій школі мистецтв  не тільки розвиває їх  із багатьох спеціальностей, а й виховує їх бути порядними, добрими, небайдужими до чужих проблем. 

Вихованці спільно із педагогами долучаються до ініціатив різноманітних благодійних організацій та ініціюють такі заходи самостійно.

Так, 28 лютого зразкові колективи «Барвограй», «Плеяда», «Оксамит»  хореографічного відділу Ізяславської дитячої школи мистецтв організували  благодійний концерт. Під час його проведення було організовано збір коштів на лікування Анастасії Гайдамаки.

На заклик дітей відгукнулось чимало  жителів Ізяславщини. Концертна зала Ізяславського районного будинку культури була переповнена вщент, у залі не було жодного вільного місця.

Свої творчі здобутки заради благодійності продемонстрували як вихованці старших класів хореографічного відділення, так і учні молодших класів. Кожен виступ дітей був яскравим, щирим, неповторним.

На концерті було зібрано 33 351 грн., які були передані родині Анастасії Гайдамаки.

Ось як в соціальній мережі Фейсбук відреагувала на захід мама дівчинки: «Друзі!!! Сльози ллються річкою, але не від горя, а від вдячності. Хочу подякувати усім і кожному, хто брав участь та був присутній на благодійному концерті, організаторам концерту та всім його учасникам … за те, що підтримали нас, що не даєте опускати руки, за можливість нашій донечці бути здоровою, за те, що ви створили диво, для нас це дуже важливо. Хай біда ніколи не стане у вас на порозі! Хай всі будуть здорові. Хай діти радують вас, а життя хай буде наповнене щасливими днями. Низький уклін вам усім!».

02.03.2020 р.

Сектор організаційної та інформаційної діяльності, цифрового

розвитку та захисту персональних даних апарату райдержадміністрації

 

 

Українські жінки ХХ століття

 

З нагоди відзначення Міжнародного жіночого дня проводиться інформаційно-просвітницька кампанія «Українські жінки ХХ століття» - видатні, але маловідомі українки. Ці жінки були винятковими в історії України. Кожна з них у різний спосіб вплинула на становлення та розвиток української держави, її культуру, освіту й науку наприкінці ХІХ – ХХ століттях.

 

 

Акторка і дружина «ворога народу»: 135 років тому у Полтаві народилася акторка і співачка Євдокія Доля

 

 Євдокія Волошина (Євдокія Доля) народилася 1 березня 1885 р. в Полтаві. Працювала у театрах Києва, Полтави, в ансамблі «Жінхоранс» Василя Верховинця.

У 21 рік Євдокія Іванівна приїхала до Києва в складі трупи Миколи Садовського в перший стаціонарний український театр. Там познайомилася з Василем Верховинцем, а через два роки вони побралися. Незадовго до революції Верховинці повернулися до Полтави і перейшли в «Товариство українських акторів», який очолював Іван Мар’яненко. Уже в перші роки радянської влади там утворився національний концертно-театральний осередок.

Згодом Василь Верховинець започаткував «Жіночий хоровий театралізований ансамбль» («Жінхоранс»), де Євдокія Доля стала режисеркою. У середині тридцятих років у Москві відбулася перша Декада української літератури та мистецтва.

У 1938 році Василя Верховинця заарештували, звинуватили у «вільнодумстві», а згодом розстріляли. Євдокію Долю заслали в Казахстан, де вона була з 1938 до 1944 року. Після того жінка повернулася на Полтавщину, в обласну філармонію. Спочатку була декламаторкою і очолила новостворений ансамбль. До 1959 року Євдокія Доля гастролювала.

За життя знялася у стрічці «Коліївщина» та в епізоді стрічки «За двома зайцями». Померла 15 листопада 1988 року у Полтаві.

02.03.2020 р.

За матеріалами За матеріалами сайту Українського інституту національної пам’яті https://uinp.gov.ua/

 

 

 

 Світлу пам'ять про загиблих односельчан будемо завжди берегти

 

27 лютого, в День пам’яті спаленого села, в центрі села Михнів проведено меморіальний захід із відзначення 76-х роковин спалення в роки Другої світової війни населених пунктів с.Михнів та с.Покощівка з участю учнів школи, педагогічного колективу,  працівників Михнівської сільської ради та закладів культури.

Село Михнів було окуповане німецькими загарбниками 7 липня 1941 року.

Величезної шкоди завдали німецькі окупанти цьому селу. Вони створили ненависний режим насильства, силою забирали на фашистську каторгу молодих людей. З села в Німеччину погнали 300 чоловік. Їх морили голодом. Били, заставляли виконувати важкі роботи, їх не вважали людьми, а поводились як з рабами. Багато односельчан загинуло, не витримавши звірячого поводження, не повернулися до своїх рідних.

Трагічна подія  відбулася в селі далеко у 1943 році. Село було оточене німцями і поліціями.  Почалася облава на партизанів. Скажену лють викликали у фашистів марні пошуки. Вони вривалися в хати, перевертали там все вверх дном,катували жінок, дітей, стариків, стріляли на подвір’ях. Але цього їм було  мало. Їм треба було пролити більше чужої крові, і вони пролили її. Есесівці вирішили перевірити громадська будівлі на господарстві (Селисько). Увірвавшись в конюшні і майстерню, вороги зняли галас, а тут були ні в чому не винні мирні люди, які тут працювали.

Дванадцять мирних, ні в чому не винних людей було розстріляно. Всі вони поховані в братській могилі. Михнівчани будуть вічно шанувати пам’ять про розстріляних колгоспників, які чесно трудилися в колгоспі і не зрадили своєму народові.

У кінці лютого 1944 року під час відступу німецькими окупантами було спалено 147 дворів, жертвами стали 34 безневинних жителів села Михнів та 90 дворів в селі Покощівка. Від сіл залишилися лише димарі.

Минають роки, десятиліття, все далі  відходять у глиб історії та грізні події війни. Та не згасне в пам’яті людській, не піде в небуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу. Жителі Михнова ніколи не забудуть  тих звірств і злочинів, які заподіяли фашисти-розбійники на території рідного села. І тому нам всім необхідно цінувати мир і оберігати його від ворогів, щоб жахливі картини, які відбулися у далекі 40-ві роки, ніколи не повторилися.

Світлу пам’ять про тих, хто загинув у боротьбі проти нацистських окупантів або став жертвою їх варварських злодіянь, ми завжди будемо носити у своїх серцях.

Присутні на заході вшанували пам’ять жертв війни хвилиною мовчання та покладанням вінка до пам’ятного знака односельчанам, які були безневинно розстріляні.

27.02.2020 р.

За матеріалами Михнівської сільської ради

 

 

Прометей вкраїнського народу,

Пророк і геній рідної землі.

В твоїх піснях янтарний блиск свободи,

Як блиск зорі над степом у далі

.

Герась Соколенко

 

26 лютого на  базі Ізяславського районного будинку творчості дітей та юнацтва «Веселка» відбувся районний етап обласного фестивалю читців, присвяченого Шевченківським дням «Живи, Кобзаре, в пам’яті людській!».

Фестиваль розпочався переглядом відеоролика «Цікаве про Шевченка» Христини Стебельської, а Олена Бондарук, учениця Ізяславського НВК №2,   декламувала вірш І.Драча «Виклик», налаштувала усіх  на емоційне сприйняття творчості Т.Г.Шевченка.

Слід зазначити, що цьогоріч  майже усі учасники фестивалю  (52 учнів ЗЗСО та вихованців РБТДЮ) продемонстрували високу виконавську майстерність, володіння основами художнього читання, розкриттям художнього образу твору, культуру поведінки на сцені, естетику сценічного одягу.  

У репертуарі учасників фестивалю прозвучала поезія  Тараса Григоровича Шевченка: «Сестрі», «Думка», «Розрита могила», «І виріс я на чужині», «Тополя», «Сон», «Тарасова ніч», «Причинна», « Минули літа молодії » та інші.

Виступи учасників оцінювало компетентне журі у складі:  Верцінська Ірина Василівна, Козяровська Надія Василівна,  Ткачук Оксана Миколаївна.

За рішенням журі на обласному етапі фестивалю представляти Ізяславщину у молодшій категорії буде Артем Модуляк, учень філії Ізяславського НВК № 5 Мокрецький НВК (керівник Шильнікова Н.А.); у старшій категорії - Семенович Катерина, учениця Борисівського НВК  (керівник Лисак Н.В.)

Також журі відмітило найкращі виступи учасників фестивалю:

у молодшій категорії:

Фесенко Анна,  учениця  Тернавського НВК «ЗОШ І – ІІ ст. – дитячий садок» (керівник Мельник О.С.);

Гуменюк Софія, учениця  Ізяславської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 (керівник Притульська Н.В.);

Данилюк Аліна,  учениця Радошівської ЗОШ І-ІІІ ст. (керівник Нагурна В.В.);

Андрощук Аліна,  учениця Теліжинецької ЗОШ І-ІІ ступенів (керівник Шейдик Н.В.);

Поліщук Софія,  вихованка РБТДЮ (керівник Ткачук О.М.);

 

у старшій категорії:

Філіпець  Анастасія, вихованка РБТДЮ (керівник Захарчук С.О.);

Дорошенко Роман, учень Борисівського НВК  (керівник Лисак Н.В.);

Лісінська Анастасія, учениця Ізяславська ЗОШ І-ІІІ ст. № 1 (керівник Притульська Н.В.);

Токарська Дарія, учениця Ізяславського НВК № 2 «ЗОШ І-ІІІ ст. №2, ліцей» ім.О.Кушнірука (керівник Хотячук В.В.);

Пахольчак Дарія, учениця Ізяславського НВК № 2 «ЗОШ І-ІІІ ст. №2, ліцей» ім.О.Кушнірука   (керівник Нижник В.П.);

Стеблецька Юлія, учениця Ізяславського НВК № 5  (керівник Ткаченко А.І.).

Перечитуймо й перечитуймо “Кобзаря”. Черпаймо з поезії Тараса оту цілющу силу, що допоможе нам воскресити і утвердити нашу Україну такою, якою бачив її у своїх мріях Поет.

26.02.2020 р.

За матеріалами Ізяславського районного будинку творчості дітей та юнацтва «Веселка»

Відбулась чергова прем’єра від драматичного гуртка «Корифей» із Нового Села

 

На базі Новосільської ЗОШ І-ІІІ ступенів вже 10 років працює драматичний гурток «Корифей». За роки своєї діяльності учасниками гуртка було поставлено 25 вистав. Керівник гуртка Людмила Онищук  залучає до творчої діяльності не тільки учнів школи, а й громаду села. За це час громада Нового Села мали змогу насолоджуватися переглядами не тільки дитячих казок, фантазій а й класичних творів, таких як «Фараони», «Сватання на Гончарівці», «За двома зайцями», «По ревізії», «По модньому».

22 лютого   колектив драматичного гуртка «Корифей» представив свою  чергову прем’єру - виставу «Принцеса-зброєносець» Костянтина Єрміхіна. Це була казкова фантазія для дітей та дорослих, в якій було задіяні 17 акторів аматорів  гуртка. Також в окремих сценах вистави були задіяні учасники хореографічного колективу «Престиж».

Гра акторів, яка перепліталася танцювальними композиціями, надала виставі насиченості та колориту.  Цікава історія, яка відображалася на сцені, захопила глядачів, вони разом із юними акторами співпереживали героям. Всім було цікаво чи дізнається принц, що його зброєносець насправді дівчина, чи зуміють два чарівники зробити так, щоб принц, подорожуючи по світу у пошуках нареченої (а це була Білосніжка, Попелюшка, Мулан і Русалочка), повернутися додому без неї, зрозумівши, що кохання всього його життя завжди було поруч.

Глядачі ще довго дякували юним аматорам за талановиту гру гучними аплодисментами.

26.02.2020 р.

За матеріалами Новосільської ЗОШ І-ІІІ ст.

90-річчя лютневого повстання у Плужному

 

22 лютого в Плужненському сільському Будинку культури з нагоди 90-ї річниці селянського повстання у Плужнянському районі (так звані «волинки») для учнів 6 та 8 класів Плужненського ліцею ім.Бортника Р.Й. було проведено  тематичний захід – історичний екскурс «Лютневе повстання 1930 року у Плужному». Його організатором виступила бібліотекар Плужненської сільської дитячої бібліотеки Ірина Хеленюк. 

З інформаційним повідомленням на заході виступила вчитель історії Плужненського ліцею Зоя Васильчук. Зоя Михайлівна розпочала захід нетрадиційно, а саме з роботи над картинами: Делакруа «Свобода на барикадах» та Рафаеля «Сікстинська Мадонна». Учні дали характеристику жінкам, які зображені на картинах, і прийшли до висновку, що українські жінки втілюють в собі риси і жінки-матері і жінки-борця. У своєму вступному слові Зоя Михайлівна звернула увагу учнів, що саме жінки стали рушійною силою лютневих повстань в селах Плужнянського району Шепетівської округи 1930 року. Було також повідомлено, що при підготовці до заходу було використано матеріали книги історика-дослідника антирадянського опору  Володимира Теліщака «1930 УСРР. Повстання», а також власні дослідження вчителя історії та інформація з  джерел мережі Інтернет.

Учнівська молодь із захопленням слухала розповідь про учасників та перебіг подій великого антиколгоспного повстання у Плужненському районі Шепетівської округи. Діти, спільно із своїм педагогом, активно працювали над почутим, аналізуючи історичні факти та документи, й визначали причини та наслідки Плужненського антиколгоспного повстання. На закінчення Зоя Васильчук побажала всім учасникам заходу бути творцями власної долі,  активними громадянами своєї держави.

Головний спеціаліст відділу освіти виконавчого апарату Плужненської сільської ради Плужненської сільської ОТГ Галина Даниленко, звертаючись до учасників заходу, відзначила, що ця зустріч була цікавою та пізнавальною. Вона подякувала для організаторів та учасників заходу за прагнення більш ширше знати власну історію.

25.02.2020 р.

За матеріалами Плужненської сільської ОТГ

 

«Церкви, хоч постріляйте всіх, не дамо!»

 

Давно уже не має старої Троїцької церкви у Плужному, яка у лютому 1930 року стала центром боротьби плужан проти свавілля влади. Саме її повернення громаді села стало першим успіхом селян і надихнуло усю довколишню округу.

Сьогоднішнє село Плужне Ізяславського району Хмельницької області у 1930 році було районним центром Шепетівської округи. На той час воно налічувало 740 дворів. У центрі села було дві дерев’яні церкви: стара Свято-Троїцька, споруджена ще у XVIII столітті, і нова – Свято-Михайлівська, збудована у 1912 році. У 1927 році нову церкву влада закрила і у громади залишилась лише старенька Троїцька церква.

Останнім священиком церкви був 49-літній Оверко Іванович Войтко. Саме довкола отця Оверка і згуртувались прихожани у відстоюванні своїх прав. Майбутній священик народився 1881 року в селянській родині у с. Великі Куськівці сьогоднішнього Лановецького району Тернопільщини. Юнаком працював у Києві в майстерні бронзових церковних речей. Отець Оверко отримав непогану освіту. З 1903 по 1909 рік навчався у Києво-Печерській лаврі та у Кременецькому монастирі. Також був слухачем Київських вищих богословських курсів.

У 1909 році Войтко розпочав служіння дияконом у с Городище Ізяславського району. Наприкінці 1914 року був висвячений у сан священика і на початку наступного року направлений парохом аж у с. Частоострівське Красноярського краю у Сибіру. В Україну повернувся лише у 1922 році. Спочатку отець зупинився в с. Городище, звідки починав свій душпастирський шлях, потім був священиком у Путринцях, а після 1924 року став священиком Плужного.

Отець Оверко разом із дружиною Іриною Миколаївною та 5 дітьми у Плужному жили у винайманій квартирі, яка складалась лише з однієї кімнати. Проте священик здобув авторитет у плужан. Він часто буває у селян, ділиться із ними останнім. Одним із захоплень отця та його дружини було вишивання. Довгими зимовими вечорами вони часто із прихожанами церкви збирались чи то в кімнаті в отця чи то у когось із селян для спільного вишивання. Згодом у цьому чекісти також побачать злочин – як у нелегальних зборах.

«Громада кров’ю обіллється, але сільрада церкву забере»

На початку 1930 року в районі, як і у всій окрузі, владою розгортається колективізаційна істерія. Плужан починають змушувати вступати у колективне господарство. Починається «усуспільнення коней», реманенту, а також збіжжя, як посівного матеріалу, для новостворюваного СОЗу.

Одночасно районна влада, виконуючи рішення окружного і республіканського партійних комітетів, розпочинає підготовку до розкуркулення односельців та ліквідації релігії, як «опіуму народу». 6 лютого 1930 року у Плужному скликані збори бідноти. На них за, вочевидь, дещо завищеними партійними звітами, зібралось до сотні активістів. На зборах ухвалено списки «куркулів» для виселення, а також прийнято рішення: "Розпочати підготовку серед населення про відібрання церкви".

Вже наступного дня голову правління і старосту церковної громади Плужного викликають у райвиконком, де їх змушують відмовитись від своїх посад. Від імені неграмотного церковного старости Івана Тимощука чиновники написали заяву про складення ним своїх обов'язків та відмову від «дурману релігії». Влада вирішила так обставити справу, що нібито церковна громада добровільно відмовилась від церкви і віддала ключі сільраді.

В результаті тиску і залякування, на зборах церковної п'ятиседятки голова її правління Яким Марчук склав свої повноваження. Він заявив, що змушений вступати у СОЗ і від нього вимагають вийти із складу церковної громади. Тимощук заперечив, що писав заяву та погодився і надалі бути церковним старостою. Тож п'ятидесятка обрала нове керівництво. Проте за день і нове керівництво громади викликали в райвиконком, з цією ж вимогою віддати ключі від церкви. «Правління церковної громади кров'ю заллється, але сільрада все рівно церкву відбере» – прямо заявили селянам у райвиконкомі.

Одночасно партійні активісти починають збирати підписи плужан для закриття церкви. Щоправда селяни так і не зрозуміли для чого влада знову вимагає якісь підписи чи заяви – чи то для закриття церкви, чи то для виявлення кількості віруючих і не віруючих. Усього місцевій владі вдалось різними шляхами отримати до 300 підписів.

12 лютого до Плужанського райвиконкому викликають уже Войтка. Уповноважений райвиконкому Мазуренко заявив, що правління церковної громади подало заяву про відмову від церкви. Чиновник почав вимагати, щоб і отець відрікся від священицького сану. На що Оверкій Войтко відповів відмовою. «Я є виборним, а не назначеним священиком і самовільно відмовлятись від сану буде незручно перед мирянами», – сказав священик.

Паралельно зі священиком чиновники продовжували «обробляти» правління церковної п'ятидесятки і врешті-решт, 13 лютого домоглися свого – відібрали ключі від церкви.

Тривожне Стрітення

Звістка про те, що влада таки забрала ключі від церкви, сколихнула Плужне. Селяни розпитували один одного і священика – що робити.

У цій ситуації священик та церковна п’ятидесятка вирішують не здаватись, а боротись за повернення храму. Отець Оверко закликає усіх об'єднатись для відстоювання церкви. 14 лютого комісія у складі згадуваного уже Мазуренка та двох комсомольців, як представників сільради, прийшли до церкви описувати майно. Але до церкви почали сходитися жінки села. Невдовзі зібралось кілька десятків селянок. Комсомольці та голова сільради, який підійшов, увійшли до церкви в шапках. Так вони демонстрували свою неповагу до традицій. Жінки кинулись на комсомольців і почали зривати шапки з їхніх голів. Почалась справжня бійка. Комсомольці, рятуючись від розлютованих жінок, змушені були утікати із церкви.

Увечері 14 та із самого ранку 15 лютого представники п'ятидесятки, обходили Плужне, а також найближчі села Хотень, М'якоти, Борисів, Майдан закликаючи вийти на захист церкви. Отець Оверко також обходить своїх парафіян, закликаючи захистити церву від «антихристів». У священику чекісти вбачали головного організатора протесту. За їхніми твердженнями, саме священик відправив Якова Тимощука піднімати села Хотень і М'якоти, а Олексія Гребенюка – с. Сторониче.

У суботу 15 лютого 1930 року, у велике християнське свято Стрітення, до закритої церкви у Плужному зібралось чи не всі мешканці райцентру. Прийшло і приїхало багато селян із ближніх сіл. Усього зійшлося біля півтори тисячі людей. Від закритої церкви натовп рушив до сільради із вимогами повернути ключі від храму. «Ми коні даємо, насіння даємо в СОЗ, а церкви, хоч постріляйте усіх, не дамо!» – вигукували жінки.

Злякавшись величезної маси людей, секретар райвиконкому наказує повернути ключі від церкви плужанам. І у вибореній церкві отець Оверко відслужив святкове богослужіння. Того ж дня було обрано нове, жіноче, керівництво п’ятидесятки, яку очолила Агафія Кулинич, а церковною старостою була обрана Варка Гендель. Священник разом із п'ятиседяткою вирішують у наступну суботу, 22 лютого, влаштувати урочистий подячний обід з нагоди повернення храму.

Селяни побачили переляк влади. Це і успіх із виборюванням храму викликали велике піднесення. У Плужному починаються відверті розмови, що якщо церкву відвоювали, то і СОЗ-а «у нас не буде». Особливе невдоволення у селян викликає спорудження годівниць для конюшень створюваного колгоспу. Вони будувалися на основі усуспільненого, себто відібраного, селянського майна.

У той же час місцева влада далі намагається залякати селян. Священика включають до списку куркулів, яких планується депортувати із села. Це лише посилює протестні настрої селянства.

20 лютого районний партійний комітет скликає у Плужному чергові загальні збори селян. Село вирує. Ще зранку селянки починають розбивати созівські годівниці. Ситуація загострюється до краю. І ось увечері починаються збори, на які прийшло біля 300 мешканців села.

Для того, щоб втримати контроль на зборах, комуністи вирішили не допустити до них «куркулів» та членів церковної п'ятидесятки. Головуючий оголосив, що «позбавленці права голосу і члени правління 50-ки повинні вийти». На що отримав вигуки із залу: «Тут немає куркулів», «У нас немає позбавленців, ми всі рівні підемо всі, коли так». Більшість селяни із обуренням покидають зібрання. Партійні та колгоспні активісти, що залишились, приймають рішення: «Роботу продовжувати, вибрати ударну бригаду».

Наступного дня, 21 лютого активісти вийшли відбудовувати конюшню і ремонтувати годівниці. Проте невдовзі на них накинулись жінки із криками: «У нас коні забірають, чоловіків беруть, нас грабять!», «Бий актив!». Вісьмох комуністів і комсомольців було побито, всі інші розбіглися. Селяни розбили конюшню та годівниці та почали вимагати повернення відібраного реманенту.

Вирішальні ж події відбулися 22 лютого. У цей день, як і було заплановано, у церкві відбулося урочисте богослужіння та святкування з нагоди повернення церкви, у яких взяло участь до 2000 мешканців Плужного та довколишніх сіл. Як відзначалось у партійних звітах, до церкви зібрались селяни із 8-9 сіл.

Влада у цей час намагається влаштувати свій мітинг. У центрі села спорудили навіть трибуну, на яку піднялися представники окружкому КП(б)У. Вони спеціально приїхали із Шепетівки для агітації і заспокоєння плужан. Проте селяни вийшли із церкви запалені проповіддю отця Оверка. Із натовпу почулися викрики: «Давай зерно, реманент! Ми в СОЗ не хочемо! Нас грабують! Верніть нам тих, що ГПУ забрало!». А далі загукали: «Бий їх! Стаскуй з трибуни» і кинулись уперед. Комуністи кинулись навтіки. Натовп рушив до колгоспних комор розбирати реманент та збіжжя.

Отець Оверко намагався не допустити кровопролиття. Він закликав вірних розігнати СОЗ, але «не піддаватися спокусі нечистого духа». «Потрібно дякувати Богу, згуртуватися ще сильніше і не піддаватися іудам» – наголошував священик у проповіді, закликаючи селян довколишніх сіл підтримати плужан.

Село заклекотало

Щонеділі у Плужному відбувались ярмарки, на які з’їжджались селяни зі всього району та навіть із сусідніх районів. І наступного дня, у неділю 23 лютого на ярмарку тільки і було розмов, як плужачи розігнали СОЗ та повернули своїх коней і реманент. Ця новина з ярмаркуючими швидко розходиться по району. Запалені плужанським успіхом мешканці сіл району кидаються розбирати насильно усуспільнений інвентар та зерно. Вже 23 лютого зерно розібрали в селах Хотень, Добринь, М'якоти. Найтрагічніше розвивалися події у М'якотах, де натовп до 200 жінок вимагав у місцевого керівництва ключів від комори зі збіжжям. У цей час в село прибула група кінних міліціонерів. Вони намагаються розігнати жінок. М'якокотичани накинулись на них, щоб відібрати зброю. Міліціонери відкрили стрільбу, і один із селян був убитий.

24 лютого повстали Велика Радогощ, Шекеринці, Коритне, Велика Гнійниця, Війтівці, Залужжя, Юсківці, Борисів. До 26 лютого, як відзначав шепетівський окружком КП(б)У, рух за «розбазарювання усуспільненого зерна…охопив поголовно усі села району і перекинувся на сусідні райони округи».

Ось як розгорталися події у невеликому селі Вікнини, за спогадами місцевих мешканців. 23 лютого селяни, які побували на ярмарку у Плужному, принесли звістки про тамтешні події. Ці новини «того ж вечора вже ходили від хати до хати. Хтось вночі з усіх конюшень повиганяв коней на городи. Вдосвіта все село клекотало, розбираючи коней, а потім кинулися розбирати реманент. Закінчивши з реманентом, натовп рушив до сільради в село Дзвінки, щоб переконати актив повернути зерно людям та повернути церкву».

Місцева влада та актив утекли і заховались на Вікнинських хуторах. Згодом шепетівський партійний окружком відзвітує в ЦК КП(б)У, що «актив змушений був піти у підпілля». Проте селяни знайшли їх і привели в Дзвінки, щоби «зняли прапор з церкви та поставили хрести», а також повернули усуспільнене зерно.

Загалом впродовж кількох днів у 22 селах району сільради були розгромлені і припинили свою роботу. В селах почали обирати нові ради без комуністів чи старост. Так, у селі Великій Радогощі, що налічувало сотню дворів, 24 лютого селяни розігнали сільраду із партійних активістів і обрали нове її керівництво. Головою було обрано колишню дворянку. Одночасно були відібрані ключі від комор і селяни почали повертати собі зерно та інвентар. Одного із комуністів, який намагався залякати селян, жінки обеззброїли та закрили у сараї.

У сусідньому с. Шекеринці дійшло до збройних сутичок. Селянський натовп, озброєний кілками і вилами оточив сільраду із вимогами повернення зерна. Жінкам вдалося витягнути одного із комуністів. Його потягнули у церкву, де разом із пійманим комсомольцем, змушували молитись. У цей час в село на підмогу місцевому активу прибув озброєний підрозділ прикордонників, який відкрив вогонь. В результаті сутички загинуло двоє шекеринців.

Наступного дня кілька сотень селян Великої Радогощі, Шерекринців та Козина здійснили похід до кордону. Піднявши чорний прапор, натовп підійшов комендатури прикордонного загону. Тут селяни були зустрінуті її комендантом і готовими відкрити вогонь прикордонниками. Селяни під загрозою відкриття «безпощадного вогню» змушені були відступити.

«Вилучення зачинщиків і організаторів»

Масштаб протестів викликав паніку серед місцевого керівництва, яке терміново звертається про допомогу до республіканською влади. Вже 24 лютого начальник Шепетівського окрвідділу ГПУ Приходько отримує із Харкова жорсткий наказ: «кинути в район членів партії і комсомольців у максимальній кількості…, оточити охоплені хвилюваннями села маневровими групами Славутського та Ямпільського прикордонних загонів». Одночасно наказом забезпечити максимальні заходи з охорони складів зерна та колективізованого майна, не допускаючи «розкрадання в ніякому випадку». Також вимагалося у жодному випадку не повертати посівматеріал та інвентар.

ЦК КП(б)У терміново відправляє для організації придушення протестів 85 відповідальних партійних функціонерів із Києва та Харкова , а також 75 перевірених курсантів Київської школи міліції. У Шепетівку терміново виїжджає і головний чекіст України, голова ГПУ УСРР Всеволод Балицький. Сконцентрувавши «значні партійні та оперативні сили», ГПУ у ніч на 27 лютого розпочинає у Плужанському районі операцію із «вилучення зачинщиків і організаторів». У перші ночі було арештовано 64, а до 4 березня – 149 мешканців району.

У Плужному чекісти перш за все кинулися арештовувати отця Оверка Войтка, але … не застали удома. Священик та його дружина більше місяця переховувалися у прихожан. Їх було арештовано лише 5 квітня 1930 року.

На початку березня у більшості сіл району радянська влада була відновлена. Найдовше чинили опір села Велика Радогощ, Кур’янівка, Юськівці. «Насіння та інвентар розібрали. Сільрада приступила до работи», – звітували партійці на початку березня 1930 року про ситуацію у селах Плужанського району.

Селянський спротив зупинив каток колективізації, але це далось дорогою ціною. Найжорстокіше влада покарала священика, який наважився на відвертий спротив владному грабунку. 20 травня 1930 року Оверка Войтка було засуджено до розстрілу і невдовзі скарано. Інших десятьох учасників повстання у Плужному було засуджено до різних термінів ув'язнення. Лише 25 вересня 1989 року прокуратурою Хмельницької області Оверко Войтко та інші учасники Плужанського повстання були реабілітовані.

 21.02.2020 р.

За матеріалами «Національний портал» http://ukrnationalism.com/ 

 

Маємо завжди пам’ятати про відповідальність перед Героями Небесної Сотні

 

20 лютого, в День Героїв Небесної Сотні, який щороку відзначається в Україні на вшанування пам’яті подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні відповідно до Указу Президента України від 11 лютого 2015 року на Ізяславщині проведено ряд тематичних меморіальних заходів.

Цього скорботного дня керівництво району та міста спільно з представниками громадськості зібралися у свято-Миколаївському храмі міста Ізяслав Православної Церкви України, аби молитовно вшанувати щирим спомином усіх загиблих у період Революції Гідності, в ході війни із російським агресором на сході України, борців за свободу, незалежність та територіальну цілісність України в різні історичні періоди.

Панахиду відслужив настоятель храму, благочинний храмів Ізяславського округу Хмельницької єпархії Православної Церкви України митрофорний протоієрей о.Володимир Ковальчук у співслужінні духовенства благочиння.

По завершенні богослужіння до присутніх на меморіальному заході звернулися о.Володимир Ковальчук  та голова районної ради Сергій Шлегель. Вони зокрема зауважили, що дні з 18 по 21 лютого назавжди увійшли в історію України, коли 5 років тому за злочинним наказом тодішньої влади було відкрито вогонь по Героям Небесної Сотні.

«За що віддали життя наші герої? Революція Гідності почалася в листопаді 2013 року через дуже просту причину – Україна більше не хотіла жити під радянським або російським ярмом. Український народ прагнув повернутися до європейської родини народів. І це об’єднало нас. Чому ми перемагали всі ці 6 років? Бо нація була єдиною», – наголосили виступаючі.

Сергій Шлегель зауважив, що серед Героїв Небесної Сотні є представники всієї України. «Чого прагнули герої, які віддали найцінніше – своє життя? Вони дуже любили Україну, вони дуже любили українців. І тому так важливо нам завжди пам’ятати про це, молитися, бо це є тим запобіжником, щоб ми завжди цінували ту велику відповідальність, яку вони своєю смертю поклали на нас, живих. Щоб ми не марнували час. Щоб ми ніколи не дозволили зруйнувати нашу єдність. Щоб ми знали, куди ми йдемо і перемагали на цьому шляху», – наголосив голова районної ради.

 «Хочу, щоб ми сьогодні пом’янули Героїв Небесної Сотні і віддали шану і повагу тим, хто віддав своє життя за свободу, волю і незалежність України. Бо українці – така нація, такий народ, що вони ніколи не можуть жити не вільними», – зазначив С.Шлегель.  

Отець Володимир Ковальчук закликав молитися за Україну до Матері Божої, яка своїм омофором завжди охороняла український народ. «Світ повинен знати те, що покоління українців пам’ятають, що Герої не вмирають… Вони продовжують жити в пам’яті нації та бути прикладом для майбутніх героїв, які творять історію», – зауважив він. Він закликав усіх пам’ятати про цей героїзм.

«Ці загиблі герої звертаються до нас усіх – ніхто більше не може нас мучити голодом або іншим терором. Незважаючи на усі спроби стерти українців з лиця світу, українська самоідентичність зберігалася у серцях і розумі українського народу. Вона завжди була поштовхом для відродження нації. Герої не вмирають», – сказав отець Володимир.  

20.02.2020 р.

Сектор організаційної та інформаційної діяльності, цифрового розвитку

та захисту персональних даних апарату райдержадміністрації

 

Відбулись тематичні заходи до Дня Героїв Небесної Сотні на Ізяславщині

 

Історія України мала багато трагічних періодів - коли свобода і навіть сам факт існування українського народу опинявся під загрозою. Але завжди в такі періоди найкращі сини і дочки України ставали на захист своєї землі, своєї держави, своїх співвітчизників.

І у 2013-2014 роках знову прийшов цей час - час вибору між свободою та рабством, світлим майбутнім та темним минулим, справедливістю та тиранією. На Майдані пліч-о-пліч стали українці і євреї, росіяни та вірмени, грузини і білоруси. Їх об'єднала українська земля та бажання жити у вільній країні. Їх вчинок змінив хід сучасної історії України. Завдяки їх самовідданості, патріотизму та вірі в ідеали свободи та демократії наша країна отримала унікальний шанс повністю змінитися, впевнено ступити на європейський шлях розвитку.

Тепер щороку 20 лютого ми із болем та відчаєм згадуємо ті страшні сторінки історії, коли сотня українців стала жертвами протистояння під час подій на Євромайдані. Події лютого 2014 року навічно закарбуються в пам’яті українського народу та нагадуватимуть нашим нащадкам про відвагу та силу духу самовідданих патріотів, душі яких навіки лишили слід на нині відбудованому Майдані, патріотів, які ціною свого життя, захищали ідеали демократії та відстоювали права і свободи людини.

У рамках тематичних районних заходів у ці дні кожна сільська громада Ізяславщини приєдналася до вшанування світлої пам’яті героїв, які озброївшись вірою в світле майбутнє, вибороли для нас можливість змінити долю народу на краще, провівши поминальні, культурно-мистецькі та інформаційно-просвітницькі заходи.

Традиційно у цей пам´ятний день у храмах різних конфесій району було проведено поминальні богослужіння.

А кожна територіальна громада Ізяславського району в знак скорботи хвилиною мовчання вшанувала пам’ять Героїв Небесної Сотні, а також тих, хто поліг у запеклій боротьбі за незалежність України.

У рамках вшанування вічної світлої пам’яті жертв страшних подій лютого 2014 року в Україні, патріотичного виховання молоді, глибокого усвідомлення причин та наслідків трагічних сторінок історії у закладах культури району організовувались вечори-реквієми, тощо для молодого покоління. Здійснити мандрівку «чорними» сторінками минулого нашої країни допомогли також оформлені тематичні книжкові виставки. Ці проведені заходи дали змогу кожному підлітку усвідомити на скільки страшними  були події того часу, скільки лиха приніс українцям.

Україна не раз піднімалася з колін, доводила ворогам свою нездоланність, йшла під кулі, щоб захистити свою державність, своїх дітей. Ми сьогодні знову долаємо ворога, захищаючи свою незалежність на сході України. І віримо, що перемога буде за нами, бо ми боронимо свою землю, захищаємо майбутнє своїх дітей.

20.02.2020 р.

Сектор організаційної та інформаційної діяльності, цифрового розвитку

та захисту персональних даних апарату райдержадміністрації

 

День пам’яті Героїв Майдану та Небесної Сотні

 

Немає жителя в Україні, який би не знав про трагедію, що сталася  6 років тому на Майдані Незалежності. Під час Революції Гідності в самому серці України стався масовий розстріл людей.

«Небесною Cотнею» називають загиблих учасників Революції Гідності — масових акцій протесту протягом зими 2013-2014 років.

Загиблих назвали Небесною Сотнею. Вважають, що їхні душі потрапили до раю і з неба Сотня продовжує охороняти Україну.

Сьогодні, 20 лютого, ми відзначаємо День пам’яті Героїв Майдану та Небесної Сотні. Чому сьогодні? Бо саме в цей день вбито найбільше людей. За місяці боротьби їх було сотні. Сотні історій, сотні людських життів, сотні Героїв!

То чи може бути забутою кров героїв, пролита на вулицях Києва? Чи можемо ми, живі, забути невинно убієнних? Можлива лише одна відповідь – Ні!

Сьогодні ми їх згадуємо поіменно, бо не маємо права забувати!

З нагоди вшанування пам’яті  Героїв Майдану та Небесної Сотні в Ізяславському НВК «ЗОШ І-ІІІ ст.№ 5 ім.О.Онищука, гімназія» проведено акцію «Ангели пам’яті».

20.02.2020 р.

За матеріалами відділу освіти райдержадміністрації

 

 

Юрій Ряст – яскрава постать в українській літературі

 

Юрій Ряст (справжнє прізвище Каверін) – скромна, але яскрава постать в українській літературі, майстерно володів мовою, був чудовим ліриком, публіцистом, журналістом, перекладачем і редактором. Прожив не просте життя.

Народився Юрій Валентинович 18 лютого 1945 року в селі Іванопілля, що на Донеччині. Мати – фронтова медсестра, виховувала сина самотужки, разом пережили голод 1947 року. Пізніше переїхали в село Плужне Ізяславського району Хмельницької області. Плужненську середню школу він закінчив у 1963 році. Після служби в армії довелось спробувати усякої праці на рідній землі і на чужій, потім був філологічний факультет Донецького державного університету, робота в Музеї народної архітектури і побуту України, журналістська праця.

На знак синівської любові у 1997 році вийшла збірка Юрія Ряста «Мати й сонях».

2001 року митець відвідав землю свого дитинства, де він зростав, навчався – село Плужне Ізяславського району, у далеких світах завше згадував рідну Хмельниччину.

2002 року народилась його друга збірка «Многая літа», 2003 року - чудова збірка для найменших читачів «Яворовий дощик», 2009 року - збірка поезій «Курай». Одна з останніх книг автора «Нумо, спочатку, зозуле» була надрукована вже після смерті поета у 2014 році.

Юрій Ряст - член Національної Спілки письменників України з 2004 року, член Всеукраїнського літературного об’єднання «Радосинь».

Поетична творчість Юрія Валентиновича була відзначена літературною премією НСПУ «Благовіст».

До 75-річчя від дня народження поета працівники культури Хеленюк І.Л. та Хангулова О. М. разом з учасниками заходу вирушили у поетичну подорож під назвою «Юрій Ряст – яскрава постать в українській літературі». Переглянули презентацію про життя і творчість поета, поринули у світ прекрасної, чарівної поезії відчули красу і силу слова нашого земляка. З великим задоволенням шанувальники декламували поезії митця.

18.02.2020 р.

За матеріалами Плужненської об’єднаної територіальної громади

День пам’яті спаленого села відбувся  в Михлі

 

У понеділок, 17 лютого, у селі Михля відбулися меморіальні  заходи з нагоди 76-ої річниці того сумного дня, коли село було спалене нацистськими загарбниками.

Біля пам’ятника загиблим у роки Другої світової війни односельчанам поминальну літію за жертвами нацизму відслужив настоятель місцевого храму Різдва Пресвятої Богородиці о.Михаїл. Присутні на заході, а це жителі села і учні Михлянської школи, поклали до підніжжя монументу квіти.

Далі заходи продовжились у приміщенні Михлянської  ЗОШ І-ІІІ ст. До присутніх на ньому звернулася заступник голови районної ветеранської організації Марія Сухораба. Після цього учасники заходу, учні школи, розповіли про страшні події тієї далекої війни, озвучили спогади про ті події односельчани, які були їх свідками.

В обох цих заходах взяли участь голова районної ради Організації ветеранів України Лідія Загоруй та секретар Лютарської сільської ради Наталія Риженкова. Вони також після закінчення заходів поклали квіти до братської могили загиблих у роки війни односельчан та до могили Богдана Шацького, який нещодавно загинув в зоні проведення ООС.

17.02.2020 р.

За матеріалами Лютарської сільської ради

Шановні учасники бойових дій на території інших держав,  ветерани війни в Афганістані, члени сімей воїнів!

 

15 лютого - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав та річниця виведення військ з Афганістану. Нині, у 31-у річницю тієї незабутньої події, ми віддаємо данину поваги мужності та героїзму воїнів-афганців і їхніх побратимів, які виконували свою непросту місію в більш як двадцяти країнах світу.

У глибокій шанобі схиляємо голову перед пам’яттю тих, хто загинув.

Із вдячністю звертаюсь до тих,  хто живе поряд з нами.

Із кожним роком все далі історія відділяє нас від вогняних років афганської війни. Але священною є пам’ять про Ваш героїзм, мужність при виконанні інтернаціонального обов’язку, готовність платити найдорожчу ціну - своє життя. Ви є взірцем для нинішніх воїнів-захисників України в зоні АТО. Ви як ніхто знаєте справжню ціну війни і миру, і як ніхто усвідомлюєте свою відповідальність за долю прийдешніх поколінь. Ви є взірцем служіння народу та державі у наші дні.

Вітаємо з цією пам’ятною датою вас, що повернулися на рідну землю, вкриті бойовою славою, вітаємо ваших рідних і близьких, які, незважаючи ні на що, у свій час вірили, що ви, їхні сини, брати, кохані, знову переступите поріг батьківської оселі.

Низький уклін вам, миротворці. Хай затишок, добро і шана оточують вас скрізь!

Наснаги вам, щастя, радості, успіхів у праці на благо родини, Ізяславщини та рідної України!

Честь і слава Вам!

 

З повагою, 

перший заступник голови районної державної адміністрації Павло Ковальчук

Громада Ізяславщини відзначила День вшанування  учасників бойових дій на території інших держав

Щорічно 15 лютого в Україні відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Ця пам’ятна дата також приурочена до   роковин виведення радянських військ з Афганістану у 1989 році. Офіційно дата була встановлена в Україні 11 лютого 2004 року Указом Президента України на заміну радянському Дню пам’яті воїнів-інтернаціоналістів.

Афганська війна (1979-1989) була останньою з великих імперських авантюр Радянського Союзу та стала однією з вагомих причин його краху.  15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю — війна була програна.

За десять років неоголошеної війни на поле бою було відправлено більше 160 тисяч українців — кожен 4-й з 600-тисячної армії.

Згідно зі статистикою, в Афганістані загинули близько 15 тисяч вояків, із них майже 4 тисячі українців. 72 українських воїни зникли безвісти. Майже 3 тисячі матерів втратили своїх синів, півтисячі жінок стали вдовами, 711 дітей – сиротами. Більше 8-ми тисяч українців отримали поранення, 6 тисяч залишилися інвалідами. Це страшна ціна, яку заплатила Україна за імперські амбіції Кремля.

На сьогодні в Україні – близько 150 тисяч ветеранів Афганістану. Мало хто з них сподівався, що на мирній Батьківщині, на власній землі їм ще доведеться воювати із завойовником і окупантом – Російською Федерацією.

Крім афганців, цього дня вшановують і інших військових, які брали участь у різних війнах в часи СРСР та незалежної України. У період незалежності в миротворчих операціях за межами країни загинуло 49 військових.

З самого початку війни на сході України тисячі афганців та ветеранів інших війн добровільно виступили на захист рідної землі від російських загарбників, багато з них, на жаль, загинуло.

У цей скорботний день Україна схиляє голову перед своїми синами, що воювали та загинули в 16-ти країнах світу.

15 лютого в приміщенні Ізяславського районного будинку творчості дітей та юнацтва «Веселка» відбувся меморіальний захід, присвячений Дню вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 31-й річниці виведення радянських військ з Афганістану. До учасників заходу звернулись голова районної ради Сергій Шлегель та голова районної громадської організації воїнів-інтернаціоналістів Василь Тележинський. За активну громадянську позицію відзнаками районної державної адміністрації, районної ради, обласної громадської організації Спілки ветеранів Афганістану була нагороджена група учасників бойових дій в Афганістані.

Аматорами сцени Ізяславського району було підготовлено тематичну музичну програму.

Далі учасники заходу поклали квіти до меморіалу Олегу Онищуку та уродженцям Ізяславського району, які загинули в Афганістані.

15.02.2020 р.

Сектор організаційної та інформаційної діяльності, цифрового розвитку

та захисту персональних даних апарату райдержадміністрації

 

Працівники закладів культури Ізяславщини підвели підсумки роботи

 

У приміщенні Ізяславського районного будинку культури 13 лютого відбулась нарада працівників закладів культури Ізяславщини, на якій було підведені підсумки роботи за 2019 рік та окреслено основні завдання на 2020 рік.

У ході свого виступу завідувач сектору культури, молоді та спорту районної державної адміністрації Марія Кучерук зазначила, що аналіз соціокультурної ситуації в районі свідчить, що не зважаючи на складні економічні умови, вдалося зберегти базову мережу закладів  культури і мистецтва, кадровий  потенціал галузі, забезпечити підтримку професійного і аматорського мистецтва, художньої творчості, збереженню культурної спадщини. У закладах культури району розпочато впровадження нових інформаційних технологій, креативних ідей.

У районі станом на 01 січня 2020 року до базової мережі закладів культури району входить 88 закладів: 48 клубних закладів, 37 бібліотечних закладів, 2 початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів, 1 районний історико-краєзнавчий музей. На даний час не функціонує Мислятинський сільський будинок культури, Сохужинецький сільський клуб та Топорівська, Добринська сільські бібліотеки.  

Загальна чисельність  працівників галузі - 177 чол., з них творчих працівників - 156 чол., віком до 28 років – 10 чол.,  пенсійного віку – 28 чол.  

За 2019 рік закладами культури надано 452 937 тис.грн., з них: ДШМ – 352 186  грн.,  Плужненська ДМШ – 83 586; РБК – 67 875 грн., ЦРБ – 6036 грн., музей – 2,1 тис., сільські клубні заклади – 44 280 грн.

У районі працюють 200 гуртків та любительських об’єднань, діють 209 майстрів образотворчого декоративно-прикладного мистецтва.

У районі працюють  5 колективів, які носять почесне звання «Народний аматорський», та  5 колективів, що носять звання «Зразковий». Великою популярністю серед населення користуються колективи «Барвограй», «Плеяда», «Оксамит», «Гарний настрій» Ізяславської дитячої школи мистецтв, «Барвінець», «Аквамарин» Плужненської дитячої музичної школи, «народний аматорський» фольклорний ансамбль с.Ріпки Ріпківського сільського будинку культури та хор ім.Г.Кірпи Клубівського сільського будинку культури.

Клубними закладами району було проведено 3828 культурно-дозвіллєвих заходів до державних, народних та професійних свят.  

Початкову мистецьку освіту здобувають в  Ізяславській дитячій  школі мистецтв 427 учнів, в т.ч. 28 учнів на засадах самоокупності. Плата за навчання по всіх відділах складає 100 грн., у класі самоокупності – 230 грн. Звільнено від оплати за навчання 62 учні. У школі мистецтв діють 9 творчих учнівських колективів, з них 3 носять звання «зразкових».

За  2019 рік учні та викладачі школи брали участь у 30 обласних конкурсах, 21 Всеукраїнському та 9 Міжнародних конкурсах. Учні та викладачі Ізяславської дитячої школи мистецтв брали та продовжують брати активну участь у всіх масових заходах та концертах міста, району, області.

До бібліотечних закладів району надійшло 3294 документи  на загальну суму 184,1 тис. грн. За бюджетні кошти Ізяславською центральною районною бібліотекою придбано 70 примірники книг на суму 10,0 тис. грн. За державною програмою «Українська книга» бібліотечні фонди району поповнилися на 1090 примірників книг  на  суму 133 445,47 тис.грн.              

Особлива увага приділялася у 2019 році збереженню і відтворенню культурної спадщини, розвитку музейної справи. У районі діють 11 недержавних музеїв та 1 – державний -  районний історико-краєзнавчий музей.

В Ізяславському районному історико-краєзнавчому музеї дослідження краєзнавчих матеріалів та дослідницька робота в архівах України дозволили видати 7 книг науково-краєзнавчого змісту.

Питання утримання та збереження в належному стані матеріально-технічної бази закладів культури постійно знаходиться на контролі органів виконавчої влади та місцевого самоврядування району. Вживаються заходи щодо стабілізації та збереження матеріально-технічного стану закладів культури, ведеться активне залучення позабюджетних коштів.      

Негативними факторами в роботі сільських  закладів культури району залишаються: відсутність опалення (наявне тільки газове опалення в Клубівському СБК та електричне в Плужненському і Сахнівському СБК), стан будівель, недостатньо якісне кадрове забезпечення, відсутність належної звукової апаратури, низька оплата праці.

13.02.2020 р.

За матеріалами сектору культури, молоді та спорту райдержадміністрації

 

СОШНЕ: 76-і роковини трагедії спаленого села

 

3 лютого у селі Сошне Ізяславського району згадують трагічну сторінку своєї  історії.  Саме того дня, 76 років тому в далекому 1944 року село було спалене нацистськими загарбниками. Того дня вогнем було знищено 222 домогосподарства та вбито 4 жителів села, вціліли церква та одна хата. Велика кількість жителів села врятувалась втечею до лісу.  

2 лютого, напередодні Дня пам’яті  спаленого села, чимало жителів  села прийшло до місцевого храму на честь святої Параскеви П’ятниці Православної Церкви України, де після служби Божої настоятель храму протоієрей   о.Тарас Швець  відслужив панахиду  за душі вбитих та померлих жертв Другої світової війни з числа жителів села Сошне, після чого всі присутні на богослужінні хресною ходою пройшли до пам’ятного знаку загиблим односельчанам.

Біля пам’ятного знаку, де вибиті прізвища знищених загарбниками односельчан, вже зібрались жителі села різного віку та видів занять, чоловіки та жінки, діти, дорослі та молодь. На меморіальному заході також були присутні Сошненський сільський голова Микола Якобчук, голова Ізяславської районної ради Організації ветеранів України Лідія Загоруй.

На початку заходу отець Тарас відслужив поминальну літію за земляками - жертвами нацизму.

Під час мітингу-реквієму, присвяченого пам’яті спаленого 76 років тому нацистами села Сошне, виступили із літературною композицією молодь села.  За допомогою засобів художнього слова вони розповіли про трагедію рідного села Сошне та його жителів. Також було згадано під час меморіального заходу і про сучасних захисників свободи, незалежності та територіальної цілісності України. Пам'ять усіх, хто загинув від рук загарбників, присутні вшанували хвилиною мовчання.

 Під час свого виступу Сошненський сільський голова Микола Якобчук та голова ветеранської організації Лідія Загоруй, згадуючи по ті далекі часи, зауважили: «Це була  відплатна акція за дії збройного українського підпілля проти нацистів… Для окупантів завжди пріоритетом було знищення національно-визвольного спротиву українців за свою державність».     

Ніколи не зітреться з пам’яті  нашого народу, не піде  в небуття його великий подвиг і велика  трагедія у період Другої світової війни. Ми завжди пам’ятатимемо великий внесок України у загальну справу боротьби із нацизмом.

03.02.2020 р.

За матеріалами Сошненської сільської ради

 

102 роки бою під Крутами

 

 

29 січня 2020 року в Україні відбувається вшанування пам’яті Героїв Крут. 

Бій під Крутами став символом героїзму молодого покоління в боротьбі за незалежність України. 

Історична довідка

Перша незалежність

У 1917 році постала Українська Центральна Рада та створена нею Українська Народна Республіка.

Прихід до влади у Росії більшовиків у жовтні 1917 році становив загрозу для України. Вони прагнули встановити контроль над Україною. У грудні більшовицький уряд Росії (Рада народних комісарів) направив ультиматум Українській Центральній Раді. В ньому йшлося про виконання таких умов: дозволити переміщення більшовицьких військ із фронту на Дон і відмовитися від утворення Українського фронту. Українці відхилили вимоги і звинуватили росіян у розпалюванні ворожнечі. Раднарком, своєю чергою, оголосив Центральну Раду “в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні”.

7 січня 1918 року більшовики оголосили загальний наступ на Україну. У середині січня 1918-го вони встановили контроль майже на всьому Лівобережжі та просувалися на Київ. За таких умов 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ІV Універсалом проголосила незалежність Української Народної Республіки.

Напередодні бою

Після захоплення Полтави, вздовж залізниці на захід наступала більшовицька так звана 1-а Революційна армія, а з Гомеля на Бахмач – 2-а. Саме там, де сходилися дві залізничні колії, вони планували об’єднатися.

Тривалий час найбоєздатнішою українською частиною на Чернігівщині був бойовий відділ 1-ї Української військової юнацької школи сотника Аверкія Гончаренка. Спільно з іншими військовими підрозділами та добровольцями 25–27 січня вони героїчно обороняли вузлову залізничну станцію Бахмач. Однак під загрозою оточення оборонці змушені були відступити до станції Крути, де почали укріплюватися.

28 січня у Бахмачі обидві радянські армії з’єдналися. Командував ними Михайло Муравйов. Більшовики почали рухатися в бік Києва. На підступах до столиці Муравйов закликав: “Наше бойове завдання – взяти Київ... Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо”.

Проте вже наступного дня на станції Крути їхній наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення – учні Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького та Помічного студентського куреня Січових стрільців (18–20-річні юнаки з Університету святого Володимира, Українського народного університету, Київської гімназії Кирила та Мефодія). Здебільшого вони були неготовими до військових дій і мали погане озброєння. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналися близько 80 добровольців із підрозділів Вільного козацтва з Ніжина.

29 січня 1918 року на залiзничнiй платформi в Крутах перебувало до 520 українських воякiв, юнакiв і студентiв, озброєних 16 кулеметами та однією гарматою. Росіяни вдесятеро переважали, мали бронепотяг та артилерію.

Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко. Завдяки вигідній позиції і героїзму, українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 хлопців, заблукавши у темряві, повернулися до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Хлопців катували, а потім стратили. Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

Українців під Крутами загинуло, за різними оцінками, 70–100 осіб. На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського унiверситету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.

Втрати бiльшовицьких вiйськ сягали 300 воякiв.

Брестський мирний договір

Затримавши ворога на чотири дні, українські війська дали змогу укласти  мир між урядом Української Народної Республіки і державами Четверного союзу. Перемовини закінчилися 9 лютого 1918 року підписанням Брестського мирного договору. Він визначав:

  • визнання Четверним союзом самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин;

  • спільні кордони УНР та Австро-Угорщини на довоєнних межах (Холмщина та Підляшшя відходили Україні); Східна Галичина та Буковина виділені в окремий коронний край;

  • кордон із Польщею, що мав бути визначений комісією “на основі етнографічних відносин і бажань людности”;

  • відмову сторін від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною;

  • обмін військовополоненими та встановлення дипломатичних відносин;       

  • постачання УНР іншій стороні до 31 липня 1918 року 60 мільйонів пудів хліба, 2750 тисяч пудів м’яса, іншої сільгосппродукції та промислової сировини;

  • додаткову умову – грошова позика в 1 мільярд карбованців і збройна допомога Українській Народній Республіці у боротьбі з більшовиками.

Тим часом 4 лютого 1918 року більшовицькі війська Михайла Муравйова підійшли до Києва. Під гуркіт гармат Центральна Рада приймала важливі закони – про ліквідацію права власності на землю та демобілізацію.

Через два дні почався масований артилерійський обстріл, ще через 3 дні муравйовці ввірвалися у місто. 11 лютого 1918 року більшовики проголоcили в Києві Українську Робітничо-Селянську Республіку та її Народний секретаріат.

У квітні 1918 року завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ (відповідно до Брестського договору) українці звільнили від більшовиків майже всю Україну. Отже, бій під Крутами став боєм за майбутнє України.

Завдяки звитязі та сміливості українських вояків ворожий наступ більшовиків на Київ було зупинено на кілька днів, коли тривали переговори між Українською Народною Республікою і країнами Четверного союзу. Важливо було, аби на той момент українська столиця перебувала під контролем Центральної Ради. 9 лютого 1918 року Брестський мирний договір було підписано. Він означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.

Важливі акценти:

– бій під Крутами став успішною оборонною операцією з переважаючими силами ворога, наступ якого зупинив на декілька днів. Це дало змогу представникам Української Народної Республіки підписати Брестський мирний договір із країнами Четверного союзу;

– Брестський мир означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин;

–  незалежність Української Народної Республіки довелося захищати від російської військової агресії, ворогові протистояли молоді добровольці;

– згодом українські війська за підтримки німецьких та австро-угорських (відповідно до Брестського договору) звільнили від більшовиків практично всю Україну;

– події Української революції засвідчили: державність без армії неможлива;

– сміливість та жертовність учасників бою зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України. З ними порівнюють захисників Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні. Тому Героїв Крут називають першими кіборгами.

29.01.2020 р.

За матеріалами сайту Українського інституту національної пам’яті https://uinp.gov.ua/

 

Сьогодні в Україні і світі відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

 

Він проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року, співавторами якої виступили 100 держав, в пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни.

Україна на державному рівні приєдналася до відзначення цієї міжнародної дати у 2012 році (постанова ВРУ від 5 липня 2011 р.), хоч і була однією з шести країн-ініціаторів прийняття оонівського документа.

Дата 27 січня обрана не випадково: саме цього дня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау неподалік польського Освенціма.

Голокост з давньогрецької перекладається як «всеспалення» й означає систематичне переслідування і знищення (геноцид) євреїв нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933-1945 років. У ширшому розумінні, голокост – систематичне гоніння і знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих.

Офіційно визнано, що до 6 мільйонів євреїв було вбито протягом Голокосту, з них від 2,2 до 2,5 мільйони на території колишнього Радянського Союзу, значною мірою в Україні. Як відомо, одразу після окупації України нацисти розгорнули широку мережу гетто (найбільшим було Львівське), а згодом почали масово розстрілювати єврейське населення. Одними з найбільших і найвідоміших були розстріли у Бабиному яру в Києві, але знищення євреїв України було систематичними і повсюдними.

Світова спільнота цього дня не тільки згадує жертв людиноненависницької політики, але й засвідчує прагнення до боротьби з антисемітизмом, расизмом та всіма іншими формами нетерпимості, які можуть призвести до цілеспрямованого насилля стосовно окремої групи людей.

27 січня заступник голови райдержадміністрації Володимир Левченко, Ізяславський міський голова Валентина Корнійчук  вшанували пам'ять жертв Голокосту Ізяславщини, поклавши квіти до місць поховань жертв нацизму.

Цього ж дня у Кунівській ЗОШ І-ІІІ ст. було проведено меморіальний захід для учнів закладу та музейний урок пам’яті. Також в селі Кунів було покладено квіти до могили жертв нацизму.

В Ізяславському районному історико-краєзнавчому музеї представлено тимчасову виставку, присвячену жертвам Голокосту (предмети, які належали нашим землякам, знайдено на місці масового розстрілу та поховання євреїв у 1941 році в урочищі Побої, книги з історії Голокосту на Хмельниччині, публікації відомого журналіста Арона Баренбойма про знищення євреїв на Ізяславщині, релігійні єврейські книги кін.ХІХ-поч.ХХ ст.).

#WeRemember

27.01.2020 р.

Сектор інформаційної діяльності та комунікацій

з громадськістю апарату райдержадміністрації

Жителі Кунівської громади вшанували пам'ять жертв Голокосту

 

27 січня в Кунівській ЗОШ І-ІІІ ступенів учнями 9-11 класів було проведено лінійку пам’яті жертв Голокосту та музейний урок. Старшокласники розповіли про трагедію Голокосту на Кунівщині.  

Однією із найтрагічніших подій села є розстріл в липні 1941 року мирного населення єврейської національності. Розстрілювали всіх: старих і молодих, чоловіків і жінок, і навіть дітей.

Всього було розстріляно 487 громадян. За словами очевидців, які дожили до нинішніх часів, «євреїв вигнали на вулицю, оголосили про необхідність взяти з собою різні знаряддя праці. Потім їх вишикували колонами, вивели за село, і наказали копати яму. Коли люди виконали наказ, їх почали розстрілювати з кулеметів».

Яма стала братською могилою для 487 громадян єврейської національності, після розстрілу яму засипали землею, а тих, хто уцілів (вони засипали яму), вивезли до села Стороничі і знищили там у гетто (єврейському концтаборі).

Три дні земля двигтіла, було видно,

Що у могилі є живих багато.

І до могили бігли люди

Щоб односельців рятувати.

Але німецькі кати біля могили виставили охорону і сім діб нікого до неї не допускали.

За своїми масштабами для Кунева, невеличкого українського містечка, ця трагедія ототожнюється з нелюдськими розстрілами у Бабиному Яру, що в Києві.

Протягом багатьох років на місці розстріляних односельців ніякого обеліску не було. І лише 1970 р. спільними зусиллями Кунівської громади було зведено пам'ятник жертвам фашистського геноциду.

Ця трагедія, що сталася у нашому селі, ніколи не зітреться у пам'яті людській. Щорічно до монументу, щоб вшанувати пам'ять загиблих односельчан, покладаються квіти, учні школи доглядають за могилою, бо несуть естафету пам'яті жертв Голокосту, проводять дослідження.

12 вересня 2019 р. підписано меморандум між благодійним фондом Цаля Каплуна(США) та місцевими органами влади Ізяславщини про взаєморозуміння та співпрацю в дослідженні питання Голокосту в Ізяславському районі та створення інтерактивної карти, в якій буде висвітлюватись інформація про місця та кількість похованих, фото, спогади та інше.

27.01.2020 р.

Сектор інформаційної діяльності та комунікацій

з громадськістю апарату райдержадміністрації

Керівництво Хмельницької та Тернопільської областей взяли участь   у спільних заходах до Дня Соборності України

 

Вже стало доброю традицією відзначення Дня Соборності України урочистими заходами, які проходять на межі двох областей: Хмельницької та Тернопільської. Цьогоріч символічна зустріч відбулася на мосту між с.Гусятин Чемеровецького району Хмельницької області та смт.Гусятин Тернопільської області.

Розпочалася зустріч делегацій вже традиційним обміном хлібом-сіллю та символічним поєднанням двох половин державного стяга. Утворений стяг пронесли на центральну площу смт.Гусятин, де й продовжилося святкування. Після підняття Державного Прапора відбувся молебень за Україну та покладання квітів до монументу Незалежності. Далі очільники областей привітали присутніх з Днем Соборності України.

Висловлюючи слова вітання, голова Хмельницької облдержадміністрації  Дмитро Габінет наголосив, що для нас, українців, день 22 січня назавжди став святом єдності українського народу, найвагомішим і знаковим  в історії творення української держави. І традиційна зустріч громад Хмельницької та Тернопільської областей є цьому підтвердженням.

“Дорогі земляки, шановна громадо Хмельниччини та Тернопільщини, я щиро вітаю вас із Днем Соборності. 22 січня – це знаменна дата в історії українського народу, адже саме в цей день 1648 року розпочалася національно-визвольна війна під проводом Б.Хмельницького. Цього дня 1918 року вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена IV Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві відбулася не менш вагома подія – об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу. – сказав Дмитро Габінет. – На жаль, молодій українській державі не вдалося вистояти під навалою більшовиків, під внутрішніми чварами та непорозуміннями. Ми пам’ятаємо репресії, ми пам’ятаємо голодомори, ми пам’ятаємо, як кращих синів і дочок відправляли до Сибіру, але ворогу не вдалося зламати наш дух, нашу волю до державності. Як Фенікс із попелу, у 1991 році відродилася незалежна українська держава”.

І сьогодні, додав голова адміністрації, боротьба за незалежність і соборність нашої держави триває. Ми мусили боротися за свою незалежність на Майдані у 2014 році, і саме 22 січня  у Києві загинули перші герої, названі незабаром Небесною Сотнею. Вони назавжди залишаться в нашій пам’яті.

Дмитро Анатолійович наголосив, що український народ завжди пам’ятатиме про тисячі солдат, які загинули, боронячи нашу землю на Сході держави. Саме 22 січня ми схиляємо голови, щоб пригадати усіх тих, хто боровся за незалежну і соборну українську державу. А головне, ми маємо сьогодні схилити голови перед тими, хто сьогодні боронить її зі зброєю в руках на передовій, воюючи з нашим зовнішнім ворогом.

“Сьогодні, коли ми, громади Хмельниччини та Тернопільщини, поєднали дві частини українського прапора як символ єдності і соборності, ми маємо згуртувати усі наші зусилля для того, щоб наша країна була квітучою. Бажаю усім нам натхнення, незламності духу, єдності на благо рідного краю та нашої Батьківщини”, – наголосив очільник Хмельниччини.

Також під час урочистої зустрічі керівники області, районів, об’єднаних територіальних громад та міст обласного значення колективно зробили вітальні записи у «Art-книзі» для нащадків та молодого покоління на згадку про цей день.

Святкового настрою всім присутнім додали театралізовані постановки та патріотичні пісні від творчих колективів, що лунали з головної сцени.

23.01.2020 р.

За матеріалами Хмельницької  обласної державної адміністрації

Ізяславщина та Острожчина  спільно відзначили  День Соборності України  

 

22 січня у рамках циклу заходів з відзначення  Дня Соборності України за декількарічною традицією вшосте відбулося спільне відзначення Дня Соборності України представниками громад Ізяславщини та Острожчини. Цього року святкові заходи відбулись на території Острозького району, зокрема в місті Острог. 

Делегація Ізяславського району на чолі із заступником голови районної державної адміністрації Володимиром Левченком, головою районної ради Сергієм Шлегелем, Ізяславським міським головою Валентиною Корнійчук, спільно із делегацією Острозького району, на чолі із головою Острозької районної державної адміністрації Олександром Харчуком, головою Острозької районної ради Валентиною Стрілецькою, Острозьким міським головою Олександром Шикером, в місті Острог поклали квіти до могили офіцерів УНР, які загинули в боях за Острог, до пам’ятника Тарасу Шевченку, до меморіальної дошки В’ячеславу Чорноволу, до пам’ятного знаку загиблим в АТО/ООС.

Під час перебування в Острозі офіційні делегації Ізяславщини та Острожчини відвідали Державний історико-культурний заповідник міста Острог, де ознайомились із його експозицією. Також представники заповідника  представили спеціальну  тематичну виставку, присвячену 101-й річниці проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки.

На центральній площі міста Острог учасники святкових заходів долучились до патріотичної акції   «Україна єдина» та розгорнули велике полотнище кольорів Державного Прапору України.

У  концертній залі Острозького районного будинку культури за участю делегацій Ізяславського району, Острозького районну та міста Острог і представників громади Острожчини відбулось мистецьке свято «В єдності наша сила».

У ході заходу заступник голови Ізяславської районної державної адміністрації Володимир Левченко, голова Ізяславської районної ради Сергій Шлегель, голова Острозької районної державної адміністрації Олександр Харчук, голова Острозької районної ради Валентина Стрілецька,  Острозький міський голова Валентина Шикер, Ізяславський міський голова Валентина Корнійчук привітали учасників святкового зібрання із Днем Соборності України та 101-ю річницею проголошення акту злуки УНР та ЗУНР.

Виступаючі відзначили, що Злука УНР та ЗУНР  залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. Свідченням того стали січневі події 1990 року. Саме тоді, тридцять років тому, коли крізь трухляві ідеологічні лещата агонізуючого режиму ця пам'ять вибухнула енергією інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом, єднаючи Київ і Львів, Схід і Захід України.  Відзначення цих пам’ятних дат є доброю нагодою  ще раз підтвердити цінності українського суспільства, осмислити непростий досвід державотворення, вшанувати героїзм учасників визвольного руху та опрацювати помилки минулого.

Національна єдність є не тільки базовою цінністю громадян країни, а й обов’язковою передумовою успішного спротиву зовнішній агресії.

Незалежність і суверенність – є запорукою виживання нації. Втрата незалежності у результаті більшовицької окупації у довготерміновій перспективі призвела до мільйонних втрат серед українців від Голодомору, репресій та війн.

Захист територіальної цілісності України був, є і буде святим обов’язком її громадян, продовженням боротьби попередніх поколінь за соборність.

На згадку про спільне святкування Дня Соборності України члени делегації Ізяславського району вручили представникам Острожчини пам’ятні подарунки.

Звичайно ж на святі були пісні, танці, художнє читання. Свої творчі, мистецькі здобутки учасникам свята подарували творчі колективи та аматори сцени Острозького краю. 

23.01.2020 р.

Сектор інформаційної діяльності та комунікацій

з громадськістю апарату райдержадміністрації

Запрошуємо долучитися до проведення загальнонаціонального  флешмобу під назвою «МОСТИ ЄДНАННЯ»

22 січня – величний день в історії України. Цього дня далекого 1919 року на Софіївській площі у Києві було проголошено Акт возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки.

Соборність – це   не тільки  спільні  етнічні  землі  у рамках держави, а  насамперед, духовне  єднання всього населення нашої   країни  в ім’я миру, свободи і процвітання  рідної  землі.    

До Дня Соборності України пропонується проведення загальнонаціонального  флешмобу під назвою «МОСТИ ЄДНАННЯ», що полягає у поширенні у соціальних мережах фото громадян держави в національному одязі під хештегом  #мости_єднання. 

Його мета – показати всім, що кожен громадяни України не байдужий  до нашої держави та підтримує її єдність. Це особливо важливо у важкі часи війни на сході України та інформаційної війни проти нашої держави з боку Росії.

Учасником флешмобу може стати кожен, хто підтримує Україну, прагне її єдності та припинення військової агресії з боку Росії!

ЯК ДОЛУЧИТИСЬ ДО ФЛЕШМОБУ

- одягнути національний костюм

- зробити фотографію або селфі та опублікувати його у Facebook із хештегом #мости_єднання. 

Всіх бажаючих просимо надсилати свої фото на вищезазначену тематику на електронну адресу: izyaslav_rda@izadm.gov.ua.

Протягом січня 2020 року надіслані фотоматеріали будуть розміщені на офіційному веб-сайті райдержадміністрації та на сторінці райдержадміністрації у соціальній мережі «Фейсбук».

Райдержадміністрація

Звернення Президента з нагоди Дня соборності України

За матеріалами офіційного сайту  Президента України http://www.president.gov.ua/

Звернення першого заступника голови Ізяславської районної державної адміністрації Павла Ковальчука з нагоди Дня Соборності України

 

«Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка… і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка»…

101 рік виповнюється нині цим дорогоцінним словам, які були виголошені 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві під час  проголошення  об'єднання у єдину соборну Україну двох державних утворень.  

Вітаю з Днем Соборності України усіх земляків.

Соборне возз’єднання, - або як тоді його назвали, злука – проросло з національно-визвольної боротьби українського народу, історично тривалого руху українців до творення власної держави. З мрій, прагнень та зусиль багатьох поколінь борців за незалежність і соборність. Словом, проголошення злуки сприймалося усіма як велике національне свято.

Та, на жаль, це свято тривало недовго. Тоді ж, у дев’ятнадцятому соборна Україна не стала реальністю. Та й незалежність держави на довгий тоді час було втрачено.  

Та й нині, ми зобов’язані замислитися, а чому ж так трапилося.  У період загроз та небезпеки ще більше, ніж у мирний і спокійний час, слід поступитися власними амбіціями та інтересами на користь священної справи збереження національної єдності й власне збереження України.  

Хоча державне об'єднання УНР і ЗУНР у дев’ятнадцятому році відбулося лише символічно, проте воно мало вирішальне значення для утвердження української соборної держави у теперішніх кордонах. Воно окреслило географічні, політичні та ідентифікаційні контури єдиної України. 

Соборність залишилася сильною, животворною ідеєю, переданою нащадкам. Тому сьогодні ми так урочисто відзначаємо цей день.

Соборність,  це – неподільне ціле з усіх українських земель, які колись належали до різних імперій, а тепер – об’єднані в незалежну європейську українську державу.

Соборність не лише спільна територія. Це й духовна єдність, спільні цінності, спільні ідеали, устремління. Це велика міцна родина всіх громадян України.

Ми ходимо до різних церков, але Бог у нас у всіх один. І земля наша одна на всіх. У нас у всіх – спільне минуле, і проблеми, до речі, у нас однакові. Ми гуртом радіємо, і гуртом сумуємо. У нас спільний ворог, і спільна мета, і спільна соборність.

Соборність – це унітарний устрій держави.  Але ми поважали, поважаємо і будемо поважати різноманітність України, специфіку місцевих громад. Децентралізація зараз для цього дає унікальні можливості. Ця різноманітність не є нашим недоліком. Вона, навпаки, робить нас багатшими, а спільне почуття соборності – сильнішим.  Ще Михайло Грушевський, говорячи про відмінності, «витворені на нашім національнім тілі чужими впливами та зовнішніми обставинами», закликав не «роздмухувати різниці, а розвивати почуття єдності, солідарності, близькості».   

В єдності наша сила!

Слава Україні!

22.01.2020 р.

 

День Соборності України уособлює одвічне прагнення нашого волелюбного народу до незалежності

 

День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві. Йому передувало підписання (22 січня 1918 р.) Четвертого універсалу Центральної Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. Західно-Українську Народну Республіку було проголошено в листопаді 1918 року. Процес об’єднання України завершився 22 січня 1919 року.

Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної єдності, свідченням їхнього самоусвідомлення, важливою віхою процесу становлення політичної нації.

 Саме в цей день, у рамках  відзначення Дня Соборності України, відбулась церемонія вшанування пам’яті борців за Україну із покладанням квітів до їх могил.

Від імені громади міста Ізяслав та Ізяславського району відбулося вшанувати пам'ять полеглих героїв, які поховані в місті Ізяслав, зокрема: загиблих та полеглих військовослужбовців родом з Ізяславщини, які загинули в зоні АТО/ООС на сході України, до меморіалу воїнам-визволителям в Ізяславському міському Парку Слави, меморіалу жертвам голодоморів та політичних репресій, пам’ятного знаку Тарасу Шевченку, а також померлих учасників Революції Гідності, меморіальної дошки памʼяті загиблим воїнам УНР, меморіальної дошки Арсену Річинському.

Також було покладено квіти до пам’ятників генію українського народу Тарасу Шевченку в селах Васьківці та Ліщана.

Крім того відбулось покладання квітів до могил загиблих захисників Батьківщини, похованих на території Ізяславщини - Володимира Чепелюка, Олександра Мамлая в селі М’якоти, Олега Довгого в селі Щурівці, Ігоря Хом´яка в селі Плужне, Богдана Шацького в селі Михля Лютарської сільської ради.  

22.01.2020 р.

Сектор інформаційної діяльності та комунікацій

з громадськістю апарату райдержадміністрації

 

Молодь Ізяславщини провела районний суспільно-просвітницький молодіжний флешмоб «Україна СОБОРНА! Україна ЄДИНА!»

 

У рамках відзначення в районі Дня Соборності України та річниці проголошення Акта злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки, серед учнівської молоді закладів загальної середньої освіти Ізяславщини проведено районний суспільно-просвітницький молодіжний флеш-моб «Україна СОБОРНА! Україна ЄДИНА!».

Організатором флеш-мобу виступив відділ освіти, молоді та спорту райдержадміністрації за підтримки керівництва Ізяславської районної державної адміністрації.

Флеш-моб у черговий раз продемонстрував усім краянам, що Україна – єдина: своїми територіями та землями – неподільна, думками і прагненнями щасливого майбутнього – спільна, душею та серцем кожного українця – світла, мужністю та незламністю духу – сильна, вірою та душею – вільна!

У період до 21 січня 2020 року в закладах загальної середньої освіти району в ході проведення комплексу заходів із відзначення Дня Соборності України було відтворено відповідне «живе» слово, що символізує Соборну Україну: мир, віра, воля, сила, мрія,  храм, друг, ціль, шанс, мета, діти, ідея, герб, тощо. До участі у флеш-мобі долучились педагоги закладів освіти, батьківська громадськість, керівники органів місцевого самоврядування, депутати місцевих рад, жителі населених пунктів та інші. Під час цього проведено фотографування створеного «живого»  слова.   

22 січня у День Соборності України на Площі Героїв Майдану міста Ізяслав представниками закладів освіти міста Ізяслав провели загальноміську спільну флеш-мобну дію із складанням слова «СОБОРНІСТЬ». Кожен заклад підготував тематичні  речівки-заклички про підготовлені ними літери. Також було розтягнуто велике полотнище кольорів Державного Прапора України. Наймолодші учасники флешмобу створили два «живих» віночки.

Завершився захід спільним виконанням усіма його учасниками державного Гімну України.

22.01.2020 р.

Сектор інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю апарату райдержадміністрації 

 

Традиції відзначення Дня Соборності України продовжуються

 

22 січня Україна відзначає день Соборності України та 101-у річницю проголошення Акту злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. 

У рамках циклу заходів з відзначення Дня Соборності України за  декілька річною традицією  відбулося спільне відзначення Дня Соборності України представниками громад Ізяславщини Хмельницької області та Острожчини Рівненської області.

Традицію відзначати свято за участі делегацій Ізяславського району Хмельницької області, Острозького району та міста Острог Рівненської області було започатковано 22 січня 2015 року в селі Кунів Ізяславського району. Естафета Ізяславського району була підтримана керівництвом Острожчини. Свята до Дня Соборності України проходили у селі Кутянка Острозького району Рівненської області  (2016 рік), в селі М’якоти Ізяславського району (2017 рік), в селі Межирич Острозького району Рівненської області  (2018 рік), в місті Ізяслав (2019 рік).  Цього року  заходи із відзначення Дня Соборності України пройшли у місті  Остріг на Рівненщині.

Традиційно  на мосту через річку Вілія на межі Хмельницької та Рівненської областей  відбулася зустріч делегацій Ізяславського району та Острожчини. Під час зустрічі відбувся обмін символами української гостинності  - короваями, які отримали заступник Ізяславської районної державної адміністрації Володимир Левченко, голова Ізяславської районної ради Сергій Шлегель, Ізяславський міський голова Валентина Корнійчук,  голова Острозької районної державної адміністрації  Олександр Харчук, голова Острозької районної ради Валентина Стрілецька то Острозький міський голова Олександр Шикер.

22.01.2020 р.

Сектор інформаційної діяльності та комунікацій

з громадськістю апарату райдержадміністрації

 

Керівництво Ізяславського району та міста Ізяслав  взяло участь в урочистому молебні за Україну та Український народ

 

22 січня у день Соборності України  у свято-Миколаївському храмі міста Ізяслав Православної Церкви України відбувся молебень за Україну та Український народ. Молебень, у співслужінні із духовенством Ізяславського благочиння, відслужив настоятель храму, благочинний Ізяславського округу митрофорний протоієрей о. Володимир Ковальчук.  

На Богослужінні були присутні:  заступник голови районної державної адміністрації Володимир Левченко,  голова районної ради Сергій Шлегель, керівники структурних підрозділів районної державної адміністрації та ряду  служб району, делегації трудових колективів установ, підприємств та організацій, прихожани храму, жителі міста.

По завершенню молебню настоятель храму звернувся до присутніх із пастирським словом.

 22.01.2020 р.

Сектор інформаційної діяльності та комунікацій

з громадськістю апарату райдержадміністрації

  Інформаційна кампанія до Дня Соборності України  #вЄдностіСила

 

«От військові оркестри заграли «Ще не вмерла»! На дзвіниці Софії загув дзвін. Серед натовпу рух і чути голосне: «Слава!... Їдуть!... Їдуть!... То Директорія!... » Та от усе стихає, як на команду. Люде знімають шапки: по чотирьох кутах площі чотири диякони читають Акт Злуки усіх українських земель во єдине тіло. І сльози навертаються мені на очі…»

Зі спогадів Віктора Андрієвського «З минулого».

Віктор Андрієвський – громадсько-політичний діяч, публіцист, педагог.
1907-17 – гласний Полтавського губернського земства, 1913–16 – гласний Полтавської міської думи, член полтавської «Громади». 1917-го стає одним із засновників Української партії хліборобів-демократів (Лубни). Цього ж року знову обраний гласним Полтавської міської думи. Із кінця 1917 до квітня 1918-го – комісар освіти УНР у Полтавській губернії.

1920 року у складі Державної капели під керівництвом Олександра Кошиця виїжджає до Польщі, де у 1920–30-х роках працює директором української таборової гімназії у м. Каліш. Публікує спогади про перебування капели Кошиця на Закарпатті. Згодом живе у Чехословаччині та Німеччині.
У повоєнні роки займається публіцистичною діяльністю. Автор низки творів про події 1917-19 років в Україні (зокрема спогадів «З минулого») та проблеми національно-державного відродження України.

22.01.2020 р.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті

День Соборності України

 

Щороку 22 січня, у день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, Україна відзначає День Соборності. Злука задекларувала об’єднання українських земель в одній державі та продемонструвала соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини. Ця подія була знаковою для українського державотворення.

Є низка значень терміну “соборність”. Найбільш вживані з них: об’єднання в одне державне ціле всіх земель, заселених конкретною нацією на суцільній території; духовна консолідація всіх жителів держави, згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності. Нарешті, соборність невіддільна від державності, суверенітету й реальної незалежності народу – фундаменту для побудови демократичної держави.

24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Його підтримали українці на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Утім, історики завважують, що 24 серпня 1991 року насправді відбулося відновлення державної незалежності України.

Для українського народу, позбавленого власної державності і розділеного між двома імперіями, ідея соборності була однією із ключових. Ще в середині ХІХ ст. перші українські політичні організації у Західній та Наддніпрянській Україні наголошували на єдності 15-мільйонного українського народу та нероздільності його земель. Наприкінці ХІХ ст. ідея соборності стала наріжним каменем в ідеологічних декларація більшості українських політичних партій і громадських організацій. Однак можливості для її втілення відкрила лише Перша світова війна. Розпад Російської та Австро-Угорської імперій сприяв появі нових держав.

У січні 1918-го незалежність оголосила Українська Народна Республіка, а в листопаді постала Західно-Українська Народна Республіка. Лідери останньої ініціювали об’єднання. Делегація від ЗУНР розпочала переговори з гетьманом Павлом Скоропадським, а згодом продовжила їх з Директорією УНР. А 1 грудня 1918-го представники обох урядів у вагоні на станції Фастів підписали «передвступний договір». У ньому зобов’язалися найближчим часом довершити злуку УНР і ЗУНР «в одну державну одиницю».

22 січня 1919 року на Софійській площі у Києві відбулося офіційне проголошення Акта Злуки. «Однині во єдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина, і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народня республіка», – йшлося в Універсалі Директорії УНР.

Наступного дня Всеукраїнський Трудовий Конгрес офіційно затвердив об’єднання західно- та східноукраїнських земель в одній державі.

ЗУНР змінила назву на Західна область УНР. Уряд УНР надавав фінансову допомогу Західній Україні на закупівлю продовольства, налагодження транспортної системи, військове будівництво і розвиток культури. Натомість УГА влітку 1919 року підтримала Армію УНР в боротьбі з «білими» та «червоними» росіянами, спільними зусиллями дісталися Києва.

Однак війна стала головною причиною, чому не вдалося реалізувати Акт Злуки. У лютому 1919 урядові установи УНР змушені були залишити Київ, який зайняли більшовики. Згодом більшу частину Західної області УНР окупували польські війська, Північну Буковину – румунські, Закарпаття відійшло Чехословаччині. Незважаючи на це, дата 22 січня 1919-го стала символом демократичного, цивілізованого збирання земель в одній суверенній державі. А ідея соборності – визначальною для наступних борців за незалежність України.

За часів радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Зі встановленням радянської влади  українські свята були витіснені з суспільного простору. Пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР зберігали мешканці Західної України й українська політична еміграція в країнах Західної Європи й Америки. 22 січня там урочисто відзначали свято незалежності та соборності України.

Національна єдність є не тільки базовою цінністю громадян країни, а й обов’язковою передумовою успішного спротиву зовнішній агресії. Незалежність і суверенність – запорука існування нації. Втрата незалежності у результаті більшовицької окупації у подальшому призвела до мільйонних втрат серед українців від Голодомору, репресій та війн.

Перше масштабне відзначення свята Соборності відбулося 22 січня 1939 року в Карпатській Україні в місті Хусті. Закарпатці нагадали про волю українців, висловлену на з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві. Це була найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців. Для участі в ній до столиці Карпатської України з’їхались понад 30 тисяч осіб.

21 січня 1990 року в Україні відбулася одна з найбільших у Центрально-Східній Європі масових акцій – “Живий ланцюг” – як символ єдності східних і західних земель України. Вона була приурочена 71-ій річниці Акта Злуки. За неофіційними підрахунками, учасниками «Живого ланцюга» було від одного до трьох мільйонів людей. Узявшись за руки, вони створили безперервний ланцюг від Івано-Франківська через Львів до Києва. Акція засвідчила, що українці подолали страх перед комуністичною партією і готові протистояти тоталітарному режимові. 30 років тому ця подія стала провісником падіння СРСР і відновлення незалежної України.

Сьогодні Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань. Цілісна Україна – це повернення окупованих Криму і окремих районів Донеччини та Луганщини.

В єдності наша сила!

22.01.2020 р.

Сектор інформаційної діяльності та комунікацій

з громадськістю апарату райдержадміністрації

  Інформаційна кампанія до Дня Соборності України #вЄдностіСила

 

«День 22. січня 1919 року стане приснопамятним в історії України. Це така дата, що її виучувати будуть напамять українські діти грядучих поколінь побіч таких дат, як дата хрещення Руси, як битва над Калкою, як битва під Полтавою або зруйнування Січі. Це від часів Ярослава Мудрого перший раз усі українські землі, теоретично й бодай декляративно, знайшлися разом як одна державна цілість. День цей буде отже інспірацією українського народу на так довго, поки він не осягне повного обєднання у самостійній і соборній Україні. В тому вага цієї події»

Зі спогадів Лонгина Цегельського. «Від легенд до правди».
 

Лонгин Цегельський – дипломат, журналіст, політик, активний учасник створення ЗУНР.

Політичні переконання Лонгина Цегельського зазнають трансформації упродовж всього життя. На початку ХХ століття він є прихильником драгоманівських ідей.

Пізніше він еволюціонує в напрямі центризму, стає націонал-демократом і саме як діяч цієї течії бере участь державотворчих процесах в Західній Україні та на Наддніпрянщині.

Редагує газети «Свобода», «Українське слово». Входить до складу Головної української ради, Загальної української ради, Союзу визволення України. Активний учасник подій 1 листопада 1918-го у Львові, державний секретар внутрішніх справ ЗУНР.

Лонгин Цегельський – один із творців Акта Злуки між ЗУНР і УНР. Саме він зачитує основоположний документ на Софійській площі в Києві 22 січня 1919-го. Того ж дня призначений заступником міністра закордонних справ УНР (очолює переговори з усіма закордонними місіями і представниками).
Згодом стає представником уряду ЗУНР у США. Редагує часописи «Український вісник», «Шлях», «Америка», видає монографію «Митрополит Андрій Шептицький» (1937). Один із творців Українського Конгресового комітету Америки.

Як емігрант стає ще правішим консерватором і монархістом, шукаючи порятунку для України в гетьманському ладі як прихильник лінії Павла Скоропадського. І саме з тих позицій, декларуючи себе одночасно націоналістом, пише свої спогади.

Його спомини відносять до одних з кращих творів української мемуарної літератури – як з огляду художнього, так і чіткість коментарів та формулювання погляду автора на кожну згадану подію чи особу.

21.01.2020 р.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті

 

Відбувся щорічний фестиваль «Різдво у колі друзів»

 

17 січня в Ізяславському районному Будинку культури відбувся щорічний традиційний фестиваль колядок, щедрівок та різдвяних піснеспівів  «Різдво у колі друзів».

Урочисто, піднесено, велично і натхненно  звучали музичні твори, милували слух народні, церковні, аматорські колядки, щедрівки та пісні  у виконанні учасників фестивалю: вихованців недільної школи костелу парафії Святого Йосипа (м.Ізяслав), хору духовенства Хмельницької єпархії Православної Церкви України, вихованців недільної школи свято-Пантелеймонівського храму ПЦУ (м.Ізяслав), нотного хору та церковного хору свято-Пантелеймонівського храму ПЦУ (м.Ізяслав), церковного хору свято-Миколаївського храму (ПЦУ), церковного хору свято-Троїцького храму ПЦУ (с.Плужне), колективу зразкового фольклорного колективу «Барвінець» Плужненської музичної школи, вокального Ізяславської дитячої школи мистецтв (клас Марії Юзик),  фольклорного колективу «КАЛИНА-МАЛИНА» Ріпківського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. – дитячий садок», дитячого хору  собору Різдва Христового УПЦ (МП) (м.Ізяслав).

Традиційним заключним акордом свята лунала фінальна колядка «Добрий вечір, тобі, пане господарю», яку виконували всі учасники фестивалю та його глядачі.

Завідувач сектору культури райдержадміністрації Марія Кучерук  вручила  всім колективам за участь у фестивалі ПОДЯКИ.

20.01.2020 р.

Сектор інформаційної діяльності та комунікацій

з громадськістю апарату райдержадміністрації

Відбулися Йорданські купання на Ізяславщині

 

За традицією, аби скупатися в ополонці, 19 січня у свято Богоявлення (ВОДОХРЕЩА) на території Ізяславського міського пляжу зібралися кількасот жителів міста Ізяслав. Люди вірять, що вода на Водохреще є цілющою та дарує духовне очищення.

З року в рік, згадуючи купель хрещення - омивання від гріхів, ми маємо   робити переоцінку життя, ставати кращими, чистішими, відновлятися не лише через пірнання, а і усвідомлення своїх вчинків як християнина та людини.

Священик Ізяславського округу Хмельницької єпархії Української Православної церкви Православної Церкви України   митрофорний протоієрей о.Миколай Назарчук просто неба, на березі річки Горинь, здійснив чин великого освячення води. Вітаючи людей зі святом, отець Миколай виголосив проповідь, у якій розкрив зміст та значення події Хрещення Господнього і Богоявлення для кожного християнина. Він також відзначив важливість такого дійства, адже в цей день ми всі являємося сопричасниками Йорданських подій та очевидцями духовного переродження в Таїнстві Хрещення. «Свяченою водою обновляється наша земля, зцілюються душа і тіло кожного християнина» – наголосив, звертаючись до присутніх священик.

 Громада міста та його гості зібралися на березі Горині, адже після освячення води було чимало бажаючих скупатися у водах річки. Холодна погода  на заваді не стала для бажаючих чоловіків та жінок, молодих та старших за віком людей,  хлопців та дівчат. За  Йорданським купанням спостерігало чимало людей. Здавна вважається, що купання на Водохреща сприяє зціленню від різних недуг. Жорстких правил, як треба купатися на Водохреща, немає. Проте, як правило, купанням є триразове занурення у воду з головою.

Разом з тим і ті, хто скупався, і ті, хто були присутні, змогли скуштувати смачних наїдків та напоїв, які пропонували представники ряду громадських організацій Ізяславщини та організацій міста.

За безпекою під час купання слідкували у повній бойовій готовності працівники Ізяславського районного відділу Славутського відділення Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області,   Ізяславські рятувальники, а також чергувала машина невідкладної медичної допомоги.

Також відбулися купання у відкритих водоймах у ряді сіл Ізяславського району.

20.01.2020 р.

Сектор інформаційної діяльності та комунікацій

з громадськістю апарату райдержадміністрації

Інформаційна кампанія до Дня Соборності України  #вЄдностіСила

 

«Як воно не складеться в ближчим часі, а сьогоднішнє з’єднання України в одну державу після 700-літньої розлуки єсть величезної ваги річ»

Зі спогадів Євгена Чикаленка «Щоденник (1918-1919)»

Сучасники називали його українським дон кіхотом. Надзвичайно багато праці, завзяття, коштів витрачав на виховання в українцях – його сучасниках – громадянської та національної свідомості. Землевласник Чикаленко вкладав кошти у видавництво газет та журналів “Громадська думка”, “Селянин”, “Рада”, “Літературно-науковий вісник”. Надавав фінансову підтримку Науковому товариству імені Тараса Шевченка. Спонсорував талановитих письменників – Бориса Грінченка, Володимира Винниченка, Михайла Коцюбинського. Нічого з цього не приносило йому фінансових дивідендів. Проте завдяки цій сподвижницькій праці з’явилося покоління українців, яке розпочало боротьбу за незалежність у 1917 році.

«Мало любити Україну до глибини душі, треба любити її й до глибини кишені» ©Євген Чикаленко

20.01.2020 р.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті

Інформаційна кампанія до Дня Соборності України  #вЄдностіСила

 

“Світла Директоріє і Високий Уряде Української Народної Республіки! На цій історичній площі... стоїмо оце ми, законні й вольними голосами нашого народу вибрані представниками Західної України, а саме Галичини, Буковини і Закарпатської Русі, та доносимо Вам і заявляємо прилюдно перед усім народом України, перед усім світом і перед лицем історії, що ми ... власною волею хочемо і бажаємо обновити національно-державну єдність нашого народу, що існувала за Володимира Великого та Ярослава Мудрого, – до якої стреміли наші великі гетьмани Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко та Іван Мазепа. Від сьогодні Західна Україна лучиться з Великою Україною в одно нероздільне тіло, соборну та суверенну державу”.

Із промови голови галицької делегації Льва Бачинського. Київ. 22 січня 1919  р.

Лев Бачинський – український громадський і політичний діяч, правник.
Член та голова Русько-української радикальної партії. У 1907, 1911–18 роках – депутат австрійського парламенту. 1914-го входить до Головної української ради. 1915–16 – член Загальної української ради у Відні. У 1918–19 роках – віцепрезидент Української національної ради ЗУНР, один із авторів Передвступного договору про злуку УНР і ЗУНР та закону про земельну реформу. У січні 1919 очолює делегацію ЗУНР на святі злуки в Києві.

19.01.2020 р.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті

  Інформаційна кампанія до Дня Соборності України #вЄдностіСила

 

“Громадяне! Тільки тоді ми будемо кричати “Слава!” вільними грудьми, коли зміцнимо нашу владу, коли настане спокій нашій землі. Всі, як один чоловік, станьте плечем до плеча на оборону рідного краю від ворогів наших. Я як Отаман всього війська Українського кажу вам, що зо всіх боків оточені ворогами. Не слів, а діла чекає від вас Українська Народня Республіка. Доведіть своєю чесною роботою свою любов до неї, доведіть, що ви гідні сьогодняшнього свята. Я сам буду кричати з вами "Слава!", коли ні одного ворога не буде на нашій території. Перед вами пройшло Українське Республіканське Військо, котре не щадить свого життя й сил у боротьбі з ворогами. Допоможіть же і ви йому одежою, харчами. Підтримайте ж Республіку, котрій ви кричите “Слава!”, не словом, а ділом”.

Із виступу Симона Петлюри, члена Директорії УНР. Київ. 22 січня 1919 р.

 

Як голова Українського військового комітету Західного фронту Петлюра був делегований на перший Всеукраїнський військовий з’їзд, що відбувся у Києві 18-21 травня 1917 року. Тут його обирають головою Українського Генерального Військового Комітету, а після утворення першого уряду УНР – першим Генеральним секретарем військових справ.

У цей час Симон Петлюра всю енергію спрямовує на створення українських збройних сил. Наприкінці 1917-го, не погоджуючись з політикою голови Генерального Секретаріату Володимира Винниченка, виходить з уряду й виїжджає на Лівобережжя. Там організовує Гайдамацький Кіш Слобідської України, який у січні-лютому 1918-го відіграє вирішальну роль у боях за Київ і ліквідації більшовицького повстання на заводі «Арсенал». Петлюра безпосередньо керує взяттям заводу українськими військами.
Після гетьманського перевороту 28 квітня 1918 року Симон Петлюра став на чолі Київського губернського земства і Всеукраїнського союзу земств. У липні 1918-го Петлюру було заарештовано, але за чотири місяці звільнено.
Переїхавши до Білої Церкви, де бере участь у протигетьманському повстанні, входить до складу Директорії УНР і очолює Армію УНР як її Головний Отаман. Після відходу Армії УНР з Києві та від’їзду Винниченка за кордон 11 лютого 1919 року Симон Петлюра стає головою Директорії.

У важких внутрішніх і зовнішніх умовах протягом 10 місяців він очолює збройну боротьбу Армії УНР (згодом – об’єднаних армій УНР і УГА) проти більшовиків і Денікіна. Опинившись в оточені ворожив сил у безвихідному становищі, зокрема після переходу з’єднань УГА до Денікіна, уряд УНР на чолі з Петлюрою виїжджає до Варшави шукати підтримки й союзників. Армія ж УНР за його наказом іде в перший Зимовий похід.

18.01.2020 р.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті

 

Інформаційна кампанія до Дня Соборності України #вЄдностіСила

 

«Західно-Українська Народня Республіка заявляє цим непохитний намір злитись у найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народньою Республікою – значить заявляє свій намір перестати істнувати як окрема держава, а натомісць увійти з усією територією й населенням, як складова частина державної цілости, в Українську Народню Республіку.
Українська Народня Республіка заявляє цим рівнож свій непохітний намір злитись у найкоротшім часі в одну державу з Західно-Українського Народньою Республікою – значить заявляє свій намір прийняти всю територію й населення Західно-Української Народньої Республіки, як складову частину державної цілости, в Українську Народню Республіку».

Із Передвступного договору. 1 грудня 1918 р.

Листопад 1918-го. Новопроголошена Західно-Українська Народна Республіка, аби протистояти польській інтервенції, потребує військової допомоги. Гетьман Скоропадський обіцяє направити до Львова корпус Січових Стрільців під командуванням Євгена Коновальця. Проте після зміни влади в Києві переговори ЗУНР продовжує вести вже з Директорією УНР. Наприкінці листопада ЗУНР відправляє на перемовини делегацію на чолі з Лонгином Цегельським.

1 грудня на залізничній станції у Фастові в штабному вагоні підписано Передвступний договір та протоколи про допомогу Українській Галицькій армії озброєнням та матеріалами. Текст договору готує Цегельський. Від Директорії УНР документ підписують Володимир Винниченко, Опанас Андрієвський, Федір Швець та Отаман Симон Петлюра, від ЗУНР – Лонгин Цегельський та Дмитро Левицький.

Цим договором підписанти задекларували наміри в найближчому часі об’єднатися в одну державу з наданням ЗУНР територіальної автономії у складі Української Народної Республіки.

17.01.2020 р.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті

 

 

Жителі села Комини вшанували пам’ять загиблих при спаленні села в 1944 році земляків

 

У травні  поточного  року виповнюється 75 років з часу перемоги над нацизмом у Європі в роки Другої світової війни 1939-1945 років. 16 січня 2020 року, в селі Комини Білотинської сільської ради було проведено меморіальний захід, присвячений Дню пам’яті спаленого нацистами 76 років тому, в далекому 1944 році, села Комини Білотинської сільської ради.   

Біля пам’ятного знаку на честь жителів села Комини, які загинули у роки Другої світової війни 1939-1945 років, відбувся мітинг-реквієм «Серце пам’ятає все», який провела Білотинський сільський голова Наталія Свінціцька.  У своєму виступі вона зазначила, що майже 75 років відділяють нас  від переможного закінчення найжорстокішої і найбільшої  в історії  людства війни. Але ніколи не зітреться з пам’яті  нашого народу, не піде  в небуття його великий подвиг і велика  трагедія. Ми завжди пам’ятатимемо великий внесок України у загальну справу боротьби із нацизмом.

«Однак в ту страшну  війну гинули не лише воїни, а й цивільне населення. Гинули під час воєнних операцій, в гестапівських катівнях, єврейських гетто, у повальних розстрілах, горіли у спалених хатах  і цілих селах, гинули на каторжних роботах у Німеччині», - відмітила Наталія Антонівна.

 Село Комини  стало першим з 12 населених пунктів району, яке було спалене нацистськими окупантами в роки Другої світової війни. Ми поминаємо назви спалених сіл – Комини, Поліське, Білотин, Сошне, Михля, Васьківці, Клубівка, Двірець, Лютарка, Білижинці, Михнів, Покощівка - як імена бійців, що полягли на полях   війни. Не забуті подвиги і страждання, героїзм і трагедії, заклик до атаки й передсмертний стогін людей в охоплених вогнем хатах.  Війна пройшла залізним плугом через серце кожного нашого співвітчизника, через долю і життя кожного жителя Ізяславщини. За два роки і 8 місяців окупації, нацисти завдали нашому району величезних  людських втрат. У нашій пам’яті імена понад півтори тисячі воїнів-партизанів, підпільників, борців руху Опору, що стали синами Ізяславської землі, бо  вони навічно залишилися в ній, визволяючи наш край.

 З особливою увагою всі присутні вислухали  виступи старожилів  села Комини Тамари Федорівни Хом’як та Антоніни Іванівни Іванюк. 

 Присутні на меморіальному заході  поклали до монументу вінки, квіти та запалили свічку пам’яті.

16.01.2020 р.

За матеріалами Білотинської сільської ради

  Інформаційна кампанія до Дня Соборності України  #вЄдностіСила

 

“По злуці українських земель кожний ворог стає спільним українським ворогом і проти його посягань повинні спільно стати всі українці. В українсько-польській війні поможе Велика Україна галичанам одягом і воячим приладдям. Дещо вже переслалося, багато що поспіє, а в потребі прийдуть брати з-над Дніпра, щоб відперти спільно ляцького наїзника, щоби спільно пролитою кров’ю звільнити на ділі соборність усіх українських земель…”

Із промови міністра УНР Микити Шаповала в Золочеві перед вояками УГА. Січень 1919 р.

1 листопада 1918 року, після розпаду Австро-Угорської імперії, в Галичині постала Західноукраїнська Народна Республіка з власними збройними силами – Українською галицькою армією (УГА). До червня 1919-го УГА провела кілька блискучих операцій проти польського війська. У цей час бойові частини УГА нараховували до 45 тисяч багнетів та понад 2,5 тисячі шабель. Та через низку несприятливих факторів зазнала поразки й змушена була відступити з Галичини за річку Збруч.

У липні 1919-го Українська галицька армія об’єдналася з дієвою армією УНР та продовжила боротьбу. На цей час частини УГА нараховували до 50 тисяч багнетів.

У серпні 1919-го майже 100-тисячна об’єднана українська армія розпочала наступ на Київ. Наприкінці літа – восени 1919-го українські частини вели численні бої. Окрім більшовицьких та польських військ, українці змушені були протистояти ще й білогвардійцям.

Микита Шаповал – громадсько-політичний діяч, поет, публіцист, учений-соціолог; член Центральної і Малої рад, генеральний секретар пошт і телеграфу УНР, міністр земельних справ Директорії УНР.

16.01.2020 р.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті

 

  Інформаційна кампанія до Дня Соборності України  #вЄдностіСила

 

«Україна була, єсть і буде завсіди окремою нацією, і як кожна нація, так і вона потребує національної волі для своєї праці й поступу... Для нас, свідомих українців, єсть один український народ. Україна австрійська і Україна російська однак нам рідні, і жодні географічні межі не можуть роз’єднати одного народу, і аби була у нас моральна міць, то ні нас не зможуть відірвати від Галичини, ні Галичини від нас, бо ідеї, духу розірвати на два шматки не можна, як нічим не можна спинити Дніпрової течії: вона завжди опиниться у морі, які б перепони не були».

Із політичного маніфесту «Братства Тарасівців». 1891 р.

 

«Братство Тарасівців» – таємна студентська організація, створена 1891 року в Полтаві. Передумовою її появи стає присяга втілювати українську національну ідею, яку дають четверо студентів – Іван Липа, Михайло Базькевич, Микола Байздренко та Віталій Боровик – на Тарасовій горі у Каневі.
Тарасівці об’єднують навколо себе молодь із різних міст Наддніпрянської України. Заручаються підтримкою родини Русових, письменника Михайла Коцюбинського, драматурга Володимира Самійленка. Очолює організацію Іван Липа. А її осередки виникають в понад десяти містах.
1893 році тарасівці публікують свій Статут. У ньому йдеться про необхідність знищення національної дискримінації, відродження української нації та висловлюється ідея соборності, єдності українців.

Чітко окреслені братством політичні вимоги невдовзі знаходять своє виразне відображення в програмах низки українських партій. Так, програмною політичною декларацією Революційної української партії стає брошура «Самостійна Україна» (1900) Миколи Міхновського – одного з чільних діячів товариства. Провідним гаслом, яке оформив спершу у промовах, а потім – у брошурі, стає ідея тарасівців: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ»

15.01.2020 р.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті

 

 

  Інформаційна кампанія до Дня Соборності України  #вЄдностіСила

 

 

«Від Тиси за Карпатами, по обидва боки від Дністра і Дніпра аж до берегів Дону розкинулися поселення одного слов’янського народу, чисельність котрого досягає 15 мільйонів. Тому призначенням такого великого народу не може бути, щоб у Європі займати побічне становище, щоб підпорядковуватись іншому»

Із відозви Головної Руської Ради від 10 травня 1848 р.

Головна Руська Рада стає першою легальною політичною організацією українців Галичини. Вона виникає у Львові у травні 1848 року під час революції в Австрійській імперії. Створюють її представники світської інтелігенції та духовенства для захисту прав українців перед центральним урядом у Відні. До складу організації входять 30 постійних членів на чолі з єпископом Григорієм Яхимовичем.

У відозві від 10 травня 1848 року проголошується єдність 15-мільйонного українського народу, підтримка демократичних реформ і національних прав усіх поневолених народів імперії. Головна Руська Рада вимагає надання автономії Східній Галичині та об’єднання з Буковиною і Закарпаттям, викладання в школах українською мовою, відкриття кафедри української мови і літератури у Львівському університеті.

Рада створює національну гвардію в Бережанах, Жовкві, Стрию, Тернополі та Яворові, а на Прикарпатті – народну самооборону.
Організовує культурно-освітнє товариство «Галицько-Руська матиця» (1850
р.), ініціює заснування Народного дому у Львові, започатковує першу україномовну газету «Зоря Галицька».

Із посиленням абсолютизму в Австрійській імперії у червні 1851-го Головну Руську Раду розпускають. Однак задекларована нею ідея української єдності стає одним із провідних мотивів діяльності національного руху по обидва боки Збруча.

14.01.2020 р.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті

 

 Безсмертний український «Щедрик»  

 

Щиро вітаємо усіх зі святом святого Василя! Різдвом Христовим! Зі світлими й щирими святами вітаємо усіх!

А тому пропонуємо сьогодні відеоколаж української щедрівочки від виконавців із різних країн світу.  

Частину з представлених композицій ви вже чули і не раз, але пропонуємо нагадати і ще раз порадіти за легендарного «Щедрика» від нашого талановитого композитора Миколи Леонтовича. Адже, за однією із версій, саме на Ізяславщині він вперше почув знаменитого «Щедрика».

Слухаємо та насолоджуємося.

14.01.2020 р.

За матеріалами джерел мережі Інтернет

 

Мистецький колектив «Коминяночка» запросив на «Новорічно-різдвяні дива»

 

У ході святок мистецький колектив «Коминяночка» Коминського сільського клубу Білотинської сільської ради спільно з аматорами сцени села Комини 12 січня запросив жителів  села та його гостей на чудове святкове дійство «Новорічно-різдвяні дива».

Для тих, хто завітав цього дня до Коминського сільського клубу, організатори підготували двохгодинну цікаву і різнобарвну концертно-розважальну програму. Мистецькі виступи були позначені щирим  мистецьким виконанням. Концертні номери були розраховані на всі вікові групи глядачів: дошкільників, школярів, молоді, дорослих. Кожен виступ артистів отримував від вдячних глядачів щирі оплески.

Також усіх присутніх на заході привітала Білотинський сільський голова Наталія Свінціцька - найактивніший учасник колективу «Коминяночки».

13.01.2020 р.

За матеріалами Білотинської сільської ради

 

 

Відбувся концерт української пісні та танцю

 

 

Прекрасне і чудове мистецьке свято української народної пісні та танцю  чекало 11 січня на відвідувачів Ізяславського районного будинку культури,  яке підготували колектив народного аматорського ансамблю української пісні «Терниця» Ізяславського районного будинку культури (керівник Галина Петруньова) та колектив зразкового ансамблю народного танцю «Барвограй» Ізяславської дитячої школи мистецтв (керівник Зоряна Кузема).  

Знанні на Ізяславщині та далеко за її межами творчі колективи в черговий раз продемонстрував свою неймовірну артистичність, неперевершений шарм та професіоналізм, доказом чого були шалені оплески та позитивна святкова атмосфера у залі, яка залишила у артистів та глядачів гарний та святковий настрій.

Піснями та танцями учасники концертної програми здійснили подорож всіма порами року: Весною, Літом, Осінню, Зимою. Підкреслювали високий  рівень концертних номерів, чудові відеосюжети, гра світла та прекрасний звук.

13.01.2020 р.

За матеріалами Ізяславського районного будинку культури

Нам Різдво дарує казку!

 

Кожне свято має свої невід'ємні традиції. Для святкування Різдва Христового такою традицією є колядки та Різдвяний вертеп. Християнські родини  села Лютарка з нетерпінням чекають цього величного свята  у своїх домівках гурти колядників. А в Лютарському сільському клубі 11 січня на святки було організовано Різдвяний вертеп – виставу з прославлення новонародженого Ісуса Христа у Віфлеємі.

Вертеп - одна з найяскравіших традицій Різдва, його окраса, яку українці славно бережуть вже не одне століття.  Театралізоване дійство занурює нас в далекі часи народження Спасителя, переносить до невеличкої печери з вівцями та Святим Малям у яслах. Сюжет Різдвяного вертепу такий: Цар Ірод дізнається від волхвів та царів, що народився Христос спаситель всього світу. Щоб позбутися суперника Ірод наказує своїм воїнам вбити всіх малих дітей. Воїні виконали наказ, та за такий страшний злочин Смерть відбирає у Ірода життя та тягне його в пекло. Після смерті Ірода учасники вітають усіх з Різдвяними святами, колядують. Своєю щирою грою самодіяльні  актори вертепу додавали присутнім на святковому мистецькому дійстві справжнього духу Різдва, що нам завжди потрібний незалежно  від віку.

Учасники вертепу довго та натхненно працювали над релігійною виставою, розподіляли ролі, вчили тексти, удосконалювали костюми. Також на заході прозвучали чудові колядки у виконанні Гончарук Н. та Тихонюк Н. Свято продовжив виступ ансамблю "Бум-ца-ца». Учасники творчого колективу  подарували всім у залі чудові українські пісні та колядки. Проведення такого свята стало можливим за спонсорської підтримки благодійників. 

З Різдвом Христовим! Нехай добрі пастушки з царями принесуть радісну звістку у кожен дім та наповнять Ваші серця щастям та спокоєм! Живуть наші гарні різдвяні традиції й житимуть для наших дітей, онуків, для майбутніх поколінь. Зірка вечірня хай принесе у кожну оселю щастя - радійте їй! Вечір чудовий! «Христос народився! Славімо його!».

13.01.2020 р.

За матеріалами Лютарського сільського клубу

 

«Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…»

 

«Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…» – здавалося б, хто з українців не знає цієї щедрівки. Народжена в прадавні часи, саме завдяки українському композиторові Миколі Леонтовичу вона стала відомою на увесь світ. Їй судилося стати справжнім символом Різдва, мати безліч переспівів та варіантів виконання, стати саундтреком до популярних голівудських фільмів та звучати у кращих концертних залах світу. І мало хто знає, що ця колядка, без якої нині Різдво – не Різдво, яка відома не лише в Україні, а й в усьому світі під назвою «Колядка дзвонів» (Carol of the Bells), - одна з найпопулярніших обробок Миколи Леонтовича.

Існує чимало припущень музикознавців, де саме Микола Леонтович міг почути вперше щедрівку і записати її. Одна з них - не деінде, а на Хмельниччині у невеличкому селі  Підлісці Щуровецької сільської ради, що на Ізяславщині. Саме  звідки родом його дружина Клавдія Жовткевич.

У самісінькому центрі села стоїть церква із понад столітньою історією. Саме тут священиком був батько Клавдії – отець Ферапонт.  Клавдія та Микола Леонтович познайомилися на Вінниччині. Саме там композитор тоді вчителював. Тут проживала сестра Клавдії, до якої дівчина частенько навідувалася.

Саме тут у храмі села Підлісці можливо відбулося і таїнство вінчання Миколи Леонтовича та Клавдії Жовткевич, яке датується 22 березня 1902 року.

Звичайно, ця щедрівка могла звучати у різних регіонах України. І за однією з версій дослідників творчості Леонтовича, саме у Підлісцях він записав «Щедрика». Інші – схиляються до версії, що щедрівку він почув на Поділлі – звідки родом і де вчителював.

«Звісно, нині однозначно стверджувати, яка саме з версій щедрівки його мотивувала, не можна. Однак, зважаючи на те, що цикл своїх обробок він формував у той період, коли спілкувався з Клавдією Жовткевич ще до одруження, то цілком можливо, що це була саме щедрівка з Підлісців», - зазначає голова громадської організації «Товариство культурної спадщини «Заслав’є»  Володимир Федотов.

Перші варіанти обробки Леонтовичем «Щедрика» відносяться до 1901-1902 років, коли він познайомився із своєю дружиною. Леонович ще декілька разів вертався до цієї теми: в 1906-1908 роках, 1914 році, 1916 році, 1919 році.

11 січня цього року у храмі святих першоверховних Петра та Павла (УПЦ МП) села Підлісці було вельми велелюдно. Після відправи акафісту на розспів до Пресвятої Богородиці, який здійснили настоятель храму митрофорний протоієрей о. Павло Фурманець у співслужінні представників духовенства району митрофорних протоієреїв о. Леоніда Демчука та о.Миколая Панчука, в храмі відбувся виступ камерного хору «Відродження» із міста Рівне (керівник колективу  Олександр Одинець).

Хор «Воскресіння» існує вже більше 27 років. Колектив є лауреатом ряду міжнародних та всеукраїнських конкурсів, учасників багатьох фестивалів в Україні та світі.

У Підлісцях колектив хору виконав декілька українських народних колядок та щедрівок. Особливе захоплення у присутніх на мистецькому дійстві викликало виконання найбільш очікуваного від колективу музичного твору – «Щедрика», в обробці Миколи Леонтовича.

На знак подяки артистам  прихожани храму, жителі та гості села Підлісці, діти виконали ряд колядок та щедрівок.

Настоятель храму отець Павло висловив щирі слова подяки колективу камерного оркестру «Воскресіння» та його керівнику Олександру Одинцю за чудовий новорічно-різдвяний подарунок для прихожан храму та всіх жителів села Пілісці та побажав їм нових творчих успіхів та досягнень.

 

11.01.2020 р.

Сектор інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю апарату райдержадміністрації

(в підготовці матеріалу було використано інформацію із різних джерел мережі Інтернет)

 

Лине Ізяславським краєм колядка та щедрівка

 

Колектив Ізяславської районної державної адміністрації 10 січня із святом Різдва Христового та Новим 2020 роком колядками та щедрівками сердечно привітали вихованці недільної школи свято-Пантелеймонівського храму Православної Церкви України (м.Ізяслав) на чолі із настоятелем митрофорним протоієреєм о.Володимиром Ковальчуком та працівники і вихованці Ізяславського районного будинку творчості дітей та юнацтва «Веселка».

Усіх присутніх порадували колядки, щедрівки та віншування на високому майже  професійному виконанні аматорів сцени.   

Цього ж дня ці колективи привітали із святами працівників ряду установ, підприємств та організацій міста Ізяслав.

 

 

 

 

 

 

10.01.2020 р.

Сектор інформаційної діяльності  та комунікацій

з громадськістю апарату райдержадміністрації

 

 

    

 

 

 

 

АКТУАЛЬНО

Цифрова трансформація

Правова допомога 

Пенсійне забезпечення

Вибори

Міжнародна інтеграціяУкраїни

Запобігання корупції

Відзначення пам'ятних та ювілейних дат

Голодомор

       Актуальні питання   державної служби  

 

 

 

СОЦІАЛЬНА СФЕРА

 

Протидія домашньому насильству

 

Соціальний захист

 

Реєстр колективних договорів


Медицина

 

Культура

 

Сім'я і діти

 

 Освіта

 

 

 

 

ЕКОНОМІЧНА СФЕРА

Містобудування та архітектура

Підприємництво

Транспорт

 Енергоефективність

 Регуляторна політика

 Агросектор

 Бюджет

 Державні закупівлі

 Державна реєстрація

Чисте довкілля

 

 

 

ОРГАНИ ВЛАДИ

 

Районна рада

Міська рада

Сільські ради

ХАЕС

Податкова

Поліція

Районний сектор ГУ ДСУ з надзвичайних ситуацій 

 

 

 

 

Центральні 

 органи влади

 

 

 

 

 

 Обласні

 органи влади

 

 

 

 

 

 

 

 
 
 
 
 
 
 

 

 

 

_______________________________________________________________________________________

© Ізяславська районна державна адміністрація, 2003-2020 роки
   вул. Незалежності, буд.2, м.Ізяслав, 30300,
e-mail: izyaslav_rda@izadm.gov.ua
 
  Розробка та підтримка: Сектор організаційної та інформаційної діяльності, цифрового розвитку та захисту персональних даних апарату Ізяславської районної державної адміністрації

   Використання будь-яких матеріалів, що опубліковані на цьому сайті, дозволяється при умові зазначення посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на офіційний веб-портал Ізяславської райдержадміністрації https://izadm.gov.ua/